Патріарх ФІЛАРЕТ: «Населення Донбасу житиме добре, коли воно буде разом з усім українським народом»

— Ваша Святосте, старше покоління наших читачів пам’ятає, що Ви є уродженцем старовинного села Благодатне Амвросіївського району. Позаторік це село відзначило ювілейну дату з дня свого заснування. Приємно було почути на урочистостях, що земляки Вас пам’ятають. А що згадується Вам із дитинства?

— Я справді народився в селі Благодатному Амвросіївського району на Донеччині… Що згадую? Ось ми зараз були на круглому столі до 81ї річниці Голодомору. Такот, я пам’ятаю на початку свого дитинства той Голодомор. Мені було чотири роки, що тоді відбувалося, я усвідомити не міг. Але дід мій помер від голоду.

Батько працював на цементному заводі біля Благодатного, хліба там робітникам не давали. І тоді батько із сім’єю (а нас уже було троє братів) поїхав на шахту. Батько став шахтарем. Хліб давали шахтарям, давали батькові, матері і нам. А дідові — ні! І я вже потім став здогадуватися, чому робітникам на цементному заводі хліба не давали, а шахтарям давали — по 400 грамів. І прийшов до висновку вже на підставі всіх оцих досліджень, які тепер ведуться про Голодомор. Не давали, щоб знищити українське населення, адже на заводі працювали місцеві селяни Благодатного, а на шахти приїздили працювати з різних республік тодішнього Радянського Союзу. І це є підтвердженням того, що то був не звичайний голод. Бо хліб був у селян, але його весь забрали. Врожай був, усі це знають, і хліб був, але його забрали, — щоб вони померли з голоду. І це ще одне підтвердження того, що Голодомор був штучний, із наміром знищити українське селянство. Оце я запам’ятав.

А потім почалася війна. Батько загинув на фронті й переді мною постало питання: існує він чи не існує. Якщо його немає, як мене вчили у школі, то значить, я люблю порожнє місце, а чи можна любити неіснуюче? Не можна. Я прийшов до висновку: якщо раз люблю, значить батько існує, бо любові без об’єкта любові бути не може. А якщо він існує, а він загинув на фронті, значить, є вічне життя. То є Бог, якщо є Бог, треба йому служити. Так я обрав цей шлях. І коли обрав, став вчитися в Одесі, в Московській академії теж вивчився і так пішов цією дорогою служителя церкви і Богу.

— Чи є хтось із Вашої рідні на малій Батьківщині?

— Залишилися могили моїх братів, матері, а могила батька десь під Запоріжжям. Він загинув під час війни в Гуляй Полі і в братській могилі похований.

— Ви людина відкрита для спілкування і з журналістами зокрема, пам’ятаємо, як благословили нашу газету “Донеччина” і читачів 1995 року. Здавалося тоді, що попереду роки творення і добра, а виявилося, що недруги засівали розбрат. І досі неприємно згадувати, який прийом Вам улаштувала Донецька єпархія УПЦ МП 1998 року, вимагаючи від влади не допустити Вашого візиту на Донеччину. Незважаючи на погрози, Ви виконали намічене. Але ж опоненти відтоді й досі ведуть агресивну політику щодо церков Київського Патріархату в шахтарському краї. Ваші представники на Донбасі — священики мужні, бо їм таки нелегко. Де Ви як глава Церкви знаходите таких відданих справі людей, які запалюють нас світлом надії і не дають занепасти духом?

— Це громадяни України, які вірно служать насамперед Богу і Церкві, і люблять свою землю, свій народ, свою історію, незалежно від того, хто вони за національністю. Тому що в Донецькій області, як і в Луганській, у нас священики і українці, і росіяни. Але і росіяни люблять свою землю, тому що вони там народилися і виросли, там їхня батьківщина, і тому проповідують любов до ближнього, до Бога, а значить, і любов до своєї Батьківщини. Але треба не тільки проповідувати, треба любити свою батьківщину. Вони люблять і не бояться. І не зраджують своїй землі, а те, що Донбас є українська земля, а не російська, або як тепер придумали — “Новороссия” — доказом цього є села, а в селах, як ви знаєте, розмовляють українською мовою. Село — це корінне населення, а коли Донбас став промисловим регіоном, тоді до нього з’їхались із усієї ще тодішньої Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Українська земля радо прийняла їх. А тепер вони думають, що можна цю землю віддати Росії. Український народ не дозволить цього, і тому ви бачите, як захищають Донбас батальйони з усієї України: із Галичини, зі Львівщини, з Дніпропетровська, із Сум і Полтави. Тобто вся Україна там. Чому вона там, як дехто каже: чого ви туди їдете? А їдуть туди захищати свою українську землю, свій народ захищати. Чому так збирають пожертви по всій Україні і везуть туди все — щоб допомагати цим людям, які готові віддати життя за свою Батьківщину. Тому вони туди і їдуть. Той, хто думає, що можна цю землю завоювати “градами” і “смерчами”, неправий. Бо не можна цього зробити, тому що перемагає правда, а не неправда, перемагає Бог, а Бог не може бути з неправдою. А оскільки правда на нашому боці, то й перемога буде на нашому боці.

Ось дивіться, як приховували Голодомор, а тепер соромляться, що пропагували: це не Голодомор, це звичайна засуха, люди не мали хліба і тому помирали. Неправду говорять тепер і не хочуть визнати правду, що хотіли знищити націю українську. Так само і в Донбасі говорять неправду, що не воюють, Росія не воює, а чиї ж танки донецькою землею їздять? Чиї “гради”, “смерчі” і “урагани”, що їх — у магазинах продають на Донеччині? Значить, із Росії привезли! А чиї трупи везуть у Росію? Як це не воює Росія з Україною, якщо везуть мертвих росіян із Донбасу? Отже, воюєте, а чому на весь світ говорите, що не воюєте? Так, повномасштабної війни немає, але війна триває, неоголошена. І це продовження тієї неправди, яку породили  починаючи від безбожної влади. Все відбувається на неправді, тому й загинув Радянський Союз, що був побудований на неправді. І зараз намагаються відродити те, що побудоване на неправді. І теж зазнають поразки.

— Ви один із небагатьох, хто публічно закликав попередню владу зупинитися, більше дбати про людей, а не про власне збагачення. Вас не послухали. Не сталося цього й тоді, коли Ви закликали Януковича і його поплічників не допустити кровопролиття. На жаль, керівник держави, за якого радо голосував наш Донбас, людина показово набожна, віддав наказ убивати громадян своєї країни і потім накликав війну на Україну і, як пишуть ЗМІ, приплачує за братовбивство на Сході. При цьому УПЦ МП, вірним якої є втікачпрезидент і його оточення, ніяк не реагує на це. Виходить, що підтримує. А яка Ваша позиція, блаженнійший?

— Церква Київського Патріархату підтримувала всіх президентів, починаючи від першого, Кравчука. Чому підтримувала? Підтримує, — тому що народ обрав. І Януковича ми підтримували, тому що народ обрав. До того часу, коли він обманув народ: готував Україну до вступу асоційованим членом у Європейський Союз, а потім, коли треба було підписувати, — відмовився під впливом Москви.

Тоді студенти першими виступили проти цієї неправди, незважаючи вже на ті беззаконня, які він чинив, але це було головним мотивом протесту. А він як відреагував — побив їх, і вони тікали, шукаючи прихистку, в наш Михайлівський собор. Тоді газети писали: оце є правдива церква, що відчинила свої двері для дітей, яких б’ють.

Потім він розстріляв Майдан, загинула Небесна Сотня, і тоді ми сказали йому правду в очі. Після того, як він розстріляв, ми скликали Синод, ухвалили постанову не молитися за злочинну владу, і через день він утік.

Тепер про позицію Московського Патріархату. Це позиція п’ятої колони і ви бачите, що вони агресора не називають агресором, армії нашій не допомагають, батальйонам помочі не дають… Її дають окремі служителі, але церква загалом зайняла таку лицемірну позицію. Ми за мир. За який мир виступаєте? За мир у неволі? А ми не хочемо жити у неволі, бо вже в неволі жили не одне століття і нарешті від Бога отримали як дар — незалежну державу. То чому ви не зі своїм народом, чому не засуджуєте тих священиків і єпископів, які виступають проти свого народу, проти української влади, а підтримуєте Путіна? Хліб їсте український, а служите окупантам. Але ми, навіть знаючи їхню лицемірну позицію, не хочемо з ними ворогувати, хочемо жити в мирі, тому що ворожнеча між нашими церквами — це ворожнеча всередині України, а будьяка ворожнеча ослаблює народ, ослаблює державу. Тому ми стоїмо на позиції таких нормальних християнських відносин, але землю свою і свободу свою не віддамо.

— Ви послідовний прихильник створення єдиної Помісної Церкви. За останні роки обидві Церкви наблизилися до цієї мети чи віддалилися?

— Помер митрополит Володимир Сабодан, який був схильний до того, що в Україні має бути одна православна Помісна Церква. Обрали нового предстоятеля — митрополита Онуфрія, а він вірний слуга Москви.

Але ось у Рівненській області два єпископи підписали меморандум, у якому назвали Росію агресором, а з другого боку заявили, щоб в Україні була єдина Помісна Православна Церква і що перехід релігійних громад від однієї церкви в іншу дозволяє закон. Такот за те, що вони підписали цей меморандум, їх викликали в Київ і сказали: як хочете, а відкличте свій підпис під таким меморандумом, і вони це зробили.

Про що свідчить така позиція глави УПЦ МП? Що він вірно служить Москві і для нашого народу він чужий, тому що інтереси українського народу не захищає і не хоче, щоб в Україні була єдина Помісна Православна Церква. Але Янукович теж служив Росії, служив і привів Україну до такого стану. І закінчилося тим, що втік. Дай Бог, щоб цей предстоятель змінив свої думки і служив українській церкві та українському народові й українській державі.

— Ваша Світлосте, завдяки Вам усі книги для богослужінь перекладені українською, а Ви особисто є четвертим перекладачем Біблії на українську мову. Ви благословили друк і безкоштовне поширення близько мільйона примірників “Закону Божого”. Метою акції було, щоб ця книга потрапила в кожен дім, у кожну родину. Чи триває цей процес у нинішніх умовах? І чи сучасна молодь тягнеться до книги, як і раніше, чи не зменшується її потяг до духовної спадщини людства і церкви зокрема? Які особисто Ваші відчуття?

— Ми переклали Біблію й усі богослужбові книги українською для того, щоб Українська Церква була справді українською, бо вона може називатися українською, а по духу бути російською. Так ось, щоб українська церква була українською по духу, ми і переклали нашою мовою і звершуємо богослужіння українською мовою, і проповідуємо українською мовою. Це не означає, що ми відкидаємо старослов’янську мову, — у тих парафіях, де люди звикли до неї, служать старослов’янською. Де хочуть російською — проповідують російською, але основна маса і служить, і проповідує українською мовою. Мова — це та духовна основа, на якій стоїть українська Церква. Вороття до давньослов’янської мови богослужіння не буде, тому що ті, які вже звикли чути богослужіння зрозумілою їм мовою, не повернуться до незрозумілої. Тому це запорука того, що українська церква переможе.

— Для Вас і багатьох земляків на Донбасі Україна є цінністю, але будемо відвертими, значній кількості чиновництва, бізнесу і населення добре там, де більше платять, частина з них пішла під інші прапори. Що Ви можете сказати людям, обдуреним облудною пропагандою?

— Хоч населення Донбасу і рідне мені, але вони обрали неправильний шлях. Коли обирали так звані “ДНР” і “ЛНР”, хіба думали, чи можуть існувати самостійно? Події, які там зараз відбуваються, свідчать про те, що ці так звані республіки існувати самі по собі не можуть. Вони не можуть забезпечити себе всім необхідним: шахти закриваються, заводи зруйнували, роботи немає, зарплати немає, пенсії не виплачують… Говорили, що Донбас годує всю Україну, а не можете прогодувати самі себе. Значить, говорили неправду. Населення Донбасу буде жити добре, коли воно буде разом з усім українським народом. Але якщо воно робитиме такі помилки, як уже зробило, то повинно тепер страждати і навертатися до Бога, молитися, щоб Господь змінив цю ситуацію. А Господь зможе одним мановінням, якщо люди навернуться до Бога. Храмів побудували багато, а до храмів не ходять і не моляться. Для чого ж ви їх будували, щоб себе прославляти, а не для того, щоб служити Богові і молитися там. Тому треба повертатися до Бога, а Господь знає, як утихомирити і привести до злагоди.

— Сьогодні від людей, які зовсім зневірилися в спроможності політиків і влади зупинити процес знищення України, можна почути, що тільки Бог урятує нашу країну. А Ви як вважаєте?

— А Бог урятує тоді, коли люди навернуться до Бога, коли стануть молитися і любити один одного. Любити свій народ, свою землю і свою Батьківщину. Це станеться, і тоді Господь дасть перемогу.

— Ви особисто, священики УПЦ КП не лише молитвою, а й матеріально підтримуєте захисників Вітчизни. Що спонукає Вас до таких учинків?

— Спонукає нас віра в Бога і вічне життя. З чого я починав свій шлях? Із визнання вічного життя. Так ось, для того, щоб увійти в це вічне життя, треба на землі обрати його, обрати добро, обрати любов. І оця внутрішня сила, яка спокутується благодаттю Божою і спонукає на такі справи.

— Редакція щиро дякує, Ваша Святосте, що знайшли за можливе звернутися до земляків через нашу газету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment