Російсько-українська війна — війна варварства проти цивілізації

Володимир ПІПАШ,

кандидат історичних наук, голова Закарпатського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Ужгород

 

Щоб зрозуміти суть питання, почнемо з короткої історії дипломатії.

Перша ж угода, яка визначала міжнародний (між багатьма державами) світопорядок на більшій частині Західної та Центральної Європи — це Вестфальський мир 1648 р., який підбив підсумок жахливій (приміром населення Чехії зменшилося утричі) Тридцятирічній війні. Не всі, але окремі елементи положень миру проіснували півтора століття, аж до наполеонівських війн.

Із 1 листопада 1814 р. до 8 червня 1815 р. у Відні засідав конгрес переможців над Наполеоном. У роботі конгресу взяли участь десятки держав, хоча головну роль відігравали Росія, Велика Британія, Австрія, Пруссія та, хоч як дивно, Франція, що хоч і була переможеною, однак, скориставшись суперечками між головними переможцями, була долучена до “клубу” великих держав.

На конгресі перекроїли (після суперечок) кордони Європи. З метою недопущення їхніх змін і збереження самодержавнофеодальних порядків, недопущення революцій, був ухвалений Заключний акт, який встановлював новий світопорядок — т. зв. Віденська система. Для її гарантування утворена міждержавна організація “Священний союз”, у якому намагалася домінувати найреакційніша тоді держава — “Жандарм Європи” — Російська імперія (цю свою функцію Росія яскраво продемонструвала придушенням революції в Угорщині 1849 р.). Однак за наполяганням царя Олександра І “Священний союз” включав лише християнські держави (звідси і назва), і лише їхні кордони вважалися недоторканними. Причина ж була у тому, що Росія прагнула завоювати землі мусульманської Туреччини.

Утім у війні, розв’язаній нею з цією метою (Кримська війна 1853—1856 рр.), Росія зазнала поразки, позаяк на захист Туреччини виступила низка європейських держав. Тож Віденська система розвалилися, щез “Священний союз” і надалі, аж до 1919 р. утворювалися лише блоки держав, які конкурували між собою. Протиріччя найбільших двох із них — Антанти та Четверного союзу — стало причиною Першої світової війни (1914—1918 р.). За її підсумками 28 червня 1919 р. у Версалі уклали договір, що визначав новий світопорядок, причому вперше — не лише у Європі, а й у світі — Версальська система.

Намагання ініціаторів були дуже благими. Позаяк війна принесла десятки мільйонів жертв, жахливі руйнування, декларативно було заявлено мету — щоб вона стала останньою такою в історії людства. Усі проблемні питання між країнами мали вирішуватися дипломатичними засобами. З цією метою була створена перша світова міжнародна організація — Ліга націй.

Однак із початку 30х років Версальська система почала “тріщати”. З Ліги націй вийшла гітлерівська Німеччина, яку не вдовольняли повоєнні кордони, Японія захопила Маньчжурію, Італія — Ефіопію, Німеччина — Австрію.

Імперіалістичні замахи Німеччини намагалися умиротворити за рахунок Чехословаччини у вересні 1939 р., однак через тиждень після укладання нацистською Німеччиною та більшовицькою Росією (СРСР) договору “МолотоваРіббентропа” про переділ світу (23 серпня 1939 р.), 1 вересня 1939 р. Друга світова почалася. Версальська система разом із Лігою націй пішли у небуття.

Питання післявоєнного устрою, кордонів, створення нової міждержавної організації попередньо розглядалися на конференції “Великої трійки” — керівників СРСР, США та Великої Британії (Й. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта та В. Черчилля) у Тегерані 28 листопада—1 грудня 1943 р. Конкретизовано ж було на наступних зустрічах “Трійки” — м. Ялті (4—11 лютого 1945 р), а також м. Потсдамі (17 липня—2 серпня 1945 р., у якій узяли участь Й. Сталін, замість Ф. Рузвельта (незабаром після ялтинської конференції — 12 квітня 1945 р. помер від крововиливу в мозок) президент США Г. Трумен, прем’єрміністри Великої Британії В. Черчилль та К. Еттлі (лейборист, змінив на посаді В. Черчилля, позаяк на парламентських виборах, які відбулися у липні 1945 р., консервативна партія Великої Британії Черчилля зазнала поразки).

У Ялті та Потсдамі не лише було домовлено про межі післявоєнних кордонів, їх недоторканність, а й сформовані основні основоположні засади сучасної (ще начебто чинної) системи міжнародних відносин. Ця система отримала назву ЯлтинськоПотсдамської.

Із метою підтримання миру, безпеки та розвитку співробітництва між державами світу було утворено всесвітню глобальну міждержавну організацію — Організацію Об’єднаних Націй (головні органи ООН: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Секретаріат, Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки). Членизасновники — 51 держава (зокрема й Україна). Нині туди входять 193 державичлени.

Є два чи не найголовніші принципи, на яких ця система будується.

Перший — це права людини.

Вони визначені у “Загальній декларації прав людини”, яку ухвалила Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 р., та у подальшому розвинуті у “Заключному акті” Наради з безпеки і співробітництва в Європі (англ. Final Act of the Conference on Security and Cooperation in Europe), підписаному главами 35 держав у Гельсінкі 30 липня—1 серпня 1975 р.

Другий принцип — недоторканність кордонів.

У п. 4 ст. 2 Статуту ООН закріплено положення про заборону використовувати силу або загрозу силою “проти територіальної недоторканності держав”. Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. розвиває це положення і встановлює, що “територія держави не повинна бути об’єктом військової окупації, що є результатом застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Територія держави не повинна бути об’єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою або її застосування. Жодні територіальні придбання, що є результатом погрози силою або її застосування, не повинні визнаватися законними”.

Положення про непорушність кордонів, які склалися після закінчення Другої світової війни у Європі, містяться у Декларації принципів Гельсінкського Заключного акта НБСЄ, про яку зазначалося вище.

Тут варто зазначити, що в Європі були і є сили, які невдоволені повоєнними кордонами, не вважають їх “справедливими” (зокрема, реваншистські у Німеччині, Угорщині тощо). Однак у керівництва 35 держав, що підписали Декларацію, переміг здоровий глузд, інстинкт самозбереження. Тож у ній проголошується: “Державиучасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав в Європі, тому вони утримуватимуться зараз і в майбутньому від будьяких посягань на ці кордони. Вони відповідно утримуватимуться також від будьяких вимог або дій, спрямованих на захоплення й узурпацію частини або всієї території будьякої державиучасниці”. Таким чином, 35 державучасниць ОБСЄ юридично визнали лінії проходження кордонів між ними і всіма державами в Європі, взяли зобов’язання не чинити будьяких замахів на ці кордони, відмовилися від будьяких територіальних претензій одна до одної.

Не приніс порушень цих домовленостей і розпад СРСР та СФРЮ. Адже утворення нових держав на території цих федерацій було дотримано у рамках їх (республік СРСР чи СФРЮ) адміністративних кордонів. Стосується це і двох випадків — Придністров’я та Нагірного Карабаху. Адже тут не йшлося про приєднання цих територій (не визнаних міжнародною спільнотою “республік”) до територій інших держав, а проголошення “незалежності”.

Першим прецедентом, коли одна з держав посміла нахабно порушити принцип недоторканності кордонів — це анексія путінською Росією українського Криму та розв’язання нею т. з. “гібридної війни” проти України. Як неодноразово прогнозували оглядачіміжнародники та політики, метою агресії є якщо не цілковите знищення нашої держави, то захоплення території Сходу та Півдня України — до Придністров’я.

Більше того, чи планує Путін зупинитися на Дністрі, — знає лише він. Не виключено, що у нього є наміри “відродження” Росії у межах кордонів СРСР (позаяк таке його розуміння “історичної справедливості”), а за логікою — і наступним поновленням російського диктату над низкою країн Центральної Європи (хто знає: імперіалістичні апетити російського диктатора у перспективі можуть бути ще більшими, адже і до узбережжя Атлантики тоді не так уже й далеко).

Таким чином, політика Путіна чітко свідчить про його прагнення ліквідувати ЯлтинськоПотсдамську систему, переділити світ. Він не зупиняється перед тим, що, як свідчить попередній історичний досвід, — знищення міжнародних систем, які регулюють світопорядок, завжди призводило до великих війн, у ХХ ст. — двох світових.

Нинішні дії Путіна разюче нагадують аналогічні дії Гітлера у 1938—1939 рр., пов’язані з анексією Австрії та Чехословаччини, а реагування багатьох європейських держав на російську агресію — це копіювання політики провідних держав Європи, спрямованої на “умиротворення” Німеччини.

Імперіалістичні наміри Путіна, що мають за мету переділ світу, наразі можуть бути зупинені лише в Україні. Тож, захищаючи свою територію, свою державу, українці захищають усю Європу.

Слід додати, що знищення системи, яка регламентувала світопорядок  останні сім десятиліть, безумовно, означатиме і знищення чи розвал усього, що з нею пов’язане — Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій, системи договорів, зобов’язань, не виключено, що і випрацюваних упродовж століть принципів міжнародного права та й “пристойності” у поведінці у дипломатії. Гадку на останнє наводить до неможливості нахабна, неприкрита, відверта і абсолютно неприйнятна у сучасному світі брехня, яка лунає з уст Путіна, Лаврова, Чуркіна.

Так звані “гуманітарні конвої” теж нехтування міжнародним правом. Утім, як і сама “гібридна війна”, придумана в Росії, — з незаконним переміщенням через кордони суверенної держави зброї, військове вторгнення без оголошення війни на її територію.

Як свідчать факти, військо Путіна і колаборанти у Донбасі не дотримуються найелементарніших, вироблених упродовж століть цивілізаційних норм під час ведення військових дій. Приміром, стосується це відповідного ставлення до “білого прапора”, об’єктів, позначених червоним хрестом, до полонених, до поранених, до цивільного населення, до цивільних, житлових об’єктів. Мародерство, грабунки, катування, розстріли, викрадення людей, що вони практикують, застосування забороненої зброї (касетних снарядів тощо), не кажучи вже про збиття цивільного літака, яке цивілізований світ вважає військовими злочинами.

Позаяк зазначене не відповідає принципам сучасної цивілізації, то його слід найменувати відповідним антонімом — варварством. А враховуючи атидемократичний устрій сучасної путінської Росії, таки можна констатувати: маємо агресію антидемократії проти демократії, варварства проти цивілізованого світу. На передньому фронті цієї війни перебуває Україна (до речі, саме так мовив П. Порошенко під час виступу в американському Конгресі).

А чи усвідомлює це цивілізований світ? Чи розуміє він, що стоїть перед випробовуванням, на порозі величезних потрясінь, небезпек самого свого існування? Чи усвідомить він роль України у збереженні існуючої міжнародної системи, а отже, — і сучасної цивілізації на планеті Земля. Чи стане у ньому сили та сміливості надати своєму передньому фронту — Україні — таку підтримку, яка необхідна для його ж самозбереження?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment