Переписувач «Кобзаря»

Наталя СОЛОДКА,

відповідальний секретар  Хмельницької міської “Просвіти”

 

Його дитинство минало серед простого люду на Полтавщині, тут уперше і почув про Тараса Шевченка. Більше про нього згодом дізнався під час навчання у Полтавській гімназії.

Та найбільшу роль у його подальшому житті відіграв учитель малювання Федот Ткаченко. Свого часу він разом із Тарасом Шевченком жив на одній квартирі, навчався в Академії мистецтв. Тож йому було що розповісти юному вихованцю гімназії про українського поета. Василь Гнилосиров вивчив напам’ять Шевченків “Кобзар” і завжди під час концертів чи вечірок декламував поезії. У своєму щоденнику 27 липня 1862 року він записав: “…вірші його — заповідь моя, якщо є щось путнього в голові і серці — їм дяка”.

Глибше осмислив Шевченкову поезію під час навчання на історикофілологічному факультеті Харківського університету. Це сталося завдяки зближенню його з учителем, відомим філологоммовознавцем, земляком Олександром Потебнею. Разом вони брали активну участь у діяльності Харківської громади, яка залишила помітний слід в історії національного руху, зокрема, на ниві просвітницької діяльності. В цей час завдяки громадівцям у Харкові було відкрито чотири недільні школи, для яких Тарас Шевченко (на прохання Василя Гнилосирова) надіслав 3000 примірників свого “Букваря”. Громадівці покладали великі надії на поета як на духовного батька й наставника у справі піднесення українського руху. Та смерть поета в Петербурзі не дала здійснитись їхнім сподіванням.

Імовірно, що саме смерть поета і спонукала Василя Гнилосирова до переписування його поезій. Разом з іншими студентами на знак ушанування пам’яті великого українського поета він влаштовував літературномузичні вечори, кошти від яких ішли на видання творів Тараса Шевченка та закупівлю Шевченкового “Букваря”. Сам же Василь Степанович вирішив присвятити життя справі поширення Шевченкового слова. Під час літніх канікул він подорожував із книжками по ярмарках Харківщини і Полтавщини, та не лише продавав їх, а й читав людям.

1870 року палкий шанувальник Тараса Шевченка приїхав працювати на його батьківщину вчителем у Звенигородське двокласне училище.

Згодом, працюючи в Канівському двокласному училищі, Василь Степанович у своїх учнів намагався пробудити любов до українського поета, до рідної мови. І це йому вдавалося: серед його канівських вихованців є багато видатних діячів на ниві національного відродження.

Період педагогічної діяльності Василя Гнилосирова в Каневі можна по праву назвати шевченківським. Василь Степанович опікувався не тільки Шевченковою могилою. Велика його заслуга і в організації першого народного музею поета — Тарасової світлиці. Цей музей він створив разом із близькими друзями, палкими шанувальниками Шевченка.

Гнилосиров був свідком і учасником усіх тих подій, які відбувалися на Шевченковій могилі з 1873го і до кінця XIX ст. Про це він детально описує у своїх спогадах “До історії могили Т. Г. Шевченка”.

Помер Василь Степанович 3 листопада 1900 року. Похований на одному з канівських цвинтарів. Близькі друзі на його могилі встановили пам’ятник із написом:

Раз добром зігріте серце —

Вік не прохолоне.

Примірник репринтного видання “Кобзаря”, переписаного Василем Гнилосировим, є у читальні Народного Дому “Просвіти” м. Хмельницького.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment