«Плем’я» не проти «Поводиря» та навпаки

Леся САМІЙЛЕНКО

 

“Плем’я” Мирослава Слабошпицького та “Поводир” Олеся Саніна — сучасні кіномистецькі твори, які не потребують порівняльного аналізу. “Плем’я” — типовий революційний продукт у жанрі артхаусу і суто фестивальна стрічка, яку об’єктивно можуть оцінити професіонали та кінокритики. Глядач у цьому контексті — третя сторона, його оцінка цього фільму — прокатний дебет і кредет. Саме тому з початку прокатної історії “Племені” і почалася інтрига щодо висунення його на “Оскар” в Америці. Кінокритики не безпідставно кажуть про те, що він не розрахований на масового глядача, адже, з професійної точки зору, зіркове “Плем’я” потребує додаткового піару. Прокат — вагома складова кінобізнесу, а піар у цій сфері  — найдорожчий продукт. Тож можна лише подякувати тим, хто привернув увагу загалу до проблеми висунення художньої стрічки “Поводир” на “Оскара”, адже цю премію присуджують не за номінаційною конкурснофестивальною системою. “Оскар” визначає кращі роботи у жанрі повнометражного художньопопулярного кіно. Відбіркова комісія оскарівської премії налічує сотню експертів. Українська сторона — це десяток професійних експертів, які мають вплив на “золоту” сотню хіба що на відбірковому етапі та рекомендації звернути увагу… Премія — одна з найпрестижніших у світі, а Україна у наш час — країна, якою світ лише зараз зацікавився сповна. Так звана “раша” і в Америці не сидить склавши ручки, лобіюючи свої позиції в світі дуже активно. А кіно завжди було і є однією з ділянок пропаганди. Було і є, адже це сфера масового впливу на свідомість. Саме тому так довго і затято знищувався український кінематограф і такими несподіваними для багатьох стали здобутки наших молодих і талановитих митців. Не думаю, що Мирослав Слабошпицький не розуміє і не знає того, про що йдеться. І його здобутки і перемоги у сенсі створення позитивного іміджу України у світі — просто феноменальні. Є й думка кіноманів, які вважають, що саме його експериментальна робота має шанс бути представленою на “Оскар”. Представленою…

Щодо фільму “Плем’я”, який отримав на Каннському фестивалі три нагороди і гранпрі, кінокритики й досі не можуть висловити однозначної думки. А це означає — думають, тобто феномен цього успіху — явище не просте. Всі розуміють, що в Каннах український режисер міг підкупити професіоналів з усього світу лише винятково високим рівнем кінопродукту, який є ексклюзивним у трьох складових: ідеї, експериментального пошуку та високого творчого рівня. “Плем’я” постало на каннському фестивалі на трьох китах: неординарності ідеї, енергетично вибухової гри акторів і драматичності сюжету. А ще кажуть, що фільм цей може бути не лише цікавим, а й психологічним проривом саме для тих, хто приречений на глухоту і на нігілістичні роздуми про неможливість реалізації в публічній сфері. Участь непрофесійних акторів у зйомках і результат цих учасників, які у фільмі реально грали самих себе, але в обставинах, які були для них  деякою мірою передбачуваними, — мистецький експеримент, результат якого до останнього був не передбачуваним. Участь у детективній історії, яку реально кожен із них переживав лише під час зйомки, справляє на глядача потужне емоційне враження. Загадкою з двома невідомими залишається “дофурорна” частина роботи. А доки кінокритики морщать лоба над тим, чи просто режисерові пощастило, чи за цим усім стоїть важка і копітка праця, можна констатувати лише факт успіху. А особисто мене вразило те, що “Плем’я” у моїй уяві породило кінокритичний термін, якого я сама ніде не зустрічала до… Мені після перегляду спало на думку назвати його біоенергетичним продуктом без ГМО. Згадався феномен Чарлі Чапліна і все, що знаю про німе кіно. Неспроста ж.

Відверті еротичні сцени професійний актор чи актриса грає. І хоч би як це талановито зіграно, а емоції, які передаються глядачеві, банальні й уже сприймаються як попкорн під час перегляду в кінотеатрі. Виконавиця головної ролі у фільмі “Плем’я” Яна Новікова неодноразово розповідала про те, що пережила почуття нестерпного сорому після перегляду стрічки. І ця її розповідь так розворушила почуття іноземців, що стала додатковим піаром уже під час фестивалю. За “несподіваною зіркою” полювали журналісти, ковтаючи кожне її слово. І нікому не відома юнка, одна з тих, кого знали лише як ту, що має вади слуху, стала зіркою, що засяяла на весь світ. Не феномен?! Тут знову ж можна згадати і про людський чинник, який став головною рушійною силою у змаганні за перемогу. Я не заглядатиму наперед і не нав’язуватиму свою думку, але після першого перегляду мені здалося, що цей фільм претендує на вічність, адже проблеми, які у ньому порушуються — не надумані, а вихоплені з нашого жорстокого життя, гостро виписані й пережиті командою митців та аматорів гуртом. Адже любов, боротьба зла й добра та пошуки істини — вічні.

Підтвердить мої думки і факт отримання цим фільмомдрамою гранпрі на російському кінофесті “Дзеркало” ім. Андрія Тарковського, і географія прокатної дистриб’юції. Японія, Данія, Нідерланди… Не лише Європа хоче мати свою думку поза межами фестивалю і конкурсу. А далі і до “Оскара” шлях відкриється, адже він у кожного свій, а у нас один — через Європу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment