Ольга КУШНІРУК,
кандидат мистецтвознавства
Музика Олександра Яковчука різноманітна і багата з погляду світу почуттів. У ній слухач відчуває експресію вольового стремління, динамізм руху, широке нюансування у сфері лірики, рефлексію філософського характеру. Їй притаманне породенівськи влучне різьблення музичних образів, проте найбільш приваблює наявність національного гена романтичного світовідчуття українців, саме тих глибинних джерел, за якими ми інтуїтивно впізнаємо себе і можемо творити своє нинішнє й майбутнє буття. Не зраджуючи високим критеріям естетики, митець прагне позитивного сприйняття світу у своїй творчості, чим також приваблює слухацьке коло.
Завдяки самобутності композиторського дару і професійній майстерності музика О. Яковчука здобула широке визнання спершу в хоровому, а згодом у симфонічному та інших жанрах. Його твори з великим успіхом виконували Національна хорова капела України “Думка”, хор ім. П. Майбороди Національного радіокомітету України, камерні хори “Хрещатик” та “Київ”, жіночий хор Київського інституту музики ім. Р. Глієра, Галицький камерний хор, Національний академічний симфонічний оркестр України, симфонічні оркестри Національної філармонії України та Національної радіокомпанії України, інші заслужені колективи.
Ім’я митця відоме і далеко за межами України. У Торонто під орудою незабутнього Володимира Колесника звучала симфонічна поема “Золоті ворота” композитора, також неодноразово в концертах слухачі Канади й Америки чули його хорові та камерноінструментальні композиції. У Великій Британії відомий хор “Булава” (Манчестер) виконував частини “Літургії” та хорові обробки О. Яковчука. Нинішнього року всесвітньо відомий британський оперний співак, басбаритон Павло Гунька з великим успіхом здійснив світову прем’єру вокального циклу композитора “Дванадцять сонетів В. Шекспіра” (український переклад Остапа Тарнавського) у чотирьох містах світу (НьюЙорк, Бостон, Торонто, Едмонтон). Цей яскравий вокальний цикл в українській музиці є новим своєрідним прочитанням поезії англійського класика і — в такому великому обсязі — (12) — першим. У ньому відбилася одна з визначальних рис авторського стилю митця, якою є ліричність вислову та ретельність у формуванні музичної інтонації в аспекті поєднання слова та музики, своєрідної інтонаційнотематичної “симфонізації” вокального циклу. (До речі, цикл О. Яковчука “12 сонетів В. Шекспіра” увійшов до світової Антології українського класичного солоспіву).
У своїй творчості композитор часто звертається до поетичного тексту, вважаючи взаємодію музичної інтонації зі словесною важливим засобом у створенні нових художніх образів. Результатом таких активних пошуків постав жанр камерної кантати, у якому О. Яковчук уперше спробував працювати ще у середині 1970х (“Осіння кантата” на власні тексти, 1974 рік). Зацікавившись жанром камерної кантати ще у студентські роки, пізніше періодично до нього звертаючись, композитор, по суті, стояв біля його витоків і нині є одним із найвиразніших представників цього жанру в сучасній українській музиці. На той час цей жанр був новаційним, репрезентуючи можливість експерименту на рівні драматургії, форми, інтонації, виражальних засобів, особливо виконавського складу. Зазвичай, камерну кантату виконує один або два солісти у супроводі камерного оркестру чи ансамблю, що значно спрощує можливість публічного виконання. (Нині у доробку композитора знаходимо аж чотирнадцять камерних кантат!)
Ізпоміж них чотири кантати та вокальний цикл “Дванадцять сонетів В. Шекспіра” подаються сьогодні на розгляд Комітету з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Кантата “На перехресті серця” (2012) на вірші Петра Перебийноса для мецосопрано, скрипки, віолончелі та фортепіано має високий “градус” схвильованості авторського вислову, натхненного поетичними строфами. Це твір про одвічну синівську любов до матері (“Матусю, десь ти за імлою…”, І ч.), роздуми героя про своє місце на землі (“І я на схрещенні орбіт зорю викрешую бентежно”, ІІ ч.), про швидкоплинність життя (“Над бентежною душею, над прожитими літами”, ІІІ ч.), про людську пам’ять (“І на дзвінкий Чумацький шлях земною піснею полину”, ІV ч.). У цьому творі композитор спирається на народнопісенні інтонації ліричного забарвлення, а як контрастний матеріал виступають вдало впроваджені елементи ілюстративності сюжету кантати в інструментальному супроводі.
Кантата “Благая Бога длань” (2011) на вірші Василя Стуса для баса і камерного оркестру має за основу незвичайні рядки поетамученика: написані ним за два тижні до відходу у вічність у радянському казематі, вони кидають звинувачувальний вирок людському гріху і приспаній совісті, радянській системі і тоталітаризму. Відтак музичне рішення, покладене в чотиричастинну структуру, випромінює енергетику філософського порядку, сягаючи у кульмінаціях гостро дисонуючих звучань насиченої експресивністю партитури, що органічно відповідає незламному духові поезії нескореного поета.
Кантаті “Перегортаючи життя прожите” (2012) для мецосопрано і камерного оркестру притаманне вітаїстичне буяння емоцій розділеного юного кохання у віршах Петра Осадчука (“Перегортаючи життя прожите, я вчусь красою ревно дорожити і в юність поспішать з грядущих років”). Відтак у творі фактурне тло позначене прозорістю викладу для увиразнення партії соліста. Цікавою знахідкою у драматургії чотиричастинного циклу є впровадження композитором наприкінці кожної частини інтермедій соло кларнета (баскларнета), що символізує роздуми ліричного героя про минулі дні юності та сьогодення.
Кантата “Ти” (2011) написана на оригінальні експресивні вірші Павла Мовчана для тенора і камерного оркестру. Музика твору несе у собі звернення автора до свідомого патріота України щодо його особистого ставлення до складної історії рідної землі (“Ти, країно видив і химер”), до свого минулого і сучасного життя. Інтонаційна лінія твору гнучко відтворює гостроту поетичного послання, а музична фактура оркестру вдало підсилює загальний експресивний образ цього яскравого твору.
Усі згадані вище твори композитора Олександра Яковчука є, поза сумнівом, видатним досягненням в українській музиці сьогодення, вони збагачують духовний простір українського музичного мистецтва своїми концепційними задумами та художніми відкриттями, тож, безумовно, заслуговують на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
