Коли одна частина країни плаче…

Микола ЦИМБАЛЮК

 

— Минуло майже 9 місяців нової влади, — сказав генерал армії Микола Маломуж, — але проблем у нас не поменшало. Внаслідок розв’язаної війни Росії проти України ми втратили частину території, з’явилися проблеми на міжнародному рівні. Підтримка, яку задекларувала Європа щодо нашої держави, здебільшого малоефективна. Наростають негативні тенденції в економіці, про що відверто заявив новий міністр економіки. Така ж ситуація з фінансами. Фактично ми балансуємо на межі дефолту. І це все на тлі падіння соціальних стандартів. Тому потрібні надзвичайні дії, щоб вийти з цієї ситуації. Але не за рахунок прав людини, її життя, безпеки, соціальної захищеності. На сьогодні більше п’яти тисяч людей загинуло, ще близько дев’ятнадцяти тисяч (військових і цивільних) поранено у так званій зоні АТО, а фактично — війні з Росією. Це не просто статистичні дані, це наше велике горе.

Майже кожен учасник Форуму акцентував увагу на неадекватності дій влади щодо нинішньої ситуації в країні. Останні позачергові вибори до Верховної Ради, формування нового Уряду, говорили вони, вселили в українців певну надію на майбутнє. “Але водночас ми досі не побачили глибокого стратегічного плану розвитку країни і виходу з кризи. Натомість стали свідками розподілу квот і посад між політичними структурами і силами, дивної кадрової політики. І це тоді, коли країна гостро потребує антикризових менеджерів і ефективних фахівців у системі безпеки й оборони країни”. Щодо боротьби з корупцією, то тут навіть не підступилися до системних змін.

Представники місцевого самоврядування, які представляли інтереси майже всієї України, наполягали на розширенні своїх прав. Але чіткої, науково обґрунтованої відповіді, наскільки це допоможе країні, яка перебуває у стані війни з потужним агресором, не отримали. Можна цілком погодитися з тими учасниками, які звинувачували владу в тому, що вона досі перебуває під п’ятою олігархічних структур. Усі розуміють, хто її фінансував на минулих (вважаймо — найдемократичніших за останні 23 роки) виборах. “Смотрящіє”, введені структурою президентської влади ще за часів Кучми і доведені Януковичем до стану нечуваного тоталітарного цинізму, як показує практика, нікуди не поділися. Микола Маломуж навів свіжий приклад. Він зустрічався з послом однієї з країн. Той розповів, що в одному з міністерств у нього нахабно вимагають кількасоттисячний (на такому рівні хабарі беруть лише в доларах!) хабар. І це незважаючи на те, що контракт укладено між державними суб’єктами, існує міждержавна угода. Були звернення до найвищих державних очільників, уряду, але реакції — жодної. Зривається контракт, який міг бути досить вигідним для України, але для чиновників це смішний аргумент. А що ж казати про комерційні структури?

Громадський форум, профспілка атестованих працівників МВС укотре заявили про існуючу практику в правоохоронних органах купівліпродажу звань, посад, нагород. “Як працювали, так і працюють, — говорили промовці. — Нове керівництво заплющує на це очі”. Більше того, до антиправових кроків почали вдаватися й представники окремих добровольчих батальйонів. Є то переодягнені особи з батальйонними шевронами чи ні, сьогодні важко розібратися. Але рейдерство, грабунки, вбивства стають буденними у нашому сьогоденні. Дійшло вже до того, стверджують журналісти й експерти, що ця зараза поширюється на південносхідному фронті не лише в окупованій російськими військами і бойовиками зоні. Інформація про контрабандні канали наркотиків із Афганістану, розпродаж пального, зброї, благодійницьких транспортів все більше стають шокуючою реальністю.

Ексначальник Генштабу Збройних сил України Анатолій Лопата, виступаючи в обговоренні теми безпеки країни та її військової доктрини, навів жахливі кількісні втрати, ЗСУ за 23 роки незалежності озброєнь, військової техніки та боєприпасів. Неймовірно, як Україна, яка після розвалу Союзу отримала другу за чисельністю армію (10 млн 200 тис. солдатів і офіцерів), потужний атомний арсенал (зокрема тактичних ракет і артилерійських снарядів), броньований кулак у 6,5 тис танків (це — 19 танкових дивізій!), 12 млн стрілецької зброї змогла розтринькати все в інтересах невеличкої купки ненаситних олігархів і їхніх президентів. І досі за це ніхто не відповів. Не кажучи вже за численні вбивства того ж таки Вадима Гетьмана, Георгія Гонгадзе і десятків інших українців, які опинилися на шляху кримінальнодержавної мафії.

Новообраному президенту, уряду в умовах системної кризи в країні і триваючої війни справді не позаздриш. Але в цій ситуації, коли одна частина України (99,5 %) плаче, а друга скаче, без введення надзвичайного, воєнного стану нам важко буде перемогти жорстокого ворога, внутрішнього і зовнішнього. Така думка учасників Форуму, насамперед військових, давно вже стала нагальною умовою національної безпеки. Як і опертя на здорові, патріотичні сили суспільства.

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment