Крізь муки — з любов’ю і правдою

Тарас ГОЛОВКО

 

В основі повісті — реальна історія любові й мук німкені, котра покохала українського хлопця Олексія Кучинського, військовополоненого часів Першої світової війни, а згодом втекла з ним на Поділля, до його рідного села Каришків. Саме у цьому селі сталися найтрагічніші події у житті Магди, де їй довелося відчути і гіркий присмак власного кохання, і каток репресивної тоталітарної машини, що бездушно чавила з українського села життєдайні соки.

З історії відомо, в якому жалюгідному стані опинилося українське село після запровадження московським окупаційним режимом так званої аграрної політики. Примусова колективізація за досить короткий час підірвала основи господарювання, що формувалося не одним поколінням аграріїв упродовж кількох попередніх століть. Не оминула сумна доля й мешканців Каришкова, Магди та її сім’ї. Повість складається з чотирнадцяти невеликих за обсягом розділів, у яких вмістилося майже три десятиліття Магдиного життя у глухому подільському селі, за тисячі кілометрів від оселі, де вона з’явилася на світ. Автори твору скрупульозно, крок за кроком, досліджують, що керувало молодою двадцятилітньою німкенею, коли вона, всупереч здоровому глузду, наважилася на вчинок, який докорінно змінив її життя. Чи була це палка любов до українського хлопця, який просто зачарував дівчину і між ними спалахнуло справжнє кохання, яке випадає небагатьом і робить подружжя найщасливішими людьми у світі?.. Відповідь на це запитання, безперечно, є ствердною. Бо саме любов рухала жінкоюматір’ю, додаючи їй невгасимої енергії пережити і побутову необлаштованість, і нужденність, і холод, і голод, врештірешт, смерть чоловіка у забутому Богом Каришкові.

Автори книжок напрочуд вдало вибудували композицію повісті. Поруч із ретроспективними описами історичних періодів, що відбувалися в Україні у першій половині минулого століття — розкуркулення, колективізація, голодомор, репресії, воєнне лихоліття, — органічно вмонтували у фабулу твору автентичні листи його головної героїні, написані нею упродовж 20–40х років минулого століття. Ці вісточки з суцільного мороку радянської дійсності, зойк понівеченої душі, благання про допомогу Магди Хоманн, які вона час від часу відправляла рідним до Німеччини, розчулили лише рідного брата Густава. Єдиний із чималої німецької родини Магди, він, як міг, матеріально підтримував рідну кровинку. Мабуть, саме ця допомога не дала згинути Магдиній сім’ї, в якій підростали двоє синівблизнюків Петро й Павло, тривалий час підтримувала жаринку життя у хворому на сухоти чоловікові Олексієві. Саме Густав зберіг чимало Магдиних листів, які згодом, 1968 року, передав у надійні руки — своєму небожу, історику Петеру Хоманну.

Ці листи у виданні є справжньою художньою та історичною цінністю, за якою проглядається документальне підтвердження антигуманності більшовицького режиму, що вкорінився на всій території України. І якщо колись, заради встановлення історичної справедливості, таки відбудеться другий Нюрнберзький суд, тепер уже над комуністичною партією колишнього Радянського Союзу, то листи Магди Хоманн могли б стати важливим речовим доказом злочину, вчиненого сталіністами проти мирного сільського населення. Так, зберігся лист до її брата Густава, датований 13 грудня 1927 року, в якому вона просить вислати теплі речі для її малолітніх дітей. Ось лише фрагмент із нього, який дає уявлення про те, що її найбільше непокоїло у ті драматичні дні і з чим вона не могла змиритися:

“Нас постійно, вже тривалий час, змушують записатися до колективу селян, однак ми противимося, як тільки можемо, тільки й думок, що про це. Релігія так пригнічується, що незабаром усі священики відмовляться від своїх єпархій. Дітям у школі навіюють, що Бога немає, від цього можна здуріти і більше нічого! Милосердний Бог пошле незабаром погибель на цих людоїдів”.

Залишається загадкою, як у часи тотального контролю, встановленого у тодішній країні Рад, Магдою Хоманн усе ж вдавалося надсилати листи своїм рідним до Німеччини під неусипним оком державних каральних органів. Адже вони, виконуючи настанови правлячої партії, завзято перешкоджали витоку будьякої інформації про масовий голод в Україні, намагаючись завуалювати істинні масштаби соціальної катастрофи. Показовим у цьому зв’язку є лист, підписаний Мартою Хоманн 3 березня 1933 року:

“Любий брате Густаве та братово! Вашого листа я отримала декілька днів тому і висловлюю велику вдячність за вашу увагу. На жаль, я бачу, що ми всіма покинуті у своєму лихолітті. Проте я все ще розраховую на вашу підтримку, але, на жаль, неможливо добитися до вас, немає на це жодної надії, нині немає ні в’їзду, ні виїзду. На вокзалах лежать тисячі опухлих людей, голих та голодних, поїзди переповнені, кудинебудь виїхати просто неможливо. Ви не можете собі уявити, що стало із багатою Україною — повсюди жахлива дорожнеча та голод. Алекс (так Магда Хоманн у побуті називала чоловіка Олексу — ред.) все ще лежить прикутий до ліжка, мало надії, оскільки зовсім немає ліків, харчування надзвичайно скупе”.

Варто зазначити, що наявність у повісті безцінних листів Магди Хоманн дають можливість вибудувати певну хронологію подальших подій у її житті, крім того, вони становлять неабиякий інтерес для вітчизняних істориків, які через конкретні людські долі досліджують передвоєнний період в Україні. Підтвердженням цього є лист від 14 березня 1934 року, написаний Магдою Хоманн брату Густаву одразу після смерті її чоловіка Олексія Кучинського:

“Тут становище вкрай погане. Все літо я пропрацювала в колгоспі, а тепер знову немає в хаті шматка хліба. В минулі роки нам вдавалося якось вижити. Голод був неймовірно великим, і цього року він наступає знову. Торік пуд жита та пшениці коштував 200 рублів, тепер тільки 40, звичайно, велика різниця, але звідки взяти й ті, менші гроші? Не красти ж. Ось і я прошу тебе, любий брате, ще раз дати мені відповідь і пораду, з чого і як мені жити тепер? Чи повернутися до вас назад, чи ми маємо надіятися на кращі часи?”.

Можливо, такими “кращими часами” для Магдою Хоманн став прихід вермахту на територію України, коли влітку 1941 року німецькі військові підрозділи окупували тепер уже рідне їй село Каришків. І саме в цей час для неї настає момент істини — вертатися до Німеччини чи й далі лишатися в Україні. І тут перед читачем постає тип жінки, яка важливі життєві рішення ухвалює не холодним розумом, а радше інстинктивно. Може, тому Магдою Хоманн так і не повернулася на батьківщину, бо могила чоловіка і двоє синів — Петро і Павло, призваних до лав Червоної Армії напередодні війни і яких вона чекала до власної загибелі, навічно поєднали її з українською землею, рясно политою людською кров’ю та слізьми.

До речі, в книжці “Любов і муки Магди Хоманн” автори розмістили чимало світлин близьких і далеких українських і німецьких родичів Магди Хоманн. От лише її обличчя серед них не знайти, бо за весь час свого проживання в Україні Магдою Хоманн через нестатки так і не спромоглася виготовити у районному фотоательє власний фотопортрет.

На жаль, ще й досі не відомі ні обставини загибелі Магди Хоманн з моменту звільнення радянськими військами селища Каришкове, ні місце її останнього спочинку. Після арешту Магди Хоманн працівниками НКВС 1943 року за доносом її слід згубився у коридорах радянської каральнорепресивної системи. Втім сама доля героїні, оспівана у повісті, повертає історичну пам’ять кожному, хто читатиме твір. Підсилює його звучання майстерність графічного дизайну видання, на скромній палітурці якого зображено пожовклі від часу листи з густо помереженим текстом та небесноблакитні незабудки, квіти, назва яких різними мовами світу перекладається однаково “не забувай мене”.

Прикметно, що книга, яка вийшла друком зовсім недавно, встигла отримала чимало схвальних відгуків від мистецької спільноти, відомих публіцистів, визначних істориків. Свідченням цьому стала презентація повісті “Любов і муки Магди Хоманн”, що не так давно відбулася у приміщенні інформаційного агентства “УНІАН”.

Власне бачення постаті Магди Хоманн запропонував автор передмови до книги, доктор історичних наук Володимир Сергійчук: “Коли прочитав повість, я жахнувся від того, яка страшна правда є у нашому минулому. Ця правда зможе тепер багатьох із нас протверезити. Змусить подивитися пильніше кожному у своє коріння, знайти щось вічне, що нас тримає на цій землі. Я думаю, що ця книжка — дуже важлива справа у вихованні патріотизму в українській молоді для того, щоб показати, що українське селянство, український народ має таку гарну рису приймати всіх, хто приходить на нашу землю. Магдою Хоманн прийшла на нашу землю з добром, з вірою, з любов’ю і чесно пройшла шлях українського селянина. Її доля заслуговує на талановите перо і образ на телеекрані”.

Своїми враженнями про роботу над твором поділився відомий вінницький письменник і редактор рецензованої книги Михайло Каменюк: “За своє життя я відредагував десятки книжок. Набагато більше, аніж написав. І це була перша книга, яка мене так схвилювала. Коли я мав честь редагувати книгу, ми одночасно шукали перекладача, і Наталя Кочетова, яку я знав дуже давно, потрясла німців знанням німецької мови. Вона вінничанка, викладач Вінницького педагогічного університету, добросовісно переклала повість. Можливо, презентацію цієї книги ми перенесемо до Німеччини. Адже це — інтервенція української ідеї, поширення нашої ідеї за кордоном. Бо ми знаємо іншу інтервенцію. Інтервенцію російської ідеї. І російської книги. І російського слова. Як предтеча інтервенції військової, яка відбувалася у нас на очах. Ми повинні відповідати адекватно. Йти у світ зі своєю правдою”.

Голова Київської організації Національної спілки журналістів України Михайло Сорока наголосив на тому, що художньодокументальна повість “Любов і муки Магди Хоманн” сприймається в контексті останніх подій на сході і півдні країни, де мирні цивільні люди, як свого часу Магда Хоманн, зазнають утисків і принижень із боку сепаратистів і російських окупантів. Спілкуючись із учасниками презентації по скайпзв’язку, один із авторів повісті Петер Хоманн подякував усім, хто працював над унікальним видавничим проектом, яким увічнено пам’ять про рідну для нього людину. А зі слів Сергія СайБоднара, який своїм виступом завершував цю представницьку літературну імпрезу, вихід у світ книжки є символічним, бо у нинішні буремні часи самопожертва і незламність Магди Хоманн перед жорстокими життєвими випробуваннями є наочним прикладом для наслідування багатьма українцями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment