Безпека Європи в перспективі історичних і сучасних загроз Польщі та Україні

Лєшек Фредерік

КОЖЕНЕВСЬКІ*

 

О року той! Хто тебе бачив в нашим краю!

В народі й досі звешся роком урожаю,

Серед солдатів — війни роком (…)1.

 

Нарешті, 2014 року, стало ясно, що: поперше, Польща є сусідом і союзником українського народу; подруге, росіяни є хибним “братнім народом” і загрозою для миру в Європі; потретє, суверен України — це український народ, який усвідомлює свою ідентичність і суб’єктивність.

Як щороку, натхнення для роздумів над спільно пережитим досвідом минулого і сьогодення викликає “Тиждень освіти дорослих України”2.

Цей ескіз не претендує на будьякі спроби аналізу міжнародних відносин у Європі. Це лише спроба оцінки ситуації, що склалася з точки зору досвіду Європейської асоціації наук про безпеку, членами якої є представники 23 країн Європи, зокрема українці та росіяни.

Україна потрапила в найгірше місце, між жорнами історії. Там ніколи не було добре, але буде ще гірше. Тисячі українців проливають кров і віддають своє життя за незалежність, без гарантії, яке майбутнє очікує Україну.

Перелом XX і XXI століть є для нашого покоління поляків, українців і багатьох інших народів періодом змін і переоцінок, а також періодом розвитку простору для перевиховання дорослих для іншого життя в європейському суспільстві. У Польщі та Україні прийнялися зовсім інші організаційнопрограмні концепції цього процесу, але, доповнюючи одна одну, вони можуть забезпечити абсолютно новий погляд на свідомість і знання посткомуністичного і постмодерністського суспільства. Водночас нас пов’язують минулий досвід, спільні загрози і надії, які привели спочатку Польщу, а потім Україну до національного і державного відродження.

17 березня 2014 р. Росія визнала Крим3 частиною Російської Федерації, підтверджуючи тим самим факт окупації України. Міжнародна спільнота визнала цей факт порушенням міжнародних угод, які status quo кордонів в Європі вважають найважливішим висновком, зробленим із жахливого досвіду Другої світової війни.

Але все ж, коли ми дивимося в калейдоскоп подій, ми помічаємо, що це тільки малий епізод у тисячолітній історії воєн між Сходом і Заходом.

У XIII столітті територія сучасної України була під ярмом монголів, а потім під владою Великого князівства Литовського, а також під владою Речі Посполитої4.

У результаті запорізьких повстань проти Королівства Польського (серед яких найважливішим було повстання під керівництвом Богдана Хмельницького в 1648—1655 рр.) козаки підкорилися царю Росії (Переяславська рада). 1686 року Річ Посполита підтвердила повноваження російського імператора на володіння Лівобережною Україною (за Дніпром). Багаторічні війни Речі Посполитої з Росією і з Туреччиною привели до розрухи, депопуляції та колонізації земель т. зв. Новоросії.

Поразка Російської імперії у Кримській війні (1856) дала імпульс для боротьби за українську національну ідентичність, незважаючи на повну русифікацію. 1876 року російський цар Олександр II заборонив користуватися назвою “Україна”, видавати книги українською мовою (названої в документі “малоросійським діалектом”), користуватися цією мовою в школах, театрах, наказав користуватися тільки російською мовою і видалити зі шкіл українських вчителів5. Загальна русифікація тривала понад 200 років, а на підлеглих або окупованих російським президентом Володимиром Путіним територіях триває і понині.

Королівство Польське, пізніше Річ Посполита, розділила долю східного “краю”6.

У другій половині XVIII століття відбулося три поділи Польщі7. Після 123 років рабства, 1918 року відродилася незалежна Польща, але ненадовго.

1939 року відбувся четвертий розділ Польщі, цього разу між СРСР і Німеччиною8.

1 вересня 1939 року, без оголошення війни, відбулося військове вторгнення Німеччини до Польщі із заходу і півночі, а до Словаччини — з півдня, а 17 вересня — Радянського Союзу із заходу. Почалася Друга світова війна. Злочин геноциду стосувався євреїв і поляків, але всі національності, які проживають на території тодішньої Польщі, були піддані германізації та русифікації, вбивствам, грабежам і виселенню.

Роком раніше, 30 вересня 1938 року в Мюнхені, глави урядів Великобританії (Невіль Чемберлен), Франції (Едуар Даладьє), Німецького Рейху (Адольф Гітлер) та Італії (Беніто Муссоліні) підписали угоду про вилучення з Чехословаччини 29 тис. кв. км території, що межує з III Рейхом9, і приєднання її до Німеччини. Чехословаччини при цьому не було. У Парижі та Лондоні святкували запобігання війні. Польща також отримала користь із слабкості сусіда і 2 жовтня 1938 року польські війська зайняли частину Тешинської Сілезії (Заользє). Через рік Німеччина і Росія зайняли всю Польщу.

“Знищення Польщі — наша основна задача. Мета — знищення живої сили, а не досягнення певної лінії. Навіть якби війна почалася на Заході, знищення Польщі має бути нашою першою задачею. Рішення має бути блискавичним через пору року. Я дам пропагандистський привід для початку війни — неважливо, чи буде він правдоподібний. Переможця ніхто ніколи не запитає, чи говорив він правду. На початку і в ході війни важливо не право, а перемога. Будьте нещадні, будьте жорстокі” — ці слова сказав Адольф Гітлер під час наради командирів напередодні підписання пакту МолотоваРіббентропа. Напевно, сьогодні ми могли б їх приписати Путіну, варто тільки замінити назви “Польща” на “Україна”.

У Росії безпека завжди, у всякому разі з часів Івана Грозного, була підпорядкована інтересам держави, а точніше — внутрішній силі держави і принципу невтручання у справи Європи. Тим, хто сумнівався в доцільності такої політики, особливо після кримської поразки, наводилася цитата з депеші міністра закордонних справ Олександра Горчакова до послів Росії з 1856 року: “Кажуть, що Росія сердиться. Росія не сердиться, вона зосереджується”.

У політиці двополюсного світу, розідраного “залізною завісою”, панував пріоритет безпеки держави, безпека ж осіб, якщо на неї зверталася увага, то, як правило, в контексті політичних інтересів.

На схід від “залізної завіси” це супроводжувалося так званою науковою концепцією безпеки, в якій головною була орієнтація на пріоритет загальнолюдських цінностей і надія на утримання світового лідерства Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР)10.

Переломним моментом став розпад СРСР в 1991 р.11 Після шоку, який тривав до катастрофічного жовтня 1993 р., почалася методична робота над науковою концепцією безпеки Росії, котра закінчилася Декретом Президента Російської Федерації від 1996 р. про державну стратегію економічної безпеки Російської Федерації. У новій військовій доктрині від 2010 р. Російська Федерація “залишає за собою право” збройної інтервенції, включаючи використання ядерної зброї держави також “для захисту співвітчизників, що проживають поза межами Росії”12. Реалізація цієї концепції будувалася на шовінізмі, який підсилювався ілюзією царської могутності і пропагандою сучасних загроз, на цензурі і фальшуванні інформації, на економічній залежності державімпортерів сировинних ресурсів, головним чином газу і нафти, від політиків з Москви, а також на військовій окупації сусідніх територій — Молдавії (Придністров’я у 1990 р.), Грузії (Абхазія та Південна Осетія у 2008 р.), Україна (Крим у 2014 р.).

5 вересня в Мінську в Білорусі колишній президент України Леонід Кучма, російський посол у Києві Михайло Зурабов, представник ОБСЄ13 у справах врегулювання ситуації на Україні Хайді Тальявіні і прем’єрміністри самопроголошених республік України: Донецької — Олександр Захаренко і Луганської — Ігор Плотницький підписали заяву про капітуляцію України. Росія отримала те, що хотіла, Франція заробить на продажі військових кораблів Росії, війська НАТО будуть сильніше залучені в події на Близькому Сході.

Усе вказує на те, що цілі і методи 1876, 1939 і 2014 років залишилися незмінними, помінялися тільки імена режисерів. Якщо це так, то і наслідки будуть настільки ж серйозні, а боротьба за суб’єктивність української нації, подібно боротьбі за суб’єктивність польського народу, буде також довгою і трагічною.

 

_____________________

* др. наук,  проф. Лєшек Фредерік КОЖЕНЕВСЬКІ — президент Європейської асоціації наук про безпеку  EUROPEAN  ASSOCIATION  for  SECURITY.  Завідувач кафедри управління Академії фізкультури, м. Краків; екстраординарний професор Вищої Банківської школи м. Познань (Республіка Польща); викладач аспірантських курсів факультету спецінженерії Університету м. Жиліна (Словацька Республіка); іноземний член Національної академії педагогічних наук України; іноземний дійсний член Міжнародної Академії інформатики; почесний професор ПереяславХмельницького державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди.

вебсайт: www.eas.info.pl

епошта:  lfk@eas.info.pl.

1 МІЦКЕВИЧ Адам: Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві. Книга XI, 1812 рік (переклад Юлія КаленськаРодзай).

2 Міжнародний Тиждень освіти дорослих України, соціальнодержавний проект, що проводиться за підтримки ЮНЕСКО щорічно з 2000 року Всеукраїнським координаційним бюро соціальнодержавної програми “Освіта дорослих України” під керівництвом професора Сергія І. Болтівця.

3 У Криму проживає близько 2,4 млн осіб, зокрема 60% росіян, 24% українців і 10% кримських татар. У XVIII ст. чисельність населення становила 467 тис., зокрема 95% кримських татар, 2% греків, 2% вірменів, менше одного відсотка кримчаків і караїмів.

4 Річ Посполита — держава, заснована в результаті об’єднання земель Королівства Польського і Великого князівства Литовського, що існувала у 1569—1795 рр. Іноді також використовується назва “Корона польського, литовського і російського народів”. Див. АУГУСТИНЯК Урсула: Історія Польщі 1572—1795.

5 СЕРЧИК В. А.: Історія України (поль.) SERCZYK W. A.: Historia Ukrainy. Wyd. 3. Wroclaw: 2001, с. 207, 232.

6 “Україна — це кожна земля, що лежить на краю, тобто наприкінці, при кордоні держави” ГЛОГЕР Зиґмунт: Історична географія земель колишньої Польщі (поль.) GLOGER Zygmunt: Geografia historyczna ziem dawnej Polski. Krakow: 1903.

7 Розділ Польщі між Австрією, Пруссією та Росією 1772, 1793 і 1795.

8 Секретний протокол РіббентропаМолотова від 23 серпня 1939 року, що стосується розділу території Польщі між III Рейхом і Союзом Радянських Соціалістичних Республік.

9 Третій рейх (нім. Das Dritte Reich) — неофіційна назва німецької держави в 1933—1945 роках. Офіційно держава називалася Німецький Рейх (Deutsches Reich).

10 SENTHAGOV V.K. (red.) (ros.) СЕНЧАГОВ В.К. Экономическая безопасность России. Москва: ДЕЛО, 2005, s. 20, c. 26. ISBN 5774903915.

11 7—8 грудня 1991 у Біловезькій пущі президенти Росії (Борис Єльцин), України (Леонід Кравчук) і Білорусії (Станіслав Шушкевич) формально погодилися з розпадом СРСР. 25 грудня 1991 пішов у відставку вже не володіючий  реальною владою президент СРСР Михайло Горбачов. Формально СРСР припинив своє існування 31 грудня 1991 р.

12 Військова доктрина РФ затверджена 5 лютого 2010 р.  Роз. III, п. 22 та ін.

13 Організація з безпеки і співробітництва в Європі, ОБСЄ — регіональна міжнародна організація, створена 1 січня 1995 року, метою якої є запобігання конфліктів в Європі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment