Враження від нових книг Сергія Паращука

Коли в поета виходить нова збірка (або й дві!), хочеться сказати хоча б дещо про прочитане… Особливо упевнилась у необхідності писати тоді, коли в Googl’i не знайшла імені Сергія Олександровича Паращука (1958 р. н.), а всезнаюча Вікіпедія також мовчить про автора восьми книжок поезії і прози, члена НСПУ з 2004 року, лауреата премії ім. Д. Загула.

Прикро, що навіть його рідне село — Шилівці Хотинського району Чернівецької області — у всезнаючому інтернеті на сайті не подає відомостей про земляка.

Ярослава МЕЛЬНИЧУК,

Чернівці

 

Для цієї людини — скромної, тихої, часто позбавленої широкого кола спілкування через хвороби і неможливість приїздити до культурних центрів, світ окреслюється творчістю і природою, родиною і читанням… Сергієві колись, ще у студентські роки на філологічному факультеті Чернівецького університету, дуже пощастило зустріти близьку душу — кохану дружину ГаннуГалину, родом із ІваноФранківщини. Її невисока постать, віддані світлі очі, добрі руки, м’яка мова, — усе надихає і допомагає в житті, побуті й у виданні книг. Саме Галя, переписавши округлим учительським почерком у новий зошит Сергієві вірші, невтомно торує дорогу і до редакторів, і у чернівецьке видавництво “Місто”, з яким співпрацює поет. Із подружжям живе мама Сергієва — також його підтримка і порадниця.

Не дивно, що ніяких презентацій дві нові його книжки — “У дзеркалі душі” (2012) та “Сила любові” (2014) — не мали, бо широкого піару автор не робить, скромно даруючи книги у бібліотеки і знайомим.

Знаю, якою радістю для Сергія була співпраця зі студенткоюфілологом, цьогорічною випускницею Олесею Зендик, котра, пишучи роботу про творчість С. Паращука (під умілим керівництвом д. ф. н., проф. Марії Скаб), приїздила до Шилівців. А після успішного захисту — подарувала роботу, доповнену інтерв’ю, фотоматеріалами.

Найбільшою втіхою для цього чоловіка є і вихід нових книжок, і сам процес писання. Сергій Паращук виробив власний стиль письма, ні на чиї не схожі віршіокрушини (послуговуючись тут словом Ірини Вільде). Це згустки лаконічності, своєрідні афористичні вислови, зрідка римовані.

Якот:

Шевченківське свято —

Це коли відкриваєш

“Кобзар”.

Або:

Поезіє, ти все в моїм житті,

Лише з тобою я на видноті,

Лише з тобою я на висоті!

Лише з тобою я у майбутті!

Зізнаючись у “любові до тиші” на противагу гомінким мегаполісам, автор часто сповідається у любові — до дружини, до мами, до рідного села, де звик до праці: Трудівниця

Не парфумами, а городом

Пахнуть руки твої, кохана.

Окрім інтимних речей, бачимо часто і роздуми про Землю, Космос, Бога, Істину, Буття. Ці філософеми приходять до С. Паращука найчастіше вночі. Знаю, що допізна горить світло у його вікні, часто й до ранку…

Щоб не кривити душею, скажу, що не все написане Сергієм Олександровичем рівнозначне. А люди, які тяжіють до традиційних форм, не звикли до таких 2 або 4рядкових строф, вчитайтеся, як пише поет:

Література —

Це можливість

Зробити

Подарунок усім.

Оригінальне мислення, тяжіння до лаконізму — притаманне новелам автора із задуманого сатиричного роману в новелах “Шилівці мої, а не їхні” та байкам. Героями Паращукових новел стають, очевидно, його односельці, якот Порфирій Дуля (“Іржа”) чи Вася (“Людинакалькулятор”) або Льоня Помидоря (“Алкач”).

Розуміючи, що про автора лаконічного письма і писати треба стисло, зацитую:

Я дуже гордий,

Щоб назвати себе

Нещасливим.

І тут же: Творчість

Яке це щастя —

Висловити душу…

А Сергієві, який живе і бореться — із недугами, із байдужістю, із собою, — перемоги і самовдосконалення!

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment