Церква Станіслава Довгого в Києві

Там, де Народний Рух на поклик гучномовця
Збирався клекітно, ставав до боротьби,
Стоїть у Києві малесенька церковця,
Як спогад золотий з козацької доби.

Мазепа будував таке сяйне бароко,
Де воля надила, як жевріюча грань,
Де український Бог, прижмурюючи око,
Дививсь на свій народ з-під грушевидних бань.

А ся церковочка – пристанище науки,
Студенства бистрого зупинка край хреста.
Тут моляться німі уста й недвижні руки,
Тут мрії стеляться в будущини літа.

Маленький храм, але подібний до собору,
Де править Філарет і Сабодана чин,
А Києва огром вслухається знадвору,
І жде на зцілення болящих половин.

Цей невеличкий храм Опікуна Миколи
Скликає всі хрести із наших всіх церков:
“З’єднайтеся, брати, забудьте всі розколи,
Всі рани від чужих указів і заков!”

На Сході йде війна. Погуба йде з Востока.
Вона вбивала нас і кров пила з Дніпра.
Тепер із погребищ, ненависна й жорстока,
Добити нас хрестом іде, чумна й стара.

Донеччино моя! Лани, вогнями вкриті,
Духовні пастирі всіх рідних Україн,
Хрестом імперії мордовані і биті,
Почуйте з Києва єднання й волі дзвін!

Якщо Господь – Любов і Слово не старезне,
А творче й молоде, то хай згорить злоба
Поміж народами, і хай навіки щезне
Під рясою душа московського раба!
12.08.2014, Київ.

Related posts

Leave a Comment