Зустріч з Героєм

Ганна ЖУКОВІНА,

кінорежисер

 

Я щаслива, бо мені пощастило жити і вчитися у кращих людей України. Закінчила Київський театральний інститут ім. КарпенкаКарого, кінорежисерський факультет. Училася у найкращого майстра цієї справи Михайла Іллєнка. Кіно і режисура стали невід’ємною частиною мого життя, бо до цього мистецтва прямо причетні мої батьки. Бажання побачити більше, удосконалити свою професію штовхнуло мене поїхати вчитися за кордон: уже кілька років я мешкаю на іншому континенті — у ПАР. Ніколи не думала, що моя рідна Україна у центрі Європи може бути відсталішою від далекої Африки в галузі кіноіндустрії.

Приїхавши додому на кілька тижнів, зраділа можливості потрапити на вечір рідної мені людини — Левка Григоровича Лук’яненка.

Це презентація книжки Л. Лук’яненка “Де ти, доле України?”, що номінується на Шевченківську премію. Передмова Ігоря Кравчука, магістра філософії, є чи не найкращою характеристикою книжки, але на вечорі йдеться не тільки про долю однієї книжки, а про всю літературну і політичну діяльність автора, воістину легендарної людини.

У залі Дмитро Павличко, Віталій Карпенко, Олесь Шевченко, Василь Овсієнко, Олександр Скіпальський, Леонід Тупчієнко, Петро Кононенко, Іван Розпутенко, Ігор Паризький та багато інших.

Левко Григорович веде вечір. Активне обговорення. Олесь Шевченко, Василь Овсієнко розказують про спільне перебування в ув’язненні, про рух до свободи і активні дії в неймовірних умовах, про гідну подиву працездатність Левка Лук’яненка після 27річного ув’язнення. Генерал Скіпальський нагадав, який великий вплив у 90х роках минулого століття Лук’яненко мав на розбудову Збройних сил України своїм баченням і активною роботою. Академік Андрій Авдієнко, зросійщений українець, що понад 40 років жив і працював у Росії, після зустрічі з Лук’яненком почав писати українською і досліджувати історію української держави. Дмитро Павличко перерахував книжки Л. Лук’яненка і підкреслив значення кожної з них. Книжка “Де ти, доле України?” є великим узагальненням, підсумком написаного раніше і під загальний добродушний сміх: “Не вмирай ще, пиши!” тепло обняв Лук’яненка.

Цікавими були виступи Петра Кононенка, Віталія Карпенка, Леоніда Тупчієнка та інших.

Багато теплих і добрих слів сказали на вечорі, всі висловлювали надію, що Комітет Національної премії імені Шевченка  визнає заслуги автора.

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment