Старі «мажори» як нові

Микола ЦИМБАЛЮК

 

Ґешефт чи…

Як відомо, перша з основних вимог Євромайдану і відповідно пункт програми Петра Порошенка — укладення Угоди з ЄС. Загалом принаймні левову частку цієї роботи президент і парламент виконали. Щодо другої — проведення виборів до ВР за новим законом, який мав передбачати обрання за відкритими списками, зниження прохідного бар’єра і гарантування прозорості виборчих витрат кандидатів у нардепи зазнала в коридорах влади мімікрії. Таким чином уся стратегічна мета українців, задекларована Майданом, яка полягає в зміні нинішньої влади і загалом системи влади задля побудови справді незалежної і демократичної держави через проведення ефективних реформ у рамках Угоди з ЄС на основі загальновизнаних європейських цінностей, опинилася під загрозою.

Як свідчать події останніх тижнів, унаслідок тривалих перемовин між нинішніми провладними силами і деморалізованою, дискредитованою, але фінансово потужною частиною олігархату в особі “бойового оплоту” — Партії регіонів і їхніх “шісток” було здійснено вигідний для обох сторін ґешефт. Розрізнені пропрезидентські партійки отримали можливість балотуватися на позачергових виборах блоками, а регіонали і решта мімікрованих з огляду на безперспективність на перемогу в одномандатному окрузі — у мажоритарних округах.

 

…люстрація до ґешефту

Наступним кроком нової влади, який мав нібито задовольнити вимоги повсталого народу, став нещодавно ухвалений Верховною Радою Закон “Про очищення влади”. Законопроект передбачав проведення належної перевірки всіх осіб, які нині обіймають чи претендуватимуть на високі посади в системі державного управління: усі народні депутати (зокрема й спікер ВР і його заступники), міністри, їхні заступники, керівники інших органів виконавчої влади, голова і співробітники СБУ, керівники Генпрокуратури, Нацбанку, вищий командний склад Збройних Сил України, судді Конституційного Суду, члени Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, начальники різних рівнів органів МВС, члени ЦВК, а також керівники органів місцевого самоуправління.

Проект визначав і критерій, згідно з яким має відбуватися перевірка осіб. Наприклад, високі державні посади чи керівні — в правоохоронних органах, які обіймали в проміжку між 25 лютого 2010 р. до 22 лютого 2014 р., автоматично мали стати причиною звільнення. Крім цього впродовж десяти років ті, хто підпав під цю кваліфікацію і не пройшов перевірку, не мали права обіймати будьякі державні посади.

Але в остаточному варіанті ми отримали не зовсім те, що хотіли. Як зазначив один із авторів Закону України “Про очищення влади” народний депутат Юрій Дерев’янко, “всі виборні посади, такі як депутати, уповноважений із прав людини, конституційні судді — вони виключені з цього закону (не підпадають під його дію)”.

Крім цього він зауважив, що було звужено кількість близьких людей, які повинні були б подавати декларацію про майно та доходи… до кола сім’ї. Фактично тільки тих, які проживають разом із люстрованим. Тобто ця процедура нічим не відрізняється від подачі тої звичайної декларації, яку подають усі громадяни України, і в якій вони зазначають належне їм майно і доходи винятково тих членів сім’ї, які проживають разом із ними і ведуть спільне господарство. Таким чином будьякий пройдисвіт із найвищим державним рангом і заматерілий корупціонер отримує можливість прекрасно почуватися на своїй посаді, переводячи й укриваючи свої незаконні “прибутки” і статки на стороні. Наприклад, у тещі чи 15річного нащадка, який нібито живе окремо від нього. Як кажуть, і вовки ситі, і овечкам нічого бекати.

 

Еліта у смітнику

Ця ситість, аналізуючи початок передвиборної кампанії на прикладі довільно взятих кандидатіврегіоналів чи так званих позафракційних, свідчить про їхню задавнену гіпертрофовану самовпевненість і роками апробоване нахабство і хитрість. Після втечі свого патрона — кримінального злочинцяпрезидента Януковича, вони одразу повернули свої носи за вітром — інстинкт самозбереження понад усе! Ще тількино Путін разом із п’ятою колоною запалив гніт російськоукраїнської війни, ще на Майдані не знесли барикади, як у тих округах, де 2012 р. обрали метикуватих депутатіврегіоналів, забовваніли бігборди. На них учорашні запроданці українського народу активно закликали до єдності, чи, приміром, до збору допомоги зневаженій, розікраденій і обібраній до останньої нитки українській армії. Власне кажучи, коли лихо прийшло в хату, напевно, грішно було б пригадувати їм їхнє минуле. Вони ж із нами!?

Може, й справді не варто було кидати хлопцям із Майдану нардепа Віталія Журавського у сміттєвий бак (до речі, така форма протесту людей проти повернення до влади найодіозніших регіоналів набрала масовості). Ну пройшов він під білоголубими знаменами до парламенту, ну був він надійною опорою колишнього зекапрезидента, а перед тим — сумнозвісного київського мера Льоні Черновецького. Так, підготував законопроект про посилення кримінальної відповідальності за наклеп, бо ці журналісти, на думку “господарів життя”, уже надто багато хотіли знати: як вони живуть, звідки гроші у швейцарських банках чи як “заробляли” перший мільйон. Зрештою, право кожного обирати своє місце в житті, іншим — знати правду про свою (псевдо)еліту без витончених іміджмейкерських облуд. Так само як і право виборців пана Журавського оцінювати, наскільки моральною чи аморальною є його особа в українській політиці.

 

Ще один “патріот”

Так само заздалегідь готувався до будьякого повороту подій після Майдану й інший незмінний учасник українського владного Олімпу — Володимир Литвин. Спостерігаючи за його політичною кар’єрою — від інструктора ЦК Компартії України до другої особи в країні, неодноразово виникали запитання: як може людина, не без освіти і селянського виховання, так цинічно збиткуватися над здоровим глуздом людей? І бути переконаним, що оточення ніколи не зрозуміє його цинізму і продажності.

Нещодавно, 11 вересня, він провів пресконференцію, де заявив про свій намір знову балотуватися на виборах до ВР у НовоградВолинському виборчому окрузі № 65. 2012 року він тут уже здобув мандат. Тоді ніхто не нагадав кандидату про причетність його (хай досі і не доведену) до вбивства Георгія Гонгадзе. Ніхто не запитав про плагіат, на якому його кілька разів піймали зарубіжні й вітчизняні науковці, журналісти. Хіба що цього разу, коли знову зустрічатиметься з виборцями, йому нагадають, як на запитання, чи підпише він антиконституційний закон КіваловаКолесніченка “Про засади державної мовної політики” він впевнено відповів, що рідної матері не зраджує. А наступного дня, прибувши в Київ, без будьяких сумнівів підписав смертний вирок рідній українській мові. Можна було б нагадати про його голосування за диктаторські закони 16 січня, і роль його як голови парламентського Комітету з питань оборони і безпеки в окупації Росією Криму і продовженні війни на Луганщині і Донеччині… Але Литвин та іже з ним, як і решта команди вчорашніх регіоналів і комуністів за невиразності громадської опінії, продажності частини ЗМІ, недосконалості щойно ухвалених законів,  зокрема про очищення влади,  уперто посунули вперед за владними мандатами, сподіваючись у мажоритарних округах і цього разу прослизнути, перехитривши, перекупивши довірливого виборця.

 

Лукава еквілібристика

Щодо офіційної позиції Партії регіонів, чи то пак її залишків, то вона вважає, що проводити парламентські вибори в умовах війни (визнають, що не якесь там АТО!) не можна. Мовляв, за умов, коли сім мільйонів громадян позбавлені можливості чесного волевиявлення, проводити вибори — аморально. А відтак обрана Верховна Рада буде нелегітимною — особливо в плані представленння політичних партій. І всю вину перекладає з хворої голови на здорову, звинувачуючи нинішні пропрезидентські сили, що південь і схід України можуть залишитися без представників їхніх інтересів у парламенті.

Тому, за словами регіоналів, їхня партія дала згоду на участь її представників у виборах в одномандатних (мажоритарних) округах — для захисту демократії та інтересів громадян не тільки південного сходу, а й — бачте! — всієї України. І пообіцяли створювати опозицію (парламентську і непарламентську), вбачаючи в ній головну запоруку нормалізації політичного процесу.

Частково ці функції вже взяв на себе “Опозиційний блок”, який очолив ексвіцепрем’єр Юрій Бойко. У його списку можна побачити частину найодіозніших регіоналів, серед яких ексголова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, невдалий регіоналівський “кріт” — Наталія Королевська та інші. Щодо решти старих “мажорів”, бізнесові інтереси яких чи російська резиндентура й надалі триматимуть їх на плаву, то вони подаватимуться на цих виборах як великі захисники інтересів України. Чи зможе український виборець розрізнити черговий обман і лукавство в словесній еквілібристиці вчорашніх призвідців національного лиха — ще питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment