Григорія Мацегори
Тарас ШЕВЧЕНКО,
почесний голова ЗОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Народився Григорій Прокопович у селі Мотузівка (тепер Олійники) Сахновщинського району на Харківщині в селянській родині. 1942 року батько Григорія загинув на війні. Мати тяжко працювала в колгоспі, щоб дати дітям належну освіту. Навчався в Харківському художньому училищі, після закінчення якого 1956 р. працює вчителем малювання і креслення Гутянської СШ Богодухівського району Харківської області. Згодом працює керівником студії образотворчого мистецтва Дніпровського титаномагнієвого заводу в Запоріжжі. Пише серію етюдів під назвою “Старе Запоріжжя” і портрет “Першокласниця”, 1957. Уже в першому творі спостерігаємо прагнення художника показати цінність окремої особистості, її внутрішні почуття, тривогу дитини, що вперше переступає поріг школи у цей невідомий новий світ переживань, який передано художником через бентежний блиск очей і міцно стулені кутики вуст.
Член Всеукраїнської спілки художників, Національної спілки майстрів народного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня Григорій Мацегора звітує ювілейною персональною виставкою “Україна рідна моя” в Запорізькому художньому музеї. На виставці відвідувачі ознайомилися з майже шістдесятирічним творчим доробком художника. Але ми не побачили картин (тут подано твори в галузі станкового живопису: портрет, пейзаж, тематична картина, натюрморт і графічний портрет художника, виконаний сином, Михайлом Мацегорою), в яких притаманні новітні модні ізми. Художник якщо й експериментує, то лише в межах вікової традиції українського малярства. Пейзаж Мацегори лагідний (“Осінь на острові Хортиця”, “Вечірній пейзаж”, “Вечірня тиша”, “Осінь на Дніпрі”, “Ранок”, “Дніпро вечірній”, “Соняхи”, “Весна”, 1988, 1978, “На Україні”, “Осінь на Дніпрі”, “Вечірня симфонія” та ін.), наповнений різноманітним настроєм природи: від радісного пробудження землі після зимової сплячки до журливого осіннього сонця, яке змінює весняні й літні кольори. Пейзаж — виразний, образний, що зумовлено композиційно: у протиставленні безмежності простору і неба. У більшості пейзажних картин увагу звернено на степовий, частогусто слобожанський, рельєф землі, обрамлюючи його хатками, деревами, табунами коней тощо. Небо, його безмежність прихована, подається вузькою смугою на противагу степовому простору. Пейзаж Мацегори ліричний (“Соняхи”, 2002, “Польові квіти”, 2001, “Пам’ять про старе село”, 2000, “У маминому городі”, 1989) і бентежнотривожний (“Весняна повінь на річці Снов”, 1978, “Початок весни”, 1990) розливом води, яка може нести і непередбачувану руйнівну силу. Живописець культивує сільський пейзаж не в меланхолійних тонах, не в бляклих тонах фарб в’янення, а в усій розмаїтості кольорової гами весняного чи літнього, осіннього чи зимового стану природи. Та є полотна (“Хата діда Єгора”, 1968, “Стара хата на Харківщині”, 1974, “Покинута хата”, 1978, “Проводжала мати сина”, 1994, “Безпритульні”, 2005), в яких тихе, але суворе попередження пензлем художника українцям, зрештою владі, що повільне вмирання села — це шлях до національної амнезії, до забуття “що ми? Чиї сини? яких батьків?”.
Мацегорахудожник постає літописцем українського села у портретах своїх земляків, у тематичних картинах сільського життя, у сільському пейзажі тощо. На цих полотнах намагання окреслити тяглість у часі й просторі цінність людського життя, культ почуттів, любов до рідної української природи. У них — тиша й сердечна простота сільського буття у постійній невтомній праці, моральна чистота, щирість сільських трударів, їхній зв’язок із природою (“Землякихлібороби”, 1986, “Ранок”, 1994, серія портретів “Слобожаниземляки”, 1975—2005, “Наша Білозірка”, 2002, “Приїжджайте частіше додому”, 2005, “Вечірня пісня”, 2005, “До куми на хрестини”, 2005, “Дебати”, 2004, “Дворова команда”, 2004). Та особливий щем почуттів викликають портрети “Мати” (1964, 1966, 1975, 1986, 2003) як уособлення матерівстрадниць, що винесли на своїх плечах Голодомор, війну, знову голод та тяжку працю за трудодніпалички у повоєнний період “соціалістичного будівництва”. На контрасті зажуренострадницьких очей матері, міцно стулених губ, глибоких зморшок на обличчі і чорної хустки, що обрамлює обличчя, передано весь трагізм цілого покоління жіноквдів, яким довелося без чоловіків виховувати дітей і піднімати з руїн повоєнне село. Портрет матері 1975 р. здається ніжним поєднанням світлорожевого обличчя і білою у квітках хусткою, що спадає на ситцеву фіолетову кофту. Та світлі кольори не приховують, а лише увиразнюють зморшки і смуток в очах матері. У національному колориті виконано “Портрет актриси Оксани Смолій”, 2000, “Портрет народної артистки України Тетяни Мірошниченко”, 2003. У цих полотнах та в “Портреті поета Петра Ребра”, 2002, увічнено неповторні риси сучасників художника, передано їхній внутрішній світ, їхню сутність, ідеал людини нової епохи в середовищі української інтелігенції Запорізького краю.
Культ людини передано в груповій тематичній картині “Землякихлібороби”, 1986, “Пам’ять про наших дідів”, 1986, “Пам’ять про батька”, 1988, “Вечірня пісня,” 2005, “Хлібороби”, 1986, “Ровесники”, 2003, “Ветерани праці”, 2011 та в полотнах “Портрет моєї бабусі Корнієнко Тетяни Дмитрівни”, 1971, “Портрет дочки Тетянки”, 1975, “Дід Максим”, 1980, серії портретів “Слобожаниземляки” 1975—2005; художнику властиве глибоке сприйняття душевного стану людини, а тому його персонажі щиросердні, розумні, благородні, з внутрішньою самоповагою.
Григорія Мацегору нагороджено Почесною грамотою Центрального правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка.
