Доля жінок — доля країни

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото надані театром

 

На цю п’єсу художній керівник Нового українського театру Віталій Кіно звернув увагу ще восени минулого року, під час фестивалю “Тиждень актуальної п’єси”, де відбувалися читки п’єс так званої “нової української драми”. Згодом він запропонував режисерові Олександрі Правосуд здійснити сценічне прочитання цього твору.

У новій виставі все дихає сучасністю — починаючи від мови (досить точно переданий діалект північних районів Чернігівщини, звідси, до речі, і така незвична назва п’єси — суржиком) до дрібниць побуту сучасних селян та одягу українських жінок різних поколінь. А отже, створюється ефект присутності глядача в самому центрі подій.

Чого найбільше чекають батьки? Звичайно ж, приїзду дітей. Проте чи завжди такі гості несуть радість у дім? До літньої жінки, роль якої виконує Поліна Кіно, завітали з міста дочка Людка (Ніна Кірєєва) та онука Свєтка (Ірина Сівацька). Життя кожної з жінок не склалося. Над бабцею все життя знущався чоловік, Людка самотужки виховувала дитину, а перед Свєткою стоїть дилема, чи робити аборт, чи теж виховувати майбутню дитину без батька. Через ці три жіночі долі немов показана вся історія України другої половини ХХ—початку ХХІ століття. То невже немає просвітку, невже ми так і не дочекаємося кращого життя? Виявляється, надія є. Принаймні оптимізм вселяє образ дівчинки (Емілія Черкіна, юна актриса театральної студії Світлани Брагіної, що працює при Центрі мистецтв “Новий український театр”), доля якої має бути кращою. Так само має змінитися і доля всього нашого народу. А сама Емілія, до речі, вважає, що ця п’єса про маленьку дівчинку.

Режисер додала до вистави персонажівчоловіків. Артист Єгор Снігир втілив на сцені чотири різні образи. Троє з них — нещасливе кохання героїнь, а четвертий — чоловікмрія, недосяжний ідеал, якого дуже важко віднайти у житті. Інший цікавий режисерський хід — маленькі відступи, “доки”, під час яких актори діляться спогадами зі свого дитинства. А актриса Нового українського театру та телережисер каналу “1+1” Аліса Гур’єва підготувала цікаві відеосюжети, з екрана жінки різних поколінь розповіли про свої стосунки з дітьми та батьками. Отож глядачі на якийсь час стали телеглядачами і мали змогу наче подивитися на себе з боку.

Ось що розповіли про свої роботи у виставі самі актори:

Єгор Снігир: “Я виконую чотири ролі. Це різні чоловіки зі своїми вадами, всі вони покинули рідних жінок. Хоча я не підтримую їхньої поведінки, але в кожному з них намагався втілити себе”.

Ірина Сівацька: “Граю таку ж сучасну дівчину, як і я. Цей образ мені близький і зрозумілий. Уже кілька разів виконувала цю роль і щоразу дедалі більше в неї вживаюся”.

Ніна Кірєєва: “У моєї героїні не склалася доля. Мені її шкода, і таких жінок, на жаль, багато. Ніхто не замислюється над тим, як у них на душі”.

Поліна Кіно: “Я граю жінку, яка на п’ятдесят років старша за мене. І не бачу в цьому проблеми. Впевнена, що можу зіграти будьяку роль”.

Емілія Черкіна (5 років): “Це вже моя третя роль. Мені подобається театр. Мрію стати артисткою, коли виросту”.

До речі, Новий український театр не стоїть осторонь процесів, що сьогодні відбуваються в нашій країні. Приміром, один із показів іншої вистави театру “Сонечко рятує світ!” став благодійним. А зароблені кошти пішли на потреби 80ї окремої аеромобільної бригади для придбання бронежилетів, тактичних окулярів тощо. Також під час спектаклю були зібрані дитячі малюнки та листи, їх передали українським бійцям. У найближчих планах театру — благодійний показ цієї та інших вистав для дітейбіженців із зони АТО в рамках програми так званої “Театральної терапії”, яку задумали в Центрі мистецтв “Новий український театр”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment