Музей шани Тараса Шевченка

Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ,

м. ІваноФранківськ

 

Начальник управління культури, національностей і релігій облдержадміністрації Володимир Федорак, який входив до робочої групи зі створення музею, образно порівняв: “Для його народження нам потрібно було стільки ж часу, як мати виношує в своєму лоні дитину, — близько дев’яти місяців”. Хоч ідея ця визріла давно. І лиш у цей непростий час з ініціативи просвітян, зокрема, краєзнавця Петра Арсенича та голови ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Степана Волковецького, її таки реалізували. Протягом цього часу відремонтували одне з найбільших приміщень обласного просвітянського дому, сформували й художньо оформили експозицію, яка знайомить з історією поширення Шевченкових творів у Галичині й духовного “самоозброєння” ними українських патріотів, учасників національновизвольних змагань, із творами образотворчого мистецтва шевченківської тематики і, звичайно, містить матеріали про вшанування пам’яті Кобзаря на Прикарпатті.

Щедро засіяне в українській душі слово Кобзаря так само й нині живить нас духом борні з сатанинськими силами, для котрих наша Незалежність — як кістка в горлі. Це то пристрасне, то лагідне поетове слово ми, українці, засвоюємо ще чи не з молоком матері. Воно полум’яно звучало на столичному Майдані, а нині — на рівні і свідомості, і підсвідомості — кличе вперед наших бійців, які визволяють Донбас від терористів і російських найманців. І на відкритті музею витала в його залі тривога за долю Вітчизни, яку Шевченко оспівав і заповів нам усім:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

за неї Господа моліть.

Зображена на одній із картин шевченківська хата мимоволі спонукала голову облдержадміністрації Андрія Троценка згадати приказку “Моя хата скраю”, причому не в тому трактуванні, що нав’язували українцям за радянщини. Як йому оповідав рідний дід на Дніпропетровщині, тодішня тоталітарна влада перекрутила зміст цієї приказки задля приниження українців. Насправді ж у давнину за рішенням і довірою громади будували хату на краю села саме авторитетні родини зі здоровими міцними хлопцями, здатними прийняти на себе перший удар при нападі ворогів на село. “От і ця шевченківська хата нині стоїть в обороні України від новітньої навали ворога — російського агресора”, — сказав очільник виконавчої влади краю.

Перший заступник голови обласної ради Олександр Левицький назвав музей “епіцентром шани, поваги, вдячності Кобзареві за його жертовне життя і безсмертну поезію”. Творили цей музей люди за покликанням — від чистого серця. І відкриття його у рік 200ліття Шевченка свідчить про те, що навіть попри трагедію війни, яку нині болісно переживає нація, ми не опустили своє синьожовте знамено. Звичайно, Тарас присвячував власну творчість усім сучасним йому і прийдешнім поколінням українців, але, мабуть, найперше — героям, які сьогодні захищають рідну Вітчизну на сході країни і прототипів яких ми знаходимо в його поемах і віршах.

— Сюди, — сказав О. Левицький, — мають приїздити школярі з усієї області. Аби переконатися, що за все те, що Шевченко оспівував, чому присвятив себе, нині проливають свою кров українські вояки. У цьому музеї мають виявлятися не декларована, а справжня любов до України, яку уособлював геніальний поет, жертовність задля кращої долі Батьківщини.

За словами голови обласного об’єднання “Просвіти”, депутата обласної ради Степана Волковецького, багато хто, та й він сам, спочатку мали сумніви щодо того, чи доцільно створювати шевченківський музей на Прикарпатті, де Кобзар, як відомо, ніколи не був:

— Але, мабуть, спрацював основний аргумент: у новітній історії нашого краю за останні півтора століття всі події громадськополітичного і духовного життя відбувалися з ім’ям, словами, ідеями Тараса, якими місцеві громади, наші краяни прагнули керуватися у своєму житті і діях. Й актуальність втілення їх у життя нині ще більше зросте завдяки цьому унікальному музею. Широкий фронт ремонтних робіт, які тут було здійснено, і саме створення експозиції вимагали чималих коштів, отож без фінансування облрадою та облдержадміністрацією нічого не було б. Утім, лише бюджетних асигнувань не вистачило б — і тут підставили своє плече спонсори. Це добрий приклад результативної співпраці влади й громадськості у патріотичній царині. Музей справді став всенародною справою.

Голова Коломийського міськрайонного об’єднання “Просвіти” Василь Глаголюк, який днями побував у столиці, передав присутнім на презентації музею вітання від голови ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Павла Мовчана, а ще привіз дарунок музеєві від заступника голови цього об’єднання, письменника, Шевченківського лауреата Михайла Андрусяка — бібліотечку його книжок. Це — на додачу до тих експонатів від коломийських просвітян, які тут уже виставлено.

За вагомий особистий внесок у створення Музею народної шани Т. Шевченка багатьом причетним до цієї справи просвітянам, художникамоформлювачам, підприємцям було вручено грамоти голів облдержадміністрації та обласної ради, управління культури, національностей та релігій облдержадміністрації, відзнаки ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка.

А провести першу екскурсію музеєм після його освячення о. Іваном Козовиком попросили ініціатора його створення. Заступник голови обласного об’єднання “Просвіти”, заслужений працівник культури України, краєзнавець Петро Арсенич був щасливий з того, що його ідея, котрій уже не один десяток років, таки нарешті знайшла практичне здійснення.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment