Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ,
м. ІваноФранківськ
Начальник управління культури, національностей і релігій облдержадміністрації Володимир Федорак, який входив до робочої групи зі створення музею, образно порівняв: “Для його народження нам потрібно було стільки ж часу, як мати виношує в своєму лоні дитину, — близько дев’яти місяців”. Хоч ідея ця визріла давно. І лиш у цей непростий час з ініціативи просвітян, зокрема, краєзнавця Петра Арсенича та голови ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Степана Волковецького, її таки реалізували. Протягом цього часу відремонтували одне з найбільших приміщень обласного просвітянського дому, сформували й художньо оформили експозицію, яка знайомить з історією поширення Шевченкових творів у Галичині й духовного “самоозброєння” ними українських патріотів, учасників національновизвольних змагань, із творами образотворчого мистецтва шевченківської тематики і, звичайно, містить матеріали про вшанування пам’яті Кобзаря на Прикарпатті.
Щедро засіяне в українській душі слово Кобзаря так само й нині живить нас духом борні з сатанинськими силами, для котрих наша Незалежність — як кістка в горлі. Це то пристрасне, то лагідне поетове слово ми, українці, засвоюємо ще чи не з молоком матері. Воно полум’яно звучало на столичному Майдані, а нині — на рівні і свідомості, і підсвідомості — кличе вперед наших бійців, які визволяють Донбас від терористів і російських найманців. І на відкритті музею витала в його залі тривога за долю Вітчизни, яку Шевченко оспівав і заповів нам усім:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
за неї Господа моліть.
Зображена на одній із картин шевченківська хата мимоволі спонукала голову облдержадміністрації Андрія Троценка згадати приказку “Моя хата скраю”, причому не в тому трактуванні, що нав’язували українцям за радянщини. Як йому оповідав рідний дід на Дніпропетровщині, тодішня тоталітарна влада перекрутила зміст цієї приказки задля приниження українців. Насправді ж у давнину за рішенням і довірою громади будували хату на краю села саме авторитетні родини зі здоровими міцними хлопцями, здатними прийняти на себе перший удар при нападі ворогів на село. “От і ця шевченківська хата нині стоїть в обороні України від новітньої навали ворога — російського агресора”, — сказав очільник виконавчої влади краю.
Перший заступник голови обласної ради Олександр Левицький назвав музей “епіцентром шани, поваги, вдячності Кобзареві за його жертовне життя і безсмертну поезію”. Творили цей музей люди за покликанням — від чистого серця. І відкриття його у рік 200ліття Шевченка свідчить про те, що навіть попри трагедію війни, яку нині болісно переживає нація, ми не опустили своє синьожовте знамено. Звичайно, Тарас присвячував власну творчість усім сучасним йому і прийдешнім поколінням українців, але, мабуть, найперше — героям, які сьогодні захищають рідну Вітчизну на сході країни і прототипів яких ми знаходимо в його поемах і віршах.
— Сюди, — сказав О. Левицький, — мають приїздити школярі з усієї області. Аби переконатися, що за все те, що Шевченко оспівував, чому присвятив себе, нині проливають свою кров українські вояки. У цьому музеї мають виявлятися не декларована, а справжня любов до України, яку уособлював геніальний поет, жертовність задля кращої долі Батьківщини.
За словами голови обласного об’єднання “Просвіти”, депутата обласної ради Степана Волковецького, багато хто, та й він сам, спочатку мали сумніви щодо того, чи доцільно створювати шевченківський музей на Прикарпатті, де Кобзар, як відомо, ніколи не був:
— Але, мабуть, спрацював основний аргумент: у новітній історії нашого краю за останні півтора століття всі події громадськополітичного і духовного життя відбувалися з ім’ям, словами, ідеями Тараса, якими місцеві громади, наші краяни прагнули керуватися у своєму житті і діях. Й актуальність втілення їх у життя нині ще більше зросте завдяки цьому унікальному музею. Широкий фронт ремонтних робіт, які тут було здійснено, і саме створення експозиції вимагали чималих коштів, отож без фінансування облрадою та облдержадміністрацією нічого не було б. Утім, лише бюджетних асигнувань не вистачило б — і тут підставили своє плече спонсори. Це добрий приклад результативної співпраці влади й громадськості у патріотичній царині. Музей справді став всенародною справою.
Голова Коломийського міськрайонного об’єднання “Просвіти” Василь Глаголюк, який днями побував у столиці, передав присутнім на презентації музею вітання від голови ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Павла Мовчана, а ще привіз дарунок музеєві від заступника голови цього об’єднання, письменника, Шевченківського лауреата Михайла Андрусяка — бібліотечку його книжок. Це — на додачу до тих експонатів від коломийських просвітян, які тут уже виставлено.
За вагомий особистий внесок у створення Музею народної шани Т. Шевченка багатьом причетним до цієї справи просвітянам, художникамоформлювачам, підприємцям було вручено грамоти голів облдержадміністрації та обласної ради, управління культури, національностей та релігій облдержадміністрації, відзнаки ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
А провести першу екскурсію музеєм після його освячення о. Іваном Козовиком попросили ініціатора його створення. Заступник голови обласного об’єднання “Просвіти”, заслужений працівник культури України, краєзнавець Петро Арсенич був щасливий з того, що його ідея, котрій уже не один десяток років, таки нарешті знайшла практичне здійснення.
