Олекса РІЗНИКІВ,
двічі репресований,
Одеса
Душа Валентина була в тривозі, нерідко — в розпачі. Іноді проривалися зізнання, як-от у вірші “На могилу Максимові Рильському”:
Бо під серцем моїм
єзуїти розклали вогонь.
Або ще відвертіше, як написав він 1967-го:
Як дерево з обдертою корою
стою опівночі я сам перед собою.
Удень ще викаблучуюсь, вибрикую,
Таким собі невизнаним талантом,
А уночі стає до того бридко,
Неначе по руці повзе тарантул.
Чимало віршів у Валентина про душу. Пригадую, колись я опублікував статтю “Душа на долоні” у “Чорноморських новинах”. Була вона про Валентинову книжку “Моя душа — мов пташка на долоні”. Це звідти:
Моя душа — мов пташка на долоні.
Куди літала, душе?.. А вона
Крильми тріпоче — тиха і смутна.
Вся ще не тут, а ген на оболоні.
Поет, як, напевно, кожен із нас, усе життя у важких пошуках спільної мови з душею, та ще коли тобі товкмачать, що душі нема! душі нема!
Може, там його душу янголи допитують, аналізують кожен вірш — як ти писав/писала? Для чого ти це писав/писала? Може, стоїть вона перед апостолом Петром, може, й на його долоні, і всі Морозові рядочки, писані й надруковані, а може, й ненаписані, а притлумлені в підсвідомості, пропливають у її пам’яті. За одні вона радіє, й Петро доброзичливо усміхається. За якісь червоніє. І Петро осудливо киває головою…
Ах, як то важко — зрозуміти,
що ти, як бубон, день у день.
Так дикий розпач дикі міти
на душу ранену кладе.
Що ж, поета доля нелегкою була в усі часи — згадаймо Гарсіа Лорку, Павла Грабовського, Тараса Шевченка, у роки тоталітаризму чотири з половиною сотень українських письменників розстріляно, розіп’ято, замучено у 1933—37 рр. і пізніших роках “вірними ленінцями” — комуністами. Микола Руденко, Іван Світличний, Зеновій Красівський, Іван Сокульський, Олесь Бердник, Василь Стус, Юрій Литвин…
Я сам був двічі репресований, якраз за вірші, за писане, за власну думку й щирі почуття. Валентин репресований не був, але згадаймо Олександра Довженка, Максима Рильського, Павла Тичину, Володимира Сосюру… Як їм жилося? Як часто щоночі чекали приїзду “чорного воронка”, як часто “проробляли” їх на письменницьких чи партійних зборах. І яким треба було бути еквілібристом, канатоходцем, щоб не звалитися в безвість — і творити, простуючи тернистим своїм шляхом. А у Валентина Мороза за весь час від шістдесятих років був ще один дуже серйозний пунктик — однофамілець, таврований як український буржуазний націоналіст, знаменитий на весь світ дисидент, автор дуже різких статей проти партії, поширюваних у самвидаві й друкованих за кордоном — Валентин Мороз. Тоді, як пам’ятаємо, кожного поета українського тодішня (чи тільки тодішня?) влада підозрювала, а то й вважала націоналістом. Тож можна уявити, що творилося в душі Валентина, коли його запитували знайомі й незнайомі: “То це ви — Валентин Мороз?!”. Але поет жив, писав, друкувався, простуючи крізь терни, не покидаючи свого хреста. Він був і мостом до України, і перехожим на тому мосту. Я завжди вважав його найкращим ліриком в Одесі. Та він таким і був — почитайте його останні вірші, в яких реалізувалися його юнацькі інтенції: “О юності сило, о буйная хвиле! //Ти будеш творити. Так серце звеліло…”.
Ще недавно, здається, ходив Одесою, робив передачі на радіо, пронизані любов’ю до простих трудівників Одещини, героїв своїх передач, сидів за столом своїм, нанизуючи слова у рядочки, які йому диктувало то небо, то грішна земля. Спостерігав “очей, облич стрімкий калейдоскоп”, уміючи таки знаходити спільну мову з душею — і дивись: “вже трудиться схвильована душа, зерна одбираючи з полови”. І він встиг видати 17 книжок за свого життя!
Навіть встиг ще прочитати книжку “Валентин Мороз. Життя і творчість” нашого літописця Володимира Гараніна з серії “Література рідного краю”, написану дуже сумлінно та доброзичливо. Тепер ця книжка є в кожній школі області.
…Колись Тарас запитував у неба: “Чи діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось таки колись!” Згодом, у 20-х роках Павло Тичина вигукував: “Діждеться Вкраїна свого Мойсея!”. Валентин Мороз переводить ці сподівання у категоричну вимогу чи навіть наказ:
Ми мусим народить Мойсея,
Інакше всіх нас жде погибель.
Або прийде чужий Месія,
і одведе назад, в Єгипет.
Нинішній Майдан і є муками народження того омріяного Мойсея.
