Задовбало вже «слухати Донбас»

Петро АНТОНЕНКО

В інтерв’ю — розповідь про роботу генерала і його колег із визволення на Донбасі наших полонених і заручників, які потpапили до рук сепаратистів. Визволено вже понад 100 осіб.
У цій розлогій бесіді зачепили і ширші теми війни на Донбасі та й загалом політичної ситуації в країні. Нинішні події активно обговорюють ЗМІ. Нещодавно “УП” розмістила велике інтерв’ю Сергія Пашинського, депутата парламенту від “Батьківщини”, котрого за нової влади призначили главою Адміністрації Президента. Коментуючи поширену думку, що нова українська влада бездарно здала Крим, Пашинський розповів, що на той момент не було ким і чим навіть зімітувати опір російським окупантам, бо армія і силові спецпідрозділи деградували.
Коментар Пашинського спростовує генерал Володимир Замана в інтерв’ю газетi “Бульвар Гордона” (№ 32). Замана в останні два роки режиму регіоналів був начальником Генерального штабу — Головнокомандувачем Збройними силами України. У нас доволі заплутана військова ієрархія: є Верховний Головнокомандувач усім на світі — Президент держави, є міністр оборони, котрий, виявляється, безпосередньо не є головнокомандувачем Збройними силами, а ними командує начальник Генштабу. Так-от Замана мало не співає дифірамби режиму регіоналів, за якого, особливо в останні два роки, значно посилилася увага до армії. Настільки, що генерал теж бідкається про її численні проблеми. Але щодо Криму, то Замана стверджує, що там були можливості протидіяти агресії. Що ж завадило? Якісь внутрішньополітичні чи геополітичні ігри?
Щодо війни на Донбасі, варте уваги ще одне інтерв’ю в тій же газеті “Бульвар Гордона”. Дає його анонімний учасник АТО, український військовий, колишній боєць ВВ, нині — Нацгвардії. Говорить про нездарне керування військами, безлад в армії і її злиденне постачання, корупцію довкола військових справ. Нарешті повідомляє, що насправді кількість загиблих українських військових в АТО не 726 осіб, як повідомляє влада, а не менш як 4 тисячі. Цифра фантастична, адже якщо відмінусувати Крим і Донбас, представники яких навряд чи воюють в українському війську, то отримуємо майже по 200 загиблих на область.
Але, хоч як би там було, суспільство відчуває, що від нього приховують чимало правди про Крим і Донбас.
Словом, в одкровеннях генерала Рубана й інших згаданих авторів нема нічого особливого та несподіваного щодо Криму і Донбасу.
Суттєвіший момент — спроба генерала Рубана заперечити безпосередню участь Росії у війні на Донбасі. “Ви бачили там російські війська?” — патетично перепитує генерал журналістку. Ще б варто було згадати і генералу, і журналістці, яка брала інтерв’ю, що російські військові ще й з території Росії обстрілюють наші війська. Це “участь” Росії чи ні? Варто також згадати колони бронетехніки і військових найманців, яких російські прикордонники пропускають на територію України, про вербування російськими військкоматами добровольців — тих же найманців на війну в Донбасі. “Путин может запретить, это другой вопрос. Если там есть российские офицеры, это тоже другой вопрос. Это не участие России”, — цитуємо генерала.
Усім відомо, що Стрєлок (Ігор Гіркін) полковник Головного розвідуправління Генштабу Збройних сил Росії. Може, Путін скоро заявить, що не направляв Гіркіна в Україну, що той у відпустці за свій рахунок? Утім, наш генерал Рубан називає “стрєлків” радниками. І навіть проводить паралель iз подібними “радниками” Радянського Союзу, коли та імперія лізла зі своїми порядками в десятки країн світу. От тільки забуває генерал, що нинішні “радники” на перших ролях у сепаратистів. Про що йому таки нагадала журналістка. Той же Гіркін — зовсім не рядовий “ополченець”, а до поранення називався “міністром оборони ДНР”. А нині, якщо свої ще не пристрелили, йде на підвищення, на подібний пост уже в “Новоросії”, цебто добрій третині України, на якій би Росії хотілося розпалити ще один Донбас.
Найсуттєвіший момент цього інтерв’ю — хто ж і за що воює в лавах сепаратистів на Донбасі? До речі, генерал Рубан проти терміна “терористи”. Очевидно, як людина військова, хоче належно оцінити своїх військових же супротивників із того боку лінії фронту. Це робить генералу честь, якщо заплющити очі на те, що оті супротивники беруть у заручники дітей і жінок, влаштовують свої вогневі точки у школах, лікарнях, квартирах громадян. І взагалі генерал ставить знак рівності між українськими державними військовими силами і сепаратистами, бо, виявляється, і ті, й ті — стріляють. За що — це справа другорядна. Так хто ж і за що воює з того боку? І це ключовий момент усього інтерв’ю. Тому треба його дати дослівно, зацитувати вислови генерала про сепаратистів:
“Я не отношусь к тем людям так, как относитесь вы к врагам. Вам легко с этой позиции. А я этих людей давно знаю. Там офицеры, там афганцы, с которыми мы протестовали против Януковича. Там люди, с которыми мы стояли на Майдане. На Евромайдане”.
І далі запитання й відповідь:
— Если они были на одном Майдане, почему они теперь выступают против тех людей, с которыми стояли рука об руку?
— Потому что люди, которые были на Майдане, удовлетворились снятием Януковича — и всё. Больше ни одно требование не выполнено. А эти решили до конца идти. Им мало того, что сняли Януковича, им нужны реальные изменения. И большинство пунктов, которые они требуют, — те же, что провозглашались на Майдане.
Залишмо на совісті генерала твердження, що сепаратисти — це “люди, з якими ми стояли на Майдані”. Очевидно, ідеться саме про Євромайдан, учасником якого був генерал. Бо “стояти” можна й по різні боки барикад. Хоча дуже сумнівно, що з отих 15 тисяч бойовиків (а цю цифру наводить сам генерал) бодай одна тисяча справді була учасниками Майдану.
Втім виявляється, що саме сепаратисти — істинні майданівці, навіть супермайданівці. Бо саме вони продовжують боротьбу за справжні зміни в Україні. Вони не зупинилися на тому, що повалили злочинний режим Януковича і регіоналів, а й далі оновлюють Україну.
Усе це просто туман, за яким ховається суть, злочин, ім’я якому — сепаратизм. Це чи не найтяжчий злочин проти держави — шматування її на частини, знищення, як такої. І треба ж добалакатися до того, щоб знищення держави подати, як боротьбу за її оновлення.
Ось про що мала б говорити журналістка, яка брала інтерв’ю: про те, що бойовики проголосили ДНР і ЛНР, імітували так званий “референдум”, ще потворніший, ніж у Криму; відкрито проголосили вихід двох областей зі складу Української держави; назвали щось таке “парламентами”, “урядами” цих “народних республік”, постановили підпорядкувати їм, цебто собі, всі структури Української держави, зокрема військові, правоохоронні — міліцію, прокуратуру, СБУ, суди.
Тривають балачки про те, що Україна має “почути Донбас”, що вона його не чує. Коли все це припиниться? По телебаченню якось показали, як мешканці містечка Донбасу вийшли блокувати колону української армії. Журналісти запитують, що їх вивело на акцію? Мешканці починають говорити про безробіття, свої соціальні проблеми, а мер невеликого міста торочить про бідний міський бюджет, брак повноважень у місцевої влади, ті ж соціальні проблеми. А що тут особливого “донбасівського”? Такі ж проблеми і в інших регінах. Донбас нічим не особливий, хіба що одним: це зденаціоналізований за десятиліття регіон із зеківською психологією. А вона така: топтати менших і гнутися перед “паханами”.
Донбас ми чули і слухали вже років з 15, а останні 4 роки — стоячи навитяжку. Саме Донбас наділив нам найбагатшого олігарха, єдиного в Європі президента з двома судимостями. Тож уже задовбало “слухати Донбас”. Час Донбасу почути Україну.
…Підступність, якщо не сказати більше — паскудність цього інтерв’ю ще й у тому, що його оприлюднили 20 серпня, якраз у півріччя найкривавішого дня Майдану — 20 лютого, дня вбивства Небесної Сотні. І назвати сепаратистів, які нищать Україну, борцями за оновлення України — це вже занадто.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment