Трепетна мить. Метафори

У чому полягає чесність таланту? У найтіснішому зближенні власної долі з долею рідного села (міста), долею МатеріВітчизни, врешті з долею людства, бо, в кінцевому розрахунку, ота відповідальна однина на ймення “Я” — мінімільярдна часточка того ілюзорного великого огрому мислячої речовини Космосу, що вмістився у дрібненький його мініатом, наречений теплим іменем “Земля”!.. “Лиш вона б квітувала, пречиста!..” Стисло: талант — реалізована здатність віддати власне, віддати, а не привласнити, не востребувавши навзаєм навіть щирої подяки. Про це, в ідеальному його втіленні, мріяв Микола Гоголь.

Такі думки тісно обступили мене у трепетну мить знайомства з поезією Василя Рябого з Коломиї на Прикарпатті. Яка його найголовніша риса, риса його, йому лиш притаманної, ментальності? Літературознавці і колеги його в царині поезії частенько впадають в оману, ставлячи на чільне місце у виснажливій, справді потужній праці Василя Рябого його максимальну пильність до пошуку цікавих речей, що окреслюють форму художнього твору. Звідси, мовляв, і його потяг до неологізмів, нечуваних словосполук і словозвуків… Мені ж видиться інше: форма і пошук новизни для поета з Коломиї не мета, а чесно зладований інструмент, який він із блиском використовує у пошукові своєму краси й гармонії, нині необхідних занапащеному “попсою” світові: “Роса в молочному тумані. Туман туманний у росі. І росяний дурман в сльозі. Сльоза орошено дурманна”.

Це засторога щодо зростаючої небезпеки, віщий знак тривоги за цей вразливий, нещасний і, можливо, приречений Світ, що зашпортнувся поміж бур’янища, олжі та фальшивих цінностей у русі й розвитку, у пошукові місця під сонцем, надії, чи не примарної? не впасти в оману суцільного “небокоптительства”, за висловом М. Гоголя. “І не впасти у відчай, споглядаючи все, що діється в людстві”, — доречно підтримав автора “Ревізора” та “Мертвих душ” Іван Тургенєв.

Саме звідси “і росяний туман в сльозі”, і сама сльоза “орошено дурманна”. Бо крізь неї, донедавна прозору, нині спаплюжену всіма негараздами нашого існування, важко вгледіти, виокремити серед дріб’язкового і невтішного моє, твоє і наше спільне, у їхній взаємочинності, взаємовпливові, у здатності до самоочищення:”І живосяйва повні очі, якими океан промчав”.

Максималізм поета — саме в цьому, позитивному рішенні світових, вселюдських проблем, заземлених на гранично відповідальному “Я”.

Подякуємо ж Богові, що наділив мудрого лірика з Коломиї таким щедрим талантом (він автор 33 збірок поезій, книжка вінків сонетів “Жалоколаж” була висунена 2008 року на Шевченківську премію). Ці спонукальні до дії прикмети словотворчості є духовно вирішальними, доленосними у Василя Рябого. Гранична завантаженість Слова, попри його удавану легкість, ясність, прозорість, це і є художнім ідеалом творця.

 

Юрій НАЗАРЕНКО,

лауреат Всеукраїнської літературної премії

ім. Олександра Олеся, м. Суми

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment