Рух нікуди?

Петро АНТОНЕНКО

 

Короткий екскурс в історію

8 вересня ми відзначали 25ту річницю утворення Народного руху України. На превеликий жаль, більш ніж скромно. Між тим, цей ювілей мав би воздати належне могутній організації, що йшла на чолі здобуття незалежності України.

Водночас, я вже писав нещодавно, слід відзначити 25річчя утворення Руху, а не його існування. Бо це різні речі. Народний рух не існує 25 років як партія, а в перший період він ще й не був оформлений як партія. Ідеться про те, що ці чверть століття чітко діляться на дві частини. Перше десятиліття, зокрема і перші три роки до оформлення Руху в партію, —  славна історія. Наступні 15 років — агонія. Переломним моментом став трагічний розкол Руху навесні 1999 року. Це окрема й сумна тема, яку чомусь так і не обговорили ні 5 років тому, у 20річчя Руху і 10річчя його розколу і знищення, ні зараз, у час нових ювілеїв. Тому просто констатуймо: обидві партії, що утворилися з розколотого Руху, за ці 15 років зійшли нанівець, опинилися на узбіччі великої політики. І та (менша і здрібніла), що юридично зберегла горде ім’я Народного руху, і більша, структурованіша, багатша частина розколотого Руху — УНП, Українська народна партія.

Ось коротка хронологія участі обох партій у виборах, адже саме вибори — вінець діяльності політичних партій.

 

Сумні виборіади

Останніми виборами, в яких тоді ще єдина партія брала участь, були парламентські 1998 року, коли НРУ здобув близько трьох десятків мандатів і створив власну фракцію.

Далі — розкол і провали. Саме в рік розколу Руху, восени 1999го, відбулися чергові президентські вибори. На них переміг чинний президент Леонід Кучма. Обидва голови партій, що утворилися на руїнах Руху, балотувалися на виборах. Голова НРУ Геннадій Удовенко набрав один із лишком відсоток, голова партії, що згодом прибрала назву УНП, і лідер того крила Руху, яке ініціювало розкол, Юрій Костенко набрав два з лишком відсотки.

Для Народного руху це стало останнім на наступні 15 років самостійним балотуванням на виборах, далі партія тулилася до тих чи тих блоків, і тут нічого аналізувати. УНП ж таки намагалася йти на вибори. Хоч результат був так само сумним. Програно кожні із 7 загальнонаціональних виборів — або не йшли на вибори самі, або йшли і “провалювалися”, або в кращому випадку проскакували в складі якогось блоку.

Отримавши такий ганебний результат, під тиском рядових партійців обидві партії торік нарешті об’єдналися. У травні з’їзд УНП ухвалив рішення про саморозпуск партії і влиття її структур і членів у Народний рух України. Щоправда, в юридичному плані це чомусь не завершено й нині, бо й досі начебто існує все та ж УНП.

Наразі почалася нова виборча кампанія — позачергові вибори Верховної Ради, призначені на 26 жовтня. Це щасливо збіглося з ювілеєм — 25річчям утворення Народного руху. За два дні до ювілейної дати, 6 вересня, там само, де й було проголошено  постання Руху, в знаменитому залі Київського політехнічного інституту (нині вже університету) в один день відбулися і передвиборний з’їзд НРУ, і ювілейні урочистості. Бліцерзацз’їзд і бліцерзацурочистості.

 

“Підберіть хтонебудь,

Христа ради, наш Народний рух”

На з’їзд прибуло 166 делегатів із 220ти обраних. Тобто, відсутня майже чверть. Власне, це був другий етап 23го з’їзду НРУ. Перший відбувся ще навесні, коли партія висунула свого голову Василя Куйбіду кандидатом на пост президента. Логічно було б на цьому другому етапі з’їзду першим питанням обговорити і підбити підсумки цього балотування, як участі партії в цих виборах, адже саме вибори — пік діяльності партій. Такого обговорення не відбулося, а цього питання взагалі не було в порядку денному. Невже лише тому, що результати цього нещасного балотування були просто жалюгідні — 0,06 відсотка. Шість сотих! Не було що обговорювати? Крім мимохідь кинутої самим Куйбідою фрази, що навесні партія ледве нашкребла мільйон із лишком гривень, потрібих для реєстрації кандидата, а плюс до цього вдалося нашкребти на саму виборчу кампанію лише 30 тисяч. І це основна причина ганебного результату? Може, ще треба було приплатити гроші партійцям, щоб вони проголосували         за свого голову? Адже той набрав менше голосів, аніж облікованих членів партії.

…З’їзд почався із запізненням на півтори години. Виявляється, затяглося засідання Центрального проводу партії. Утім, у цьому була своя логіка, адже Проводом все було вирішено, а на сам з’їзд винесли готові рішення партверхівки. Воістину, в стилі радянських часів, коли посполитим на зборах говорили “Єсть мнєніє”, тобто вказівка згори. Тож з’їздові, вищому керівному органу партії, залишилося лише мовчки проштампувати “мнєніє”. Що й зробили за якісь півгодини.

Відкривши об 11.30 з’їзд, головуючий — голова партії Василь Куйбіда — одразу зазначив, що о 14.00 — урочисте засідання з нагоди ювілею Руху. Тож з’їзд має завершитися о 13й, за півтори години. Впоралися швидше. О 12й із хвилинами всі питання порядку денного розглянули. Без обговорення. Зокрема й такі відповідальні, як ухвалення нової редакції Програми партії, змін до її Статуту, затвердження Хартії цінностей Руху — набору абсолютно правильних слів. По всіх цих документах головуючий повідомляв, що все вже розглянув і схвалив Провід або — ще вужча його керівна структура — Політрада, й одразу ставив на голосування. Ухвалювали майже одноголосно “За”. Отак швидко дійшли до основного питання — участі у виборах.

Щодо основного моменту “мнєніє” верхівки партії було таким: Рух на вибори за загальнонаціональним округом, тобто за списком, не йде. Чи не основною мотивацією голова партії назвав брак фінансів навіть на реєстрацію, не кажучи про саму кампанію. Зазначу, що уже під завісу з’їзду в репліці одного делегата пролунало, що потрібні для реєстрації партії на вибори 1,2 мільйона гривень — це лише по 25 гривень з партійця. Не кажучи про перевірений прийом багатьох партій, які, не бажаючи постати наймитами олігархів, торочать про “народну підтримку”, насамперед середнім класом — підприємцями, фермерами. Народний рух принаймні чесно визнав, що ніякий “народ” фінансами його не підтримає.

Перед тим, як понуро проголосувати цю капітуляцію Руху як політичної партії, делегати прослухали сумну інформацію свого голови, чому не вдається ще один варіант “участі партії” у виборах. Власне, це й не варіант, а політичне лукавство, до якого вдаються нині партії, говорячи, що вони йдуть у блоці з кимось.

Пояснимо. Очевидно, ці вибори відбудуться за старим виборчим законом, за яким обирався 2012 року нинішній парламент. Блоки партій як суб’єкт виборів не балотуватимуться, як балотувалися на виборах 2006 і 2007 років. Удруге поспіль вибори відбудуться за змішаною системою за участю кандидатівмажоритарників і винятково партій. Тобто, половина Ради — 225 депутатів обираються по виборчих округах, половина — за списками партій, які балотуються по єдиному загальнодержавному округу і поділять ці 225 мандатів пропорційно набраним голосам.

Тож коли йдеться про “блоки” Порошенка, Тимошенко, Гриценка, інші, мають на увазі таке. Юридично балотується такато партія, наприклад, “Громадянська позиція”, яку очолює Анатолій Гриценко. Але, умовно кажучи, вже оголошено, що “в блоці” з нею йде партія “Демократичний альянс”. Це означає, що у виборчий список партії, яка балотується, включаються імениті кандидати від партнера по блоку. Як правило, у головну частину списку, першу п’ятірку чи десятку, трішки нижче.

Василь Куйбіда розповів делегатам, як безрезультатно завершилися переговори Руху з іншим демократичними державницькими партіями щодо того, щоб НРУ пішов з ними у “блоці”. Зрозуміло, переговори велися з рейтинговими партіями, які мають добрі шанси потрапити в парламент. Але вони, схоже, не захотіли підбирати Рух з його “рейтингом” у попутники?

Фіаско зазнали навіть не перемовини, а спроба провести їх на найвищому рівні з партією Президента Порошенка “Солідарність”. Максимум, куди допустили голову Руху, — до одного із заступників голови Адміністрації Президента. Цей чиновник дав зрозуміти, що Рух президентського порога не переступить. За іронією долі саме він зачитав на ювілеї хвалебне вітання Президента Рухові.

З’їздові, проголосувавши за капітуляцію партії, зосталося лише перейти до третього варіанта “участі партії” у виборах: затвердити список кандидатів по мажоритарних округах, відтепер офіційно висунутих партією. Трохи більше двох десятків людей. Крім імені самого голови партії, прозвучали абсолютно невідомі загалу прізвища переважно місцевих партдіячів. З’їзд заявив про готовність узгодити персоналії цих кандидатів із кандидатами інших державницьких партій по тих же округах і, в разі потреби, дозволив своїм партійцям знімати кандидатури на користь рейтинговіших союзників з інших партій.

 

Усе не так гладенько…

З’їзд практично вже завершувався, розглянувши всі питання. Але найцікавіше почалося в останньому пункті порядку денного “Різне”. Це стандартний пункт, де озвучують різні репліки, заяви. Але коли слово взяв перший заступник голови партії Іван Заєць, депутат парламенту 5ти скликань і багаторічний перший заступник голови влитої в Рух УНП, почалися справжні дебати, без яких спробували обійтися на з’їзді. Іван Олександрович виголосив блискучу промову, втім — як і завжди. Про те, що втрачаємо шанс оновити країну після Майдану. Про важливість парламентських виборів, після яких тільки й можливе повне оновлення влади. Про надзвичайно серйозну загрозу державі з боку внутрішніх ворогів, залишків старого режиму, які знову можуть опинитися в парламенті. Нарешті, про те, як же Рухові потрапити в парламент? Іти партією, списком, не наважилися, лише по більш як 20ти мажоритарних округах, добре, як вдасться здобути хоча б один мандат. Тому Іван Заєць запропонував повернутися до варіанта блокування і назвав, із ким саме. Це Радикальна партія Олега Ляшка. Ось із нею переговори ще не завершено. Ляшко не дав чіткої згоди, але й не відкинув варіант блокування.

Іван Заєць говорив так переконливо, що після млявого обговорення Куйбіда поставив на якесь умовне голосування пропозицію піти на таке блокування чи, якщо вже обережніше, продовжити такі переговори. Проголосували. Всі здогадувалися, що мова йтиме про надання Ляшком одного, максимум, двох місць у прохідній частині його списку. Скоріше всього, голові партії Куйбіді і томутаки Зайцеві. Врешті, в цьому нема нічого поганого.

Голова вже готовий був закрити з’їзд, але виявилося, що це ще не все. Слово взяв політолог, професор Валерій Бебик, один із кандидатів по округу, висунутих з’їздом, і доволі переконливо закликав усе ж піти на вибори партійним списком. А потім голова Київської обласної організації Руху не лише підтримав цю пропозицію, а й відкинув варіант “блокування”, та ще й із партією Ляшка.

Побачивши такий поворот подій, голова партії не став закривати з’їзд, а оголосив, що це вважатиметься лише його черговим етапом.

Говорячи юридичною мовою, хоч би і в найближчі дні з’їзд Руху може зібратися на свій третій етап і остаточно визначитися щодо виборів. Юридично можна переголосувати рішення про неучасть партії у виборах за списком і таки повноцінно йти на вибори. Але реально таке переголосування навряд чи відбудеться. Щодо блокуваня з Ляшком, усе визначиться в найближчі дні. Та й існує календар виборчої кампанії, за яким реєстрація партій на вибори завершується за кілька днів.

 

Святкування

Голова партії не марно просив делегатів не розбігатися, бо навряд чи знаменитий зал Політехніки тріщатиме від учасників урочистостей. Не тріщав. Півтори сотні делегатів, ще дещиця приїжджих, сотнядруга завсідників київських “тусовок”, плюс наловили трохи студентів, кому це було цікаво.

Разючий контраст із помпезним святкуванням 20річчя Руху 2009 року за участю Президента України Ющенка в головному нашому Палаці “Україна”. Втім справа не в помпезності, а в настроях. Мінорний тон задав перший голова Руху Іван Драч, котрий через 25 років мусив констатувати і невиконання більшості програмових положень Руху, окрім здобуття незалежності, яка нині просто під загрозою, і падіння авторитету Руху в суспільстві. При тому, що останнє явище Іван Федорович вважає несправедливим і що Рух не треба принижувати, а йому самому не варто самоздрібнюватися, а треба мати гідність.

Якоюсь мірою уособленням славної історії і печального сьогодення Руху став виступ Миколи Поровського, власне, основна доповідь з історії становлення Руху. Хотілося сказати: “Честь і слава таким, як Поровський, які стояли біля витоків Руху”. І додати: “Сумно за таких, як Поровський, котрі зліпили на хребті Руху і з його середовища свої дрібні партійки і десятиліттями тримають їх у політикумі, на його узбіччі, не думаючи об’єднати національнодемократичні сили”.

На цьому тлі блискуче прозвучала велика вітальна промова Олега Ляшка, суть якої, цитуючи нашого генія Шевченка: “Борітеся — поборете”, відстоюючи Україну.

 

х х х

Власне, у Руху три шляхи, три варіанти. Перший: чесно ліквідуватися фактично і юридично. Другий: існувати юридично, бути мертвим чи напівмертвим фактично — сьогоднішній стан. Третій: існувати і юридично, і фактично. Останній варіант, ще й з об’єднанням довкола себе національнодемократичних сил, був би найкращим. Але він можливий лише при докорінній перебудові партії, її очищенні. Реально це чи ні? Багато відомих рухівців, із ким я бесідував на з’їзді і святкуванні, вважають, що ні, що Рух — це лише славна історія, врешті, що “поїзд пішов”.

Але, серйозно криткуючи нинішній Рух, я більше, ніж багато хто, наївно вірю в можливість оновлення Руху і закликаю до цього. Справді наївність? Але проголосували ж на з’їзді ось таке звернення: “З’їзд закликає всі національнодемократичні сили згуртуватися і йти на вибори єдиним списком”. Прекрасний, правильний, ритуальний заклик. Але скажіть чесно, яка відстань від цього заклику — єдиний список!— до його реалізації в цю виборчу кампанію? Мабуть, десь така, як відстань до Марсу. Тож “Без надії сподіваймося”?

 

Петро АнтоненкО

Фото автора

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment