Андрій БУДКЕВИЧ
“І геть усе вертає на круги своя —
нема за що вчепитися в чужому колі…”.
Юрій Завгородній
Скільки разів я подумки мандрував до однієї з гетьманських столиць України, до давнього Глухова. Нарешті здійснилося! Долаю автобусом спочатку 400 кілометрів до Сум, а звідти ще 156 до Глухова. Подорож має подвійну мету: познайомитися з Мішелем Терещенком і на власні очі побачити стару частину гетьманської столиці давньої України.
Спробуймо зазирнути крізь товщу часу й уявити, яким було це історичне місто до більшовицького заколоту й після нього. Колись діяло шістнадцять храмів, шість синагог. Тепер відчинено двері чотирьох церков. Рід Терещенків укоренився тут 1818 року і за сто років зробив безліч добродійницьких справ для місцевих мешканців, для міста й України. Цей рід меценатів чинив добрі справи на своїй землі, аж до самого вигнання владою безбожників 1918 року.
Прекрасні слова написав пан Мішель у книжці “В пошуках скарбів сім’ї Терещенків”: “Проїхавши Україну вздовж і вшир за минулі 10 літ, я розшукав у багатьох місцях сліди, залишені моїми предками, і знаю тепер, що їх скарбом, перш за все, був потужний зв’язок з українськими земляками, справжня взаємна повага, постійна взаємодопомога, плідна і вперта праця на родючих землях України і безперервне стремління до інновацій і високої якості”. “…У цьому я сам виявив міфічний скарб сім’ї Терещенків, який є, по суті, скарбом усіх українців. Багатства ці, поперед всього, створив найкращий у світі народ, що живе на найкращих землях”.
…Ми зустрілися на подвір’ї старої Миколаївської церкви, у якій благословлялися на гетьманство чотири гетьмани України. Мішель Терещенко виявився неймовірно доброзичливим, уважним, дуже енергійним, з високою культурою поведінки і спілкування. Його обличчя частенько “навідувала” усмішка. Він показав мені багато архітектурних пам’яток міста. Відвідали ми Трьоханастасіївську церкву. Бажано перенестись у часі до року 1885го. Нікола Терещенко разом із братами Федором і Семеном побудували у 1885–1893 роках величну, красиву, струнку Трьоханастасіївську церкву.
Фрески і розписи у храмі виконали знамениті митці — Василь Верещагін, Микола Пимоненко, Павло і Олександр Сведомські.
Донині ця культова споруда є однією з окрас міста. 1943 року трапився дуже дивний випадок. Під час бомбардування на цей храм упала 300 кілограмова бомба, яка пробила і зруйнувала центральну баню Божого дому, та вибуху не сталося. Це диво, не інакше сам Господь зберіг від знищення цю прекрасну церкву.
Із “колись” перейдімо до наших днів. 2003 року відбулася дуже важлива подія у житті Мішеля. Він у крипті Трьоханастасіївської церкви відкрив саркофаг, у якому упокоївся один із Терещенків — Нікола. Коли він у напівсутінках смикнув за верхню ручку, вона опинилася в його руках. Це було витонченої роботи розп’яття, яке відтоді він зберігає як пам’ятну реліквію: “Коли я відкрив саркофаг і підніс ліхтар, то побачив у ньому мого предка Ніколу. Тіло виявилося неторканим, повністю муміфікованим, впізнати його було не важко. Тонкі пальці рук усе ще лежали на рештках Біблії, покладеної разом із ним. Він був похований у цьому саркофазі 1903 року. Не дивлячись на війни, революцію, осквернення, тіло зовсім не розклалося. Мені не було страшно, а він, здавалося, усміхався мені. Я глибоко переконаний, що в цей момент, коли мене охопило величезне хвилювання, хоч я залишався при повній свідомості і, можливо, вперше відчув себе дуже сильним, він у певному розумінні увійшов у мене. У всякому разі, цілковито переконаний, що з того дня уже не я сам спрямовую своє життя…”.
Йому дали ім’я на честь діда — Михайла Терещенка, який у ті віддалені роки був міністром фінансів при уряді князя Львова, а потім міністром закордонних справ в уряді Керенського. Помер 1956 року, коли онукові не виповнилося й двох років. Що єднало і єднає усіх представників цієї знатної родини, — це жити і все чинити у житті відповідно до фамільного девізу роду: “Стремління до суспільної користі”. Чи здатні сучасні олігархи залишити по собі, хоч частку того, що зоставили Терещенки на нашій землі?
Певен, що ні. А які були славетні родини, щедрі до своїх людей і країни, — Ханенки, Симиренки, Чикаленки!
Частенько доводиться Мішелю відповідати на запитання, чому він повернувся в Україну, що спонукало його до такого радикального повороту у житті? “Я ніколи цього не вирішував. У Глухів мене невідступно повертала воля, сильніша за мою власну. Просто я ніколи не противився їй, бо мені здається, що в цьому була і є моя доля”, — отак пояснює це рішення наш сучасник і земляк Мішель Терещенко.
І знову повернімося до часів минулих. У роки Другої світової знищили ледь не всю старовинну забудову частини міста, та всі дев’ять будівель, подарованих Терещенками Глухову і містянам, збереглися. Це ще одне диво…
У наш час у спорудах, що постали коштом цього незабутнього українського роду, функціонують педагогічний університет, аграрний коледж, школа, банк і Інститут луб’яних культур (колишній фамільний маєток). Тому не виникало питання, чому ледь не кожен містянин приязно вітається до пана Мішеля.
Знову повернімося у минувшину. Значно більші кошти Терещенки вклали у Київ. Зокрема, Нікола Терещенко зі своєю сім’єю були головними жертводавцями Національного художнього музею України, Історичного музею України, Консерваторії імені П. Чайковського, театру оперети. На вулиці МаріїнськоБлаговіщенській, під номером 64 був побудований храм Святого Благовіщення (сучасна вулиця Саксаганського). Завдяки Федору Терещенку відкрили притулок для бездомних на Подолі 1882 року. Той же Нікола Терещенко виділив кошти, аби постав чотириповерховий будинок для безпритульних по вулиці Басейній, відразу за Бессарабським ринком. Пана Ніколу обрали почесним громадянином міста Києва 29 жовтня 1892 року.
Традицію доброчинства на своїй землі для людей і для вічності гідно продовжує Мішель Терещенко. Дякуючи зусиллям, що він доклав, у квітні 2004 року Україну зарахували до тих держав, котрим дозволено експортувати мед. Тоді це було не так просто зробити на перенасиченому ринку ЄС.
Побував я у товаристві Мішеля і на заводі “Лінен оф Десна”, де переробляють льон і промислову коноплю. Ще один вид діяльності нащадка великого родоводу — його фірма вирощує льон поблизу Глухова на землях, якими колись володіли Терещенки. Символічно, чи не правда? І дуже справедливо. Цікавим було спілкування з директором заводу і робітниками. На завершення короткого, але дуже насиченого за змістом перебування пан Мішель запропонував побувати на пасіці, яка розташована на мальовничій галявині, біля лісу, на околиці гетьманського Глухова.
Повертався я з теплими спогадами, з великою кількістю цікавої і цінної інформації, подарованою книжкою авторства дуже сучасної і не менш аристократичної людини — Мішеля Терещенка.
Високий лад мислення, доброчинність і доброчесність, відсутність хитрощів, обману залишили на нашій землі Терещенки. Все це збереже наша пам’ять, пам’ять вдячних земляків. І дев’ять архітектурних споруд, які й понині радують око приїжджих і місцевого люду Глухова. Так хочеться бодай ще раз відвідати Глухів…
