— Іване Івановичу, як Ви, чоловік, долучилися до такої жіночої справи як вишивання? Що мотивувало, спонукало?
— Я народився на Київщині й бачив багато вишивок у нашій родині: у моїх батьків, бабусь. Моя мати вишила чимало рушників, скатертин, ікон, картинок. Деякі з них я демонструю на виставках. Тож я бачив вишивки і процес вишивання змалку. І долучався практично. Якось мати вишивала ікону Спасителя, який тримає в руках Біблію. Я допоміг вкомпонувати в порожню обкладинку біблійну цитату, яку сам дібрав, та ще й літери зробив церковні. Ця ситуація теж була, наче зерно у ріллю.
І настав момент, коли я зрозумів, що треба продовжувати. Це сталося, коли мама пішла в засвіти, вона останню свою роботу — ікону Георгія Переможця — вишивала правнуку Єгору. Майже встигла. Ця іконка тепер у брата. Мама багато ікон вишила, дві подарувала моєму синові, коли він одружувався. Мами не стало 2002 року, і я, професійний музикант-педагог, сказав собі: цю справу підхоплю. Вишив портрет Шевченка, потім — його “Заповіт”. Подарував рушник та портрет Шевченка рідному педучилищу.
З темою Шевченка визначився одразу, це було якесь провидіння, вища сила підказала. Наближення 200-ліття з дня народження Шевченка ще більше мене мобілізувало.
— У царині вишивання є певні пріоритети-спеціалізації. Хтось вишиває рушники, скатертини, сорочки, килими, хтось — портрети, ікони, а хтось віддає перевагу картинам-пейзажам.
— П’ятнадцятий рік я спрямовую зусилля на Шевченкову тематику. Шевченко — колосальна постать, душа народу. Передусім вишив “Думи мої, думи”, “Тече вода з-під явора”…
Мережиш кожну буквочку — і заглиблюєшся у безодню думок, любові, могутньої сили. Взявся за “Гамалію”. Вибрав кульмінацію: “Наш отаман Гамалія, отаман завзятий, забрав хлопців та й поїхав братів визволяти…” з моїм епіграфом: “Святий Боже, дай нам славного Гамалію, хай тепер він рятує нашу бідну Україну”.
Якраз про сьогодення. Полотно я вишивав 2013 року, коли починалася наша революція на Євромайдані. Після того закінчив “Холодний Яр”, додавши власну ремінісценцію із застереженням, щоб Євромайдан не переріс у Холодний Яр. З іншої роботи вишитий Тарас закликає: “Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!”
Найновіша моя робота вишита за твором Шевченка “Кавказ” і присвячена героям Майдану. Там є епіграф: “Вічна пам’ять героям Небесної Сотні”. А Шевченків текст закінчується словами: “Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!”.
— У скептика, який не бачив Ваших робіт, їхнє оздоблення, може виникнути запитання: “А нащо тексти Шевченка класти на полотно, коли простіше розгорнути книжку і прочитати?” Що відповісте?
— По-перше, Шевченко — український геній-пророк, якого треба доносити будь-якими засобами. Він житиме стільки, скільки Україна існуватиме. Можливо, хтось читав його та забув, а я нагадую. Будь уважний до Шевченка, дивися і аналізуй, наслідуй і розвивай його думки. Я це роблю на вишивці. Усе від серця.
По-друге, це ж не просто вишиті тексти, це мистецький твір із комплексом орнаментів-візерунків, оздоб, отже, кожна “картина” має індивідуальне обличчя.
Я колекціоную орнаменти, візерунки. Минає час і щось стає у пригоді. Різні теми потребують різного оздоблення. Скажімо, на вишивку “Тече вода з-під явора яром на долину. Пишається над водою червона калина…” напросилася калина. До героїки я добираю більш суворий народний орнамент, без яскравих деталей, все має підкреслювати текст. Отже, Шевченкова поезія породжує візуальний ряд.
— Чи є традиція вишивання шевченкових творів? Ви першопроходець чи ні?
— Якщо зважити, що починав я 15 років тому, то, напевно, я першопроходець. Утім, пригадую, єдиний раз у журналі “Радянська жінка” надрукували вишивку “Заповіту”. То і була моя перша робота. Можливо, той текст мене запалив. Я побачив, як вишивати буквочки, але їх удосконалив, бо там вони не були точно скомпоновані: то широкі, то вузенькі. Я зробив оптимальний варіант. До речі, колекціоную і заголовні букви у різних конфігураціях. На моїх полотнах вони прикрашають вірші Шевченка.
Отже, чи вишивають тексти Шевченка? В інтернеті я таких відомостей не знайшов. Єдине, що бачив: в Острозькій академії (Рівненська область) зробили вишитий Кобзар у шкіряній, здається, палітурці. Крім текстів, там є малюнки, вишиті гладдю. Цікава робота, приурочена до 200-річчя Шевченка. Повідомлення в інтернеті про неї з’явилося наступного дня після розміщення моїх вишивок.
— У чому складність вишивання саме текстів? Зовні здається, що це так просто.
— Навпаки, текст додає великих складнощів у компонуванні. Треба все ювелірно розрахувати. Зазвичай я використовую фрагменти Шевченкових творів, вибираю найсуттєвіше, кульмінаційне, таке, що одразу бере за душу. Потім починається долання технічних труднощів. Чотири чи вісім строф компоную так, щоб кожна літера й рядок були вивірені до мікрона. Потім необхідно оформити орнаментом, повернути його елементи по чотирьох кутах, треба мати великий досвід-практику, щоб збагнути, як непорушний орнамент, який має індивідуальні особливості, “закрутити”.
— На виставках до Вас підходять люди консультуватися і радитися?
— Найчастіше майстрині-вишивальниці дивуються, що я вишиваю без вузлів. Майже ніхто так не вишиває, всі залишають “сліди”: вузли, переходи з лінії на лінію. Тож на звороті нема такого гладкого візерунка, як у мене. Це складова мого фірмового почерку — спід має ідеальний вигляд: ніяких вузликів, стрічка тільки в одну лінію. Тобто лице і виворіт “перегукуються” найделікатнішим чином. Скажімо, я поновлюю нитку не вузликом, а петлею.
— А куди подіти нитку, коли вона закінчується?
— На лицевому боці, де є вже готовий фрагмент, прошиваю під хрестики, точно обрізаю — і все чисто. А в одну лінію треба робити так. Спочатку іти одним півхрестиком, потім вернутися по тому самому місцю, у підсумку роблячи вже повний хрестик у зворотному напрямі (тож зворот “вимальовується” двома паралельними лініями).
Обмежені можливості хрестика змушують до винахідливості, тим паче, що я зазвичай використовую тільки два кольори — червоний і чорний на білому полотні (або на сірому). Іноді вишиваю різнобарвними нитками, та повертаюся до оспіваної в піснях “методи”, за якою матері вишивають долю червоними і чорними нитками. У тих кольорах є магічна цілюща енергія.
— Яка швидкість виготовлення роботи?
— Середнього формату роботу вишиваю більше місяця (по 5—6 годин щодня). Найпродуктивніше працюю рано-вранці.
Спершу дружина підсміювалася: “Ну скільки можна длубатися?” Я відповідав: “Це моє хобі, тільки я його розумію”. Тепер уже підтримує, допомагає, каже: “Давай я виперу”. Ще й розпоре зайву мережку. А сама не вишиває, говорить: “Не можу”. А я кажу: “Не хочеш”.
— Отже, розпорювати доводиться…
— Є така приказка: “Що ваші дівчата роблять?” — “До обіду сміються і вишивають, а після обіду плачуть і розпорюють”. І в мене бувають такі клопоти. Вишиваю завзято, а потім хапаюся за голову: “Боже мій, що ж я накоїв!” Доводиться переробляти. Скажімо, помилку в тексті зробив. А то якось два рушники вишив, жінка випрала, а червона нитка попливла, полиняла. Тож нитки вибираю надретельно.
— Чи часто виставляєте роботи і як реагують люди на Ваші творіння?
— Останні два-три роки запрошують з персональними виставками без упину. Виставляю також вишивки на всіляких урочистостях: День міста, День вчителя, День писемності, 8 Березня, Різдво, Великдень, День народження Т. Шевченка… Реакція завжди позитивна. Вразив хлопчик років десяти, який, роздивляючись вишиванку, видихнув: “Прикольно”.
— Моя колега кішкою вигріває-лікує тіло, а мігрені позбувається за допомогою вишитого мамою рушника.
— Це правда. Що більше вишивок у хаті, тим здоровіші її господарі. Бо вишивання хрестиком — то молитва.
Життя доводить, що пасічники і вишивальники довго живуть, вони завжди в тонусі, бо роблять богоугодну справу.
— А співаки?
— Музика — моє друге крило. Фахово почав співати у Львівському музучилищі, де на народному відділі (я вчився на домриста) вивчав дисципліну хор. У Ніжинському педінституті я отримав спеціальність диригента оркестру і хору. Студентом співав в ансамблях і хорах. На роботу пішов — влився у вокальний ансамбль педучилища. Диригував оркестром народних інструментів. Щоправда, контингент студентів постійно змінювався: до четвертого курсу щось зліпив, знову починай спочатку. Але вважаю, непоганий був оркестр, добра практика була і для мене, і для студентів. Певний час був ілюстратором хору музучилища. Отже, весь час у музиці.
На пенсії без музики не зміг, відразу пішов у церкву співати, бо мав практику і церковного співу. Та мені підказали, що в Ірпінському Будинку культури є змішаний хор ветеранів “Пам’ять”. Ми з дружиною Валентиною — туди. Ось уже чотири роки співаємо. Це віддушина нашого життя. При хорі є чоловічий ансамбль козацької пісні “Хортиця”. В обох колективах я задіяний. Часто виступаємо.
Так само не мислю свого життя без вишивання.
Що більше читаєш і співаєш Біблію, то більше розумієш і любиш Бога. А що більше читаєш, співаєш і вишиваєш Кобзаря, то міцніше любиш Україну.
— Подейкують, що Ви збираєтеся зі своїми вишивками в турне по Європі.
— Його організовує кінематографіст, виконавчий директор Акції “Рушник європейської єдності” Петро Олар. Стрижнем події стане передусім створення дев’ятиметрового рушника європейської єдності з найвідомішими людьми Європи. Сподіваємося, долучаться і президент Литви, і Німеччини, а сам проект буде під патронатом Президента України Петра Порошенка. Якщо ми вишиємо такий рушник (європейське дерево з гербами всіх країн), це буде Покровою, омофором, оберегом всієї України, і звичайно Європи. До речі, омофон — це коли образи накривають рушником, отак і ми хочемо накрити Європу, оберегти її від зла, нечисті, брехні, скверни, від всього того, чого не хочемо мати у нашому житті.
Почнеться ця Акція освятою сувою білого полотна у Володимирському соборі. Перший фрагмент вишивки декоративних орнаментів виконуватиметься у Вільнюсі, де Україна не використала свій шанс доєднатися до ЄС бодай асоціативно, а завершальний — у Києві.
— Місця проведення акції?
— У різних країнах Європи ними стануть театри, палаци культури, музеї, будинки народної творчості, навчальні заклади, телекомпанії, виставкові зали, місця проведення масових культурно-мистецьких заходів на вулицях і майданах.
Завершальним етапом Акції має бути врочиста церемонія, сподіваємося, під час укладання угоди про повноцінну Асоціацію України з ЄС. Рушник європейської єдності буде презентований у всіх країнах Європи та в українських діаспорах у світі.
Спілкувався і фотографував Володимир КОСКІН
