Дмитро ПАВЛИЧКО: Заява про вступ до НАТО!

— Що змінила Революція Гідності? Чи був останній Майдан таким, яким Ви напророкували його після подій 2004 року?

— Революція Гідності об’єднала українськомовну частину нашого народу з російськомовною. З ініціативи Путіна абсолютно в усіх громадян України прокинулася ненависть до сфашизованої Росії. Герої, що гинуть за український Донбас, нічим не відрізняються від воїнів УПА. Може, тим, що серед них є безліч російськомовних “бандерівців”. Жодна літературна творчість, політична й мудра аргументація не змогли б зробити те, що з нашою Вітчизною вчинив Путін. Він збройно з’єднав два крила нашої землі — Схід і Захід. Україна злетіла, і її побачив світ. Майдан — подія загальноєвропейського чи навіть світового значення. Відкрився раніше незнаний на Заході європейський народ, який до того вважали підкореною сусідніми державами колонією, народ із високою національною самоідентичністю, духовністю, стражденною історією, присутність якого впливатиме на формування політичного й економічного життя всього континенту. Я закликав на Майдан за рік до його початку. Я вірив, що він буде, але події 2014 року перевершили мої найсміливіші сподівання.

— Про яку Україну Ви мріяли в юності? Яка була 1991го? 2005го? Чи така, як нині?

— Я завжди мріяв про нашу політичну незалежність. Уже за часів горбачовської перебудови не просто прагнув, а твердо й відверто боровся за самостійність України, за вихід УРСР із Російської імперії. 16літнім я перебував два місяці (квітень—травень) 1945 року в УПА. А соціальна справедливість — моя головна ідея, взята з творів молодого Івана Франка, у свідомості обернулася на пристрасть боротьби за самостійну Батьківщину. 1988 року зрозумів остаточно, що тільки в незалежній Україні можлива соціальна гармонія, бо національна держава — це родина, в якій багаті повинні дбати про бідних.

Але на практиці патріотичні вожді виявилися не здатними об’єднатися навколо української самостійності. Особисті амбіції дисидентів, егоїстичні характери партійних лідерів довели країну до того, що влада опинилася в руках агента Кремля, злодія і невігласа Януковича. Він же планував поступово перетворити наші землі на губернію Росії. А коли народ повстав, зек утік до свого господаря, а той вирішив зруйнувати Україну як державу і як націю.

Знищені Януковичем Збройні Сили України несподівано й міцно сформувалися в боротьбі проти неоголошеної, але давно підготовленої війни Путіна проти нашої країни. Це знак, що 20 років української державності не минули дарма. Її ніхто вже не зуміє прив’язати до відновлюваної імперії “старшого брата”. Народ, який був нацією в Київській Русі, в Козацькій державі, за часів УНР, постав знову на Майдані національною родиною серед західних країн. Про Україну, яку шанує світ, у якій бачить свого оборонця Європа, я не мріяв, але з такою Батьківщиною хотів би побути ще на цій землі.

— 25 років Народного руху цьогоріч промайнули якось непомітно. У чому причина, чому Рух зазнав поразки?

— Рух перестав існувати 1992 року, коли з ініціативи В’ячеслава Чорновола рухівці не сприйняли пропозиції Президента Леоніда Кравчука обійняти міністерські посади в Кабміні. Печально, що його голова відмовився очолити Уряд, адже це дозволило б йому взяти участь у розбудові демократичної держави. Чорновіл заявив, що з комуністом співробітництво Руху неможливе. Тоді організація й розпалася на партії, а це було багатьом на руку. Народний рух можна і треба було перебудувати після того, як головна мета організації (розвал СРСР) була досягнута, але цього не зрозуміли Чорновіл і його прихильники. На виборах Президента В’ячеслав Максимович набрав 26  % голосів, це дуже багато. Кравчук розумів, що прем’єром має бути людина, яку так могутньо підтримав народ. Але той не пробачив Леоніду Макаровичу його виграшу на виборах. Так Рух став жертвою своїх амбіцій.

— Як оцінюєте сьогоднішню роботу влади: Президента, Уряду, нової Верховної Ради? Чим остання відрізняється від часів, коли Ви були народним депутатом?

— Високо оцінюю те, що, поперше, Президент вирішив провести позачергові вибори до Парламенту; подруге, наполіг на тому, щоб нова Верховна Рада діяла за написаною і попередньо схваленою коаліційною програмою. Але дивуюся, чому не створили нового демократичного Закону “Про вибори”, який діє в багатьох європейських країнах. Ця Рада наповнена представниками п’ятої колони, депутатами, які голосували за антиукраїнські закони 16 січня. Отже, маю підозри, що теперішній законодавчий орган не відбуде всього свого терміну.

Коаліційна угода — дуже добре, але вона обмежуватиме депутата. Політична одностайність може перетворити Парламент на церкву, де священик править службу, а храм співає разом із дяками. Коли я був депутатом, майже ніколи не передавав своє право на слово колезі. Отже, перша найголовніша річ у Верховній Раді — активна робота всіх народних обранців. Кожен парламентар повинен бути готовий брати участь у дискусії з питань, які напередодні анонсуються. Завдання спікера полягає в тому, щоб народові показати розум або невігластво кожного політика, особливо того, що прагне просидіти мовчки з маскою святості на своєму обличчі. Друга важлива річ — зустрічі депутатів із своїми виборцями. Не варто тижні віддавати на такі заходи, адже половина Парламенту, обрана за партійними списками, в той час не матиме роботи. Було б доцільно, щоб кожен, навіть за списком обраний нардеп, був зобов’язаний зустрічатися з народом і звітувати про свою діяльність. Третя річ — об’єднання політичних сил, які сьогодні сформували проєвропейську більшість. Якщо пильно придивитися до їхніх програм, вони майже нічим не відрізняються одна від одної. Так було ще на початку в тій Верховній Раді, яка проголосила Акт незалежності. Тодішні патріотичні групи відрізнялися одна від одної тільки голосом вождя, який прагнув перекричати й переконати інших, що він любить Україну більше за них. Якщо коаліційна угода об’єднала 5 політичних сил, то було б дуже мудро, якби вони почали шукати організаційного об’єднання. Працювати на перемогу нашої держави у війні з путінською агресією повинні політичні сили, як підпорядкована одному командувачу добре зорганізована армія. На щастя, маємо сьогодні прем’єра, здатного діяти швидко і продумано, як офіцер високого рангу.

— Під час президентської передвиборної кампанії Петра Порошенка Ви його всіляко підтримували. Як змінилося Ваше ставлення до нього після того, як побачили його в ролі Глави держави? Можете проаналізувати його політику?

— Я підтримував Петра Олексійовича на президентських виборах і тепер також це роблю. Закликаю не до Майдану, а до згуртування навколо Президента. Російськоукраїнська війна, спланована відновлювачами царськорадянської імперії, організована й розпочата за допомогою Партії регіонів та агента Кремля Януковича, впала на плечі Порошенка, як скеля, ще до того, як він став Главою держави. Знав, який тягар йому доведеться нести, але не злякався. Я погодився стати його довіреною особою і не шкодую з цього приводу. Він вирішив спільно працювати з Віталієм Кличком, отже, визнав, що потребує допомоги. Його послідовно прихильне ставлення до Арсенія Яценюка також свідчить про усвідомлення своєї президентської служби не як вождівської діяльності, а як співробітництво, єдиномисліє з досвідченими видатними державниками.

Важко пояснити, чому церква Московського патріархату, яка благословляла Януковича на трон, господарює в українських найдорожчих святинях — Київській і Почаївській Лаврах. Президент не може і не повинен забороняти жодної релігійної діяльності в країні, але йому необхідно передати церкві Київського патріархату згадані храми як історичні пам’ятки, що були і є власністю української держави.

— А щодо зовнішньої політики Президента?

— Зовнішня і внутрішня політика Порошенка сформована на двох вимогах Майдану. Перша вимога: Україна домагається членства в Європейському Союзі і в НАТО. Друга — в нашому господарстві має бути знищений канцерогенний мікроб корупції, а в гуманітарноідеологічній сфері — москвоцентризм. Думаю, що наш вступ до Альянсу не може відкладатися на невизначений час, заява нашої країни про вступ до НАТО не може пов’язуватися з економічним чи будьяким іншим успішним розвитком нашої державності, не може залежати від вступу до ЄС. Польща найкращий приклад: спочатку НАТО, а потім ЄС. Деякі наші політики знають, що для путінської Москви приєднання України до Північноатлантичного Союзу — це смертний переляк. Вони намагаються доводити, що наша армія не готова до вступу в Альянс. Але це неправда, адже наші військові продемонстрували, що не тільки за своїм духом, а й за мистецтвом користування зброєю дорівнюють будьякій армії натівської держави.

Згадую, восени 1992 року як голова Комісії у закордонних справах Верховної Ради з дозволу президента Л. Кравчука я зустрівся в Зальцбурзі з Генеральним секретарем НАТО Манфредом Вернером. Запропонував йому розпочати переговори з Києвом про приєднання України до Північноатлантичного договору. На що він відповів: “Україні ще не час думати про вступ до НАТО. А чи Ви думаєте, як буде на це реагувати Москва?”. Дав зрозуміти, що Альянс для нас — заборонена зона. Тепер знову чую, але від іншого німця — міністра закордонних справ Німеччини ФранкаВальтера Штайнмайєра про те, що для нас не настав ще натівський час. Президент Чехії пан Земан також виступає проти такого союзу. Чеський народ назвав його зрадником Праги і слугою Кремля. Це наука всім політикам Європи, а для нас — радісний знак поклику до Альянсу, що йде від західних народів. Сподіваюся, цей заклик іде і від німців. Мене дивує заява міністра закордонних справ України: “Вступ України до НАТО не на часі”. Думаю, слово Петра Порошенка про те, що нам треба відкласти вступ України до НАТО демобілізує народ. Звертаюся до пана Президента: спитайте через референдум свій народ, чи прагне він приєднатися до НАТО вже сьогодні, чи далі роздумуватимемо про це найважливіше для України питання.

Ми вже втратили 20 літ на роздуми, можна нам чи не можна приєднатися до НАТО. Кожен такий втрачений рік чи навіть день — це перемога нашого ворога. У людському розумінні мирних рівноправних взаємин між Україною і Росією ніколи не було і не буде доти, доки Україна не стане членом НАТО. Заява нашого народу про вступ до НАТО вже написана кров’ю Небесної Сотні і знову пишеться кров’ю тисяч убитих за волю України на Донбасі. Київ повинен підписати ту заяву не у майбутньому, а тепер, коли столиці і народи Заходу зрозуміли, що Україна — їхній надійний захист від путінського фашизму.

— Повернімося до попередника Порошенка. Чому в Україні був можливий такий політичний лідер, як кримінальний, а потім і державний злочинець Янукович?

— Поява Януковича на посту Президента — результат антиукраїнської діяльності п’ятої колони, промосковських організацій, Комуністичної партії і Партії регіонів. Це також наслідок ненастанних чварів між українськими суперамбітними патріотами, розбрату між лідерами Помаранчевого повстання Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. А ще сталося це через відсутність у нашій державі патріотівбізнесменів. Найбагатші люди в Україні — перевертні, що свої не зароблені, а накрадені капітали зберігали і досі зберігають в офшорних банках. Віктор Федорович проворніший бандит, який вирішив не тільки деякі шахти і заводи на Донбасі, як Ахметов чи Пінчук, зробити своєю власністю, а привласнити всю державу, обернути одних громадян на слухняних беркутівців, а других — на ще слухняніших — тітушок.

— Чи справді український народ досі має рабську свідомість, про яку Ви неодноразово говорили?

— Рабська свідомість українського народу зникла, згоріла у вогні війни на Донбасі. Якби тої трагедії не було, ми не вимагали б сьогодні від нашої влади вирвати російськомовну сторінку з наших паспортів. Коли нація починає виховувати й контролювати свою владу, значить, вона перестала бути рабом.

— Чим відрізняється патріотизм від націоналізму? Сьогодні нам із боку Росії закидають, що звичайні люди, які люблять свою країну — це фашисти. Що насправді відрізняє націоналізм від фашизму?

— Український націоналізм ніколи не був і не міг бути фашизмом, бо в ньому жила шевченківська та франківська національновизвольна душа — заклик будувати свою державу. Шевченко писав: “Церковдомовина розвалиться… і зпід неї встане Україна”. Франко закликав: “Не пора, не пора москалеві й ляхові служить, довершилась Україні кривда стара, нам пора для України жить!”. Отже, наш націоналізм — це патріотизм, який ніколи не переростав у політику загарбання чужих територій, пригноблення інших народів і ненависті до них.

Російський націоналізм подібний до поглядів інших імперських народів — ідеологія насильницького поневолення і знищення інших, насамперед сусідніх націй. Німецький фашизм уже в нашому столітті, підживлений імперською шовіністичною політикою царської і сталінської кривавої диктатури, став зразком для московського сучасного фашизму. Сьогодні цілий світ визнає, що між фашизмом німецьким і російським немає жодної різниці.

За путінською великодержавною пристрастю, Україна, як народ і держава, має бути знищена. Путін прагне відновити Радянську імперію, тому він вирішив збройно завоювати Крим, Донбас, а далі і всі українські землі. Російськомовні громадяни нашої країни, які взяли зброю і захищають свою Батьківщину, — це велика несподіванка для полковника КДБ, фашиста і гнобителя. Адже незаперечний факт: у наших Збройних силах, які воюють на Донбасі за Україну, є тисячі громадян України та інших країн. Хіба це армія націоналістична? Ні, це армія патріотична! Військо різних народів, що виступає проти путінського режиму під українським прапором. Це знак того, що наш націоналізм, як послідовний носій правди і свободи для України і для інших народів, перемагав і перемагатиме різні прояви фашизму.

— Наскільки дієва допомога Європи у приборканні агресора? Прокоментуйте, будь ласка.

— Європа поки що намагається вплинути на Росію обіцянками, що вона пригальмує рух України до НАТО. Тільки тоді, коли вона зрозуміє, що агресор здатний дійти через українські степи і гори до Вісли і Влтави, Ельби і Сени, тільки тоді вона допомагатиме нам збройно.

— За яких умов Крим повернеться до України?

— Крим стане українським по смерті Путіна.

 

Спілкувалася

Олеся САВЕНКО

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment