Дмитро ПАВЛИЧКО: Пісня про Надію

Дмитро ПАВЛИЧКО

 

 

Пісня про Надію

 

Війна гримить, земля горить

На попелищах тліну.

Надія Савченко летить

З неволі в Україну.

 

Та не літак несе її,

А подих непокори —

Понад криваві ручаї,

Понад розриті гори.

 

Погляньте, хлопці, в небеса:

До вас летить Надія,

Ясна, як Господа сльоза,

Як України мрія!

 

Гримить війна, все йде на зруб,

А дух свободи лине,

І сяє золотий тризуб

З дівочої кофтини.

 

“Я Батьківщині присягла,

Відстаньте ж ви од мене!”

І тихне суддів кагала,

Єство Москви мерзенне.

 

Погляньте, хлопці, в небеса:

До вас летить Надія,

Ясна, як Господа сльоза,

Як України мрія!

 

Заговоріть, серця німі,

Та не ридайте, кволі!

Надія Савченко в тюрмі,

А дух її — на волі.

 

Хоч три імперії зберіть,

Все путінство собаче, —

Той дух зламає вашу кліть,

Не зрадить, не заплаче!

 

Погляньте, хлопці, в небеса:

До вас летить Надія,

Ясна, як Господа сльоза,

Як України мрія!

 

30.08.2014, КончаОзерна

 

 

Пісня про перемогу

 

Ми — укри, діти житніх нив,

А ви — голодні темні обри.

Нас Бог як чоловік створив,

А ви — плоди сліпої кобри.

Ми — українці, русичi,

А ви — побіжники Чингіза;

Наш хліб — коржі та калачі,

А ваш — то ґрати із заліза.

 

Ми піднімаєм честь людей,

А ви дрете із людства шкіру;

Володар наш — то Прометей,

А ваш — кривавий страж Сибіру.

 

Ми повставали з роду в рід

За нашу націю й свободу,

Ви ж брали нас в колючий дріт,

Палили зверха аж до споду.

 

Ви — жах Європи, смертна мста

За людяні найвищі чола,

А ми — її святі врата,

Кров, що горить, як свічка гола.

 

Ми — Відня й Лондона щити,

Тяжкими Господа словами

Нам сказано перемогти

Або померти в битві з вами.

 

Ми вас не боїмось. Тремтіть!

Таж нам не вперше помирати —

Ми воїни семи століть

І вже воскресла наша мати.

 

Під вашим лютим тягарем

Ми виросли незламні, вперті,

І вже ніколи не помрем,

Розп’яті переможці смерті.

 

01.09.2014

 

 

Примирення

 

Земля в Донецьку — кров і рани,

В Луганську — рани і руда,

А в Києві димлять вулкани

Майдану згаслого. Біда!

Примирення з’явилось хитре,

Здурив хтось наші прапори.

Європа схлипне й сльози витре,

А ти, народе мій, помри;

Помри, як воїн, що повірив

Полковникові КГБ,

І вийшов голіруч на звірів,

Щоб дерли на шматки тебе.

Спинись! Поглянь — Європа біла,

Як прoскура, але в душі

З дияволом вона схотіла

Змиритись на своїй межі.

А та межа — то наша шкіра.

Народе мій, відкрий вогонь,

Поклич казаха та башкира,

І дай братам найкращу бронь!

Забудь обіцянки Берліна,

Примирення — то кров і смерть,

А битва — то снага нетлінна,

Твоєї волі вічна твердь.

Народе мій, брехня кривава,

Тебе обсотує, як змій, —

Та не впаде твоя держава

Й ти не впадеш на прапор свій.

Твоя мета — то перемога

І твого духу вишній лет,

І зламаний на вістрі Бога

Імперії крутий хребет!

 

08.09.2014, Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment