Петро АНТОНЕНКО
І тут можна було б сподіватися на щойно утворене нове Міністерство — інформаційної політики. Його з’ява викликала неабиякий резонанс і дискусії. Звідусіль говорять про недоцільність цього відомства, про мало не введення цензури, яка заборонена Конституцією України.
Але послухаймо й самого міністра і його мотивацію потрібності такого Міністерства. Спершу безпощадно це пов’язували з війною на Донбасі, говорили мало не про тимчасовість цього Міністерства — до завершення АТО. Однак будьмо відверті: АТО не завершиться “цього тижня”, так що Міністерству жити довго. Тим паче, потім у міністра Юрія Стеця з’явилася розлогіша мотивація необхідності відомства, програма його дій, заплановані функції. Звісно, у вигляді пропозицій, бо які саме будуть у Міністерства функції, вирішуватиме не міністр, а парламент й уряд. Наприклад, навряд чи хто надасть Мінінформу повноваження реєструвати друковані видання, що сьогодні цілком резонно є прерогативою Міністерства юстиції.
Врешті, міністр знову повернувся до теми АТО і Донбасу. Правда, чомусь за міністра говорив про це Антон Геращенко, досі відомий як радник міністра внутрішніх справ, а нині депутат парламенту. Такот, Геращенко заявив: “Мінінформ працюватиме над створенням технічної можливості для супутникового мовлення на Крим, Російську Федерацію і весь світ, доносячи правду про події в Україні… Попереду питання координації та організації пропаганди і контрпропаганди в російському сегменті мережі Інтернет і багато іншого”.
Як зазначив Геращенко, на всіх чинних телевежах уздовж умовного кордону з окупованим Донбасом планується встановлення потужних теле і радіоантен, які забезпечать мовлення в бік великих населених пунктів Донбасу. І далі: “Там, де вишок немає, їх треба буде побудувати у стислі терміни або пристосувати для цього висотні споруди — димові труби тощо. Ці ретранслятори будуть надані у розпорядження українських патріотичних теле, радіоорганізацій, які хочуть давати сигнал на захоплені території в зоні АТО”.
Але ми мало не забули про самого міністра. Юрій Стець днями відвідав Донецьку область, де ознайомився з технічним станом ретрансляторів телевізійних і радіосигналів у зоні АТО, і пообіцяв “протягом двох тижнів поновити мовлення українських телеканалів у Донецькій та Луганській областях — зокрема на тимчасово окупованих територіях”.
Міністр заявив, що треба негайно відновити українське мовлення, щоб зазомбовані російською пропагандою мешканці Сходу змогли нарешті почути правду від українських медіа. А ще додав, що зараз необхідно з’ясувати, де саме немає покриття території українським телебаченням: “Ми разом із колегами з СБУ, Нацгвардії, Міноборони протягом 2—3 днів спробуємо зробити мапу покриття телеканалів так званих “ДНР” і “ЛНР”, і так само тих білих плям, де немає покриття українських медіа”.
Усе це — необхідні наміри. Ось тільки виникає запитання не безпосередньо до міністра, а до влади загалом. Чому за півроку війни досі не розібралися, де і як транслюються українські телеканали? Якщо для цього вистачить 2—3 дні, а це справді так, то чому не вистачило 7 місяців? Невже не можна було обставити окуповану територію по периметру передавальними станціями, вишками й вежами, щоб люди в окупації напряму, з ефіру, ловили українські канали? Чи варто зараз пояснювати колосальну різницю в змісті програм російських і українських каналів? Невже комусь ще незрозуміле значення слова правди з Великої України для окупованого Донбасу?
Якщо вже Мінінформ знову задекларувало, що зараз для нього пріоритет Донбас, то варто б звернути увагу й на таке. Ще 5 листопада журналіст Дмитро Тузов в інтернетгазеті “Українська правда” оприлюднив намір Національної ради з питань телебачення і радіомовлення скоротити соціальний пакет телеканалів. Ідеться про ті канали, які кабельні оператори зобов’язані надавати глядачам безкоштовно. Їх хочуть переполовинити. Причина банальна: на це місце хочуть поставити платні канали.
Припустимо, на окупованих територіях окупанти і так дають вказівки, що ставити “на кабель”. Але дві третини вже звільненого Донбасу — це теж територія, де людям потрібне слово правди.
Автор пише: “Крім того, треба дивитися ширше: я маю на увазі не лише інформаційний сегмент. Скажімо, культурологічні, пізнавальні й дитячі канали — теж частина нашого інформаційного та культурного простору. Чи це комусь не зрозуміло? Навіть кліпи українських виконавців на музичних каналах — це теж частина нашої сучасної культури!”
Автор застерігає: скорочення українського мовлення неприпустиме: “Тим більше в умовах війни, зокрема й інформаційної, коли скорочення безкоштовного доступу до національного телевізійного простору можна порівняти з дезертирством із лінії фронту. Тим більше, коли з протилежного боку на нашу територію заводять не лише важку техніку й найманців, а й поширюють дію нових інформаційних ресурсів”.
Це застереження Тузов писав напередодні запланованого на 6 листопада засідання Нацради, де й планували таке “обрізання” нашого телепростору. Скажу чесно: щось ніде не знайшов, чим же все це закінчилося? Може, нове Міністерство з’ясує, що ж є в нашому інформпросторі? Це не менш важливо, ніж поставити нові вишки.
