«Палаючий маяк, що освітлює величезні простори»

Людмила ОЛЬХОВСЬКА,

провідний науковий співробітник Полтавського літературномеморіального музею В. Г. Короленка

 

У фондовій колекції музею Володимира Галактіоновича Короленка в Полтаві зберігається реліквія: невеличка фототипія з портретом Шевченка (художник Л. Серяков, 1879 р., Ніцца). Вірогідно, вона належала Короленкові й супроводжувала його протягом усього життя, як і полум’яне слово того, хто на цій фототипії зображений.

Коли В. Короленко, видатний російський письменник з українськопольським корінням, замислювався над тим враженням, що молодь його покоління (70—80х рр. ХІХ ст.) отримувала від знайомства з найпоширенішими творами Шевченка, він із непідробним хвилюванням запитував себе, чи правильно передає той настрій, те враження? І відповідав в автобіографічній повісті “Історія мого сучасника”: “Думаю, правильно”. А далі, лише двома словами, але напрочуд точними й ємкими: “Це була любов і захоплення”.

Першим із шевченковими рядками майбутнього письменникакласика познайомив учитель рівненської реальної гімназії Веніамін Авдієв: “Під впливом легенд старого замку й уривчастого читання (в списках) “Гайдамаків” Шевченка — романтизм старої України увірвався в мою душу, заполонивши її привидами минулого козацького життя”.

На засланні, у політичній в’язниці Вишнього Волочка 1881 р. Володимир Короленко разом із сокамерниками відзначав роковини смерті Кобзаря: “Андрієвський виголосив промову про значення Шевченка, яку ми прослухали зі співчутливою увагою. Шевченка знали багато хто, навіть ті, хто не розумів української мови…” (Це теж цитати з короленківської “Історії мого сучасника”).

До 40річчя від дня смерті нашого національного генія у лютневому числі часопису “Русское богатство” за 1901 р. (видавався у С.Петербурзі, а редакторомвидавцем був Короленко) з’являється стаття “Матеріали до біографії Шевченка” авторства П. Якубовича (Мельшина). У статті на основі першоджерел із місцевих архівів ідеться про життя Тараса на засланні у Казахстані. В умовах жорсткої цензури матеріал підписаний псевдонімом І. А.

У багатьох літературознавчих розвідках авторство цієї статті приписувалося самому Короленкові, тож цією публікацією ми встановлюємо справедливість. Додамо лише, що саме Володимир Галактіонович формував редакційний портфель журналу, рецензував і правив усі матеріали, що надходили на адресу часопису, тому причетність видатного російського класика до оприлюднення невідомих фактів Шевченкової біографії беззаперечна.

Перу Короленка належить інша стаття — “Ювілей поетаселянина” (газета “Полтавский день”, №178 від 16.12.1913 р.), у якій письменникпубліцист називає Шевченка “палаючим маяком, що освітлює величезні простори”.

Із мемуарів видатного українського просвітителя Грицька Коваленка ми дізнаємося про пошанування Кобзаря в Полтаві на початку ХХ століття та участь у цій благородній справі російського письменникакласика: “Зміну громадянського настрою і зріст енергії можна було щороку помічати, між іншим, з того, як святкувалися українські свята, наприклад, поминки по Шевченку й інші.

Року 1908 і 1909 такі свята могли скромно відбуватися хіба десь у клубі, в невеликому гурті. Року 1910 Шевченкові роковини відбувалися вже в міському театрі. Далі роки показували, як поступово зростала хвиля громадського настрою. В. Г. Короленко (коли на той час був у Полтаві) завжди являвся на ті свята, — на панахиду і в театр, щиро вітав промовців і артистів”.

Володимир Короленко був також сучасником такої визначної події, як святкування 100річного ювілею Кобзаря 1914 р. Царський уряд заборонив офіційні урочистості з цієї славної нагоди, але у багатьох містах Російської імперії вони таки відбулися. Перебуваючи на той час на лікуванні у Франції, Володимир Галактіонович від себе особисто та від членів своєї родини надіслав до Києва вітальну телеграму: “Просимо передати наше сердечне привітання всім, хто шанує пам’ять великого українського поета”. Це був мужній громадянський вчинок, що було властиве Короленкові протягом усього його неблагонадійного життя, а такі засоби впливу, як поліційний нагляд чи виклик до суду, письменника налякати не могли, до них призвичаївся.

Шевченко для Короленка мав величезне особистісне значення. Про це свідчить запис у щоденнику майстра слова. Так, за 1898 р. уміщено цитату з листа      Т. Г. Шевченка до В. А. Жуковського про заборону малювати, а далі йдуть такі пронизливі короленківські рядки: “Тепер багато хто хвалить царялицаря! А поміж тим, кожна нова риса — то риса нової жорстокості, якоїсь кам’яної і тупої! Мало вислати в солдати, мало підкорити людину суворому режиму в жахливих умовах. Треба ще забрати в неї улюблене заняття, яке є в неї навіть у в’язниці, треба заборонити найбільш невинне, навіть найкорисніше заняття тільки тому, що людина його любить. Я на засланні і у в’язниці навчився малювати з натури… А Шевченко був справжній митець. Що ж то була, мабуть, за мука!..”

У записній книжці митця за грудень 1890 р. знаходимо занотовані вірші Тараса Шевченка: “У гаю, гаю вітра немає…”, “Не дивуйтеся, дівчата…”, “Ой, гоп таки так…”, а також уривок із вірша “Не так тії вороги, як добрії люди…”.

Епіграфом до оповідання “Судний день (“Іомкіпур”)”(1889—1890) В. Г. Короленко узяв слова Т. Г. Шевченка (наводжу так, як у Короленка): “Огонь погас, а месяц всходит. В лесу пасется волколак. Шевченко”.

У меморіальній вітальні короленківського будинку над піаніно марки “Беккер” є куточок українських письменників. У центрі — портрет Шевченка. Відвідувачі, які не дуже орієнтуються у хронології, особливо діти, інколи запитують: “А Короленко і Шевченко товаришували?” Очевидно, що товаришувати вони не могли: Короленкові було 7 років, коли Тараса Григоровича не стало, — про це ми і повідомляємо екскурсантам. Але потім без найменшого перебільшення додаємо: “Без Шевченка Короленко не зміг би стати тим, ким став для нашої історії, літератури, культури”. І це абсолютна істина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment