На прийом до Президента

Марія ГАРМАШ,

бібліотекар устимівської сільської бібліотеки

 

Скільки життів українських хліборобів і воїнів змарновано впродовж століть, і скільки гине їх нині! І не хочеться, щоб знову все те болото повернулося, і, крім надії на Бога, треба щось і самим людям робити, тому й пішла я на прийом до Президента з проханням надати нові БТР для наших воїнів, адже БТР 4, які нині випускають, стоять зачохлені, а наші хлопці воюють БТРами 1965 року випуску, які постійно ламаються. Я не могла звернутися безпосередньо до Головнокомандувача — Президент прийому не веде (у такий час зрозуміло), тому зустрілася із його представником. Ввічливий чемний чоловік, вислухавши мене, пообіцяв, що найперше моє прохання передасть у Міноборони. А ось щодо всього іншого у нас із ним виникла ціла дискусія. Під час розмови стало зрозуміло, що вагому частину моїх питаньпобажань і пропозицій нема сенсу озвучувати. Але я хочу їх оприлюднити — може, хтось кмітливіший за мене піде на Шовковичну, 12, і зуміє краще донести суть прагнень народу до президента і його оточення.

Отже, наступне прохання: відповідно до наших законів вжити заходи покарання щодо осіб, які пропагують антиукраїнську ідеологію. Чи це нав’язування чужої символіки, чи будьякого іншого вияву зневаги до нашого народу вчинками, словами, поведінкою. Адже на території України, де з’являються так звані “біженці зі сходу”, вони вимагають для себе високооплачуваної роботи, забезпечення особистого комфорту (крім того, що їм видають 200 грн на кожну особу щоденно) і при цьому називають місцевих мешканців “лохами”, а самі вивішують прапори РФ. Таке спостерігалося у Лебедині Сумської області, у Гадячі Полтавської області. Мій співрозмовник зазначив, що держава не може застосувати до них закон, бо це буде “на руку РФ”; хай їх перевиховує громада. Але ж я з досвіду знаю, що до української громади, яка візьметься за перевиховання, той закон застосують одразу, а свідомих українців звинуватять у нетерпимості, нетолерантності, і в усіх гріхах, як це було впродовж 20 років проголошеної незалежності. А щоб цього не було, потрібно чітко сформулювати і твердо заявити державну ідеологію, яка захищатиме права корінного народу — українців, бо саме ми буваємо часто потерпілими й приниженими. Зокрема це виявляється і в церкві, і в мові. Якщо я, українка, є парафіянкою церкви Київського Патріархату, то, наприклад, у Почаєві, чи в іншій “приватизованій” МП нашій святині мені відмовлять у здійсненні якогось обряду, бо церква моя — “некaнонічна”, “розкольницька”.

Iстиною є також те, що мова — це не тільки засіб спілкування, а й могутній учитель Божого Духу для кожної нації. І хто зневажає мовy якогось народу, той зневажає самого Святого Духа. Влада, яка не стане на захисті мови й істини, роз’єднується з народом, який представляє.

Також для забезпечення захисту прав кожної нації необхідно повернути графу “національність” у паспорти громадян України. І тоді кожна особа своєю поведінкою або зганьбить, або піднесе честь своєї нації, і відповість саме перед нею за свої вчинки. Саме таку думку мав щодо цього наш геніальний філософ Г. Сковорода. І хоч яке б було неоднорідне наше українське суспільство, яку хто з громадян мав “власну думку”, потрібно також у наших законах відображати істину, висловлену багатьма вченими і зокрема французьким дослідником людини Гельвецієм, що право окремої людини не може бути поставлене над правом нації, цього сукупного суспільного організму, який ніхто не має права зневажати чи руйнувати своєю поведінкою і вчинками.

Особливо така можливість руйнування з’являється у тих, хто здобуває гроші та владу. На жаль, право бути обраним у нас уже давно опинилося в руках тих, хто має гроші. Вони займають високі посади не за своїми здібностями, покликанням і розумом, а просто купують їх, як і виборців на виборах. Такі особи накопичили багатство, досягли влади й зневажають усіх, хто не такий як вони. Майдан повстав проти цієї “всемогутності”, але не довів справу до кінця, бо завадила війна, яку й досі чомусь називають АТО, а дехто ще й громадянською війною. На думку тих, хто воює, це війна України за свою незалежність із захланною Москвою; це війна української нації за своє право на життя; це війна людей із нелюдами; це війна правди із кривдою та брехнею, з лицемірством і продажністю нікчемних істот у людській подобі. І мабуть через загравання з Москвою відбуваються дивні призначення на високі посади, а ті мерзотники генерали, з вини яких гине наша прекрасна молодь, досі не покарані. Безвідповідальність, байдужість до людських доль руйнують дух патріотизму нашого народу. Замість того, щоб дати можливість охочим досвідченим воякам захищати свою землю і свободу, високі чини посилають на передову неозброєну ні фізично, ні ідеологічно, ні психологічно молодь. Доки це триватиме?

Деякі радники хочуть переговорів із ворогом. Хоч у Євангелії сказано про те, що з сатаною ніяких переговорів і угод бути не може. Легітимно обраний президент має величезну відповідальність за кожен свій крок перед українським народом, особливо перед тими, хто зі зброєю в руках захищає Українську державу. Ось із такими людьми йому варто радитись щодо подальших дій, бо там є високоінтелектуальні справжні патріоти, а не успішні менеджери розважальних ЗМІ та шоу.

І вклад в оборону України повинні робити не тільки пересічні громадяни, а й усі високопосадовці, депутати, їхні родичі, і всі чиновники, відповідно до статку кожної особи. Тоді це буде демократія, а не підле фарисейство. Тоді, може, менше піде коштів на виборчий піар, на численні бігборди, подарунки й відверті підкупи. І найголовніше: все залежить від виборців. Хіба може справжній українець проголосувати за комуністів чи регіоналів, за партію тієї особи, чия доня в день розстрілу майдану бучно святкувала свій день народження в крутому ресторані, чи продати свій голос за якихось 200 грн чи кіло гречки.

Думаймо, питаймо свого серця й совісті, голосуймо за тих, хто словом і ділом доводить свій патріотизм. Не сподіваймося на дуже швидку перемогу — війна за нашу незалежність ще тільки починається. І майбутні вибори — це теж війна, у якій кожен виборець вирішує на чиєму він боці. Тож перш ніж агітувати за якусь партію, хай наша інтелігенція подумає про свою відповідальність за наслідки такої агітації. Наші герої жертвують життям заради правди і свободи, заради честі й совісті цілого народу, тримаймо їх своєю твердою вірою, надією й силою духа. Правда з нами, Бог переможе!

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment