Хто підтримає Міністерство у справах інформаційної політики?

Василь ЛИЗАНЧУК,

доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені

І. Франка, академік Академії наук вищої освіти України

 

На жаль, навіть серед журналістів можна почути: важко визначити, чия правда правдивіша, адже, мовляв, скільки людей, стільки й правд! У моїй статті “Правда — це…” (Журналіст України. — 2014.  № 5) наголошено, що тлумачення слова “правда” органічно вбирає у себе категорію істини й етичну категорію справедливості. Однак і в умовах нинішньої військової агресії неототалітарної Росії проти України нав’язується постмодерна парадигма, де сама спроба розрізнення добра і зла трактується як щось “примітивне”. За словами знаного французького мислителя Ф. Гваттарі, “все годиться, все прийнятно”.

Публіцист Сергій Грабовський, осмислюючи філософію постмодернізму, наголошує, що в сенсі власне етики та моралі культура постмодернізму відмовляється від унормування рамок будьяких типів поведінки, базується на дискурсивному плюралізмі, на варіабельності раціональностей, що призводить до відкидання ціннісного пріоритету про істинне і хибне, прийнятне і неприйнятне, до ігнорування “моральних центрів” не тільки в нормативному, а й у ціннісному значенні. Це яскраво очевидно в антиукраїнській ідеології та політиці.

“Всі колишні центри тяжіння, утворені національними державами, партіями, професіями, інституціями та історичними традиціями, втрачають свою силу”,  — зазначає Ж.Ф. Ліотар. Сповідуючи постмодерний культурний контекст, у якому сплелися радикально різні, але при цьому цілковито рівноправні світоглядні парадигми, ідеологи “русского мира” заповзято нав’язують постмодерні постулати в Росії, Україні та Європі, тобто, сприймайте нашу правду, адже, мовляв, усі правди рівнозначні, рівноправні, прийнятні; українська національна ідея суверенного державотворення — це релікт старої доби, нав’язаний ворожими силами проти централізованої російської держави. Мовляв, українська держава — це штучне утворення, це — помилка історії, тому її треба виправляти: повернути Україну в лоно російської імперії. Для цього, за світоглядною парадигмою постмодернізму, яку путінські російські рашисти переплели зі сталінською і гітлерівською антинародною ідеологією і політикою людиновбивства, “все годиться, все прийнятно”.

У контексті журналістської діяльності така філософія постмодернізму призводить до пропаганди найпаскудніших ідей і вчинків, до апології державної зради і замилування насильством, до заперечення національних прав українців і загравання з “русским миром”. С. Грабовський наголошує: “Виявилося, що правда вбивці й правда жертви, правда наглядача концтабору і правда в’язня, правда генерала Пукача і правда журналіста Ґонґадзе, правда злодія і правда обкраденого, правда зажерливого ВІПа і правда голодної пенсіонерки, правда цензора і правда автора понищеного тексту — всі вони однакові, всі рівноправні”. З постмодерних ідей випливає, що журналістика не має нести людям правду, а бути лише ретранслятором хаосу. Потрібно глибоко усвідомлювати справжню моральнопсихологічну місію журналістики, розуміти, що головною гуманітарною зброєю ЗМІ є правда. Адже маніпулятивнодезінформаційна війна російського імперіалізму досить потужна.

Керівник Головного департаменту з питань гуманітарної політики президентської Адміністрації Юрій Рубан слушно наголошує, що метою російської інформаційної війни є створення передумов для перегляду кордонів, що склалися в Європі після розпаду Радянського Союзу, позбавлення суверенітету держав, що утворилися після цього розпаду, ослаблення чи навіть демонтаж Євросоюзу та встановлення російського домінування в Європі. Щодо України метою цієї війни є делегітимізація Української держави та влади… На думку Кремля, це дасть змогу “возз’єднати розділений народ”, тобто включити територію і населення України чи принаймні велику їхню частину до складу Росії .

Тобто ключовим елементом війни є боротьба за оволодіння свідомістю громадян самої РФ, України, країн ЄС та багатьох інших країн з метою формування потрібного Кремлю образу подій, що виправдовує порушення державного суверенітету України, анексію Криму та агресію на сході України… Війна називається “інформаційною”, але ведеться не лише в просторі повідомлень засобів масової інформації. Російські телеканали, радіо і друковані видання, що здійснюють агресію, взагалі перестали бути засобами масової інформації в демократичному розумінні. Вони не описують і навіть не інтерпретують події — вони їх формують. У Росії домінує створена Кремлем комунікаційна система, яка не передбачає простору для полеміки.

Такий психологічний стан створювали у МосковіїРосії не роками і навіть не десятиліттями. Лауреат премії імені Джеймса Мейса, публіцист, луганчанин Валентин Торба наголошує, що одвічний український ворог плекав потужну систему маніпулятивної пропаганди віками. “І головне — сила пропаганди ворога не в тому, хто її створює і як, а в споживачі. Споживач пропаганди ворога — багатовіковий “москаль”, якому байдужа істина. У нього є лише комплекс меншовартості, який російські ЗМІ компенсують відповідними навіюваннями про “вєлікость” і “нєдєлімость”! Надто велика кількість росіян, як і герой думиказки С. Васильченка Ась, живуть міфами, істина травмує їх. Тому легко піддаються маніпуляції свідомістю, яскравим свідченням моральнопсихологічної травмидеградації є масова підтримка агресивноцинічної, злодійськопідступної ідеології і політики В. Путіна та його брехливих поплічників.

Маємо визнати, що українські журналісти не готувалися до ідеологічноінформаційної війни з московськими “братами”Асями. Російська гібридна війна проти України спонукає працівників засобів масової комунікації працювати на випередження, відшліфовувати нові евристичні підходи до інформаційних контратак. “Саме контратак, адже за контратакою має йти безпосередня атака” (В. Торба).

Для просвітлення російського імперського мислення, у полоні якого досі перебуває велика кількість громадян України, остаточного подолання байдужості, інертності, роз’єднаності українців потрібно кардинально змінювати концепцію функціонування усіх ЗМІ, діяльність яких має ґрунтуватися на українськоцентричних гуманітарних засадах. Адже “тиражована доморощеними та чужоземними телевізійними каналами, безплатно поширюваними різношерстими “вєстямі”, “вєдомостямі” та “ізвєстіямі” інформація про “фашистську” та “бандерівську” владу в Києві й надалі розпалює зпоміж людей ворожнечу, сіє зневіру, особливо на Сході України”, — наголошує професор Микола Тимошик.

Проаналізувавши, осмисливши науковопубліцистичну творчість Євгена Онацького і стандарти його журналістської діяльності, М. Тимошик особливу увагу привернув нинішніх доморощених “акул пера” до програмного журналістського стандарту — понадпартійного, соборницького мислення і українськоцентричного переконання Євгена Онацького. Утвердженню цього моральнопсихологічного, політикоідеологічного стандарту журналістського професіоналізму мало би також сприяти Міністерство у справах інформаційної політики, створення якого викликало неоднозначну реакцію в журналістському середовищі, серед депутатів Верховної Ради, політичних і громадських організацій.

Вважаю, що в сучасних умовах антиукраїнської інформаційної та військової агресії потрібна інституція, діяльність якої була б спрямована на вироблення української національної інформаційної політики, інтелектуальнокваліфіковане відбиття маніпуляційнопропагандистських атак, просування єдиних, правдивих проукраїнських смислів за кордон, розвінчання в Україні промосковської п’ятої колони, створення в Європі та світі справжнього, а не викривленого недругами, образу України та українця, формування у громадян України національнопатріотичних переконань, яке полягає в органічному поєднанні регіональних, всеукраїнських і загальнолюдських цінностей, створення українського національного інформаційного простору — основи національної безпеки суспільства і держави. Якщо ці проблеми буде кваліфіковано розв’язувати Міністерство у справах інформаційної політики, то журналістська братія покликана на засадах українського центризму всебічно підтримувати його діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment