Пора переходити від оборони до наступу

— Якщо в суспільстві ще дискутують з приводу подій на Донбасі під кутом зору — це війна чи АТО, то тепер уже ніхто не шукає слівсурогатів для означення інформаційної агресії з боку Росії. Це — інформаційна війна. Тут усі єдині. Україна зазнала потужного впливу російських ЗМІ, які фактично супроводжують військову агресію і є важливою складовою російськоукраїнської війни. Наше відомство, яке причетне до формування і реалізації державної інформаційної політики, намагається адекватно реагувати на це. Виходячи з тих можливостей і ресурсів, які маємо. Усвідомлюючи важливість інформаційного чинника і необхідність поширення правдивої інформації про події на Донбасі, ми зробили низку організаційних заходів. При Укрінформі створили єдиний інформаційний центр під назвою “Єдина Україна”, який став джерелом офіційної інформації про події на Східному фронті. Тобто можна не сумніватися, що інформація, яку він поширює тричі на добу, — достовірна, перевірена інформація. Нею користуються майже всі друковані та електронні ЗМІ. Це дуже важливо, бо особливістю російської інформаційної агресії є вкидання в український телерадіоефір, в інформаційний простір так званої фейкової, тобто брехливої інформації. І її треба виявляти. А як її виявити? Шляхом порівняння інформації з тою, яка надходить з офіційних джерел. Тому центр “Єдина Україна” дає можливість виявляти ворожу, необ’єктивну, брехливу інформацію.

Окупанти в Донецькій і Луганській областях захопили два стратегічноважливих інформаційних ресурси: Донецьку обласну телерадіокомпанію і Луганську. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб відновити їхню роботу, але вже на території, яку контролюють ЗСУ. Евакуювали фактично всі людські й матеріальні ресурси до Краматорська і Сєверодонецька. За сприяння обласних держадміністрацій готуємося до відновлення повноцінного мовлення цих компаній. Київ надає їм допомогу. Цим безпосередньо опікується новопризначений міністр інформаційної політики. Тож незабаром Луганська і Донецька ОДТРК відновлять своє повноцінне мовлення на території цих областей.

— А як щодо Криму?

— Ми не забуваємо про Крим. Інформування українців, які перебувають на окупованій території, для нас пріоритетна справа. Свого часу з цією метою створили Всеукраїнський інформаційнокультурний центр. Як тільки почалася анексія Криму, керівник центру зрадив Україну і перейшов на бік окупантів, але значна частина працівників центру залишилася вірною своїй державі. Вони переїхали на материк і на громадських засадах відновили роботу. Тепер кримчани отримують об’єктивну інформацію про події в Україні. Своєрідним мотором цього став відомий громадський діяч Андрій Щекун (той самий хлопець, якого захопили в полон російські окупанти; його катували, але він не зламався, і зараз ми з ним тісно співпрацюємо). Є думка (сподіваюся, що Уряд підтримає її) відновити діяльність Всеукраїнського інформаційнокультурного центру в Києві, сконцентрувавши всі сили і засоби для інформаційного забезпечення кримчан.

— Але російська пропагандистська машина і сепаратисти теж не дрімають і не спочивають на окупантських лаврах…

— Ми не стоїмо осторонь будьяких спроб поширювати в Україні різноманітну сепаратистську літературу. За підтримки громадських активістів ми повсякчас виявляємо ці випадки. За допомогою СБУ такі диверсії нейтралізуємо: вилучаємо наклади, заарештовуємо редакторів сепаратистських газеток. У такий спосіб очищаємо вітчизняний інформаційний простір. Це робити надзвичайно складно з огляду на чинне інформаційне законодавство. Треба розуміти, що одна справа — боротися з сепаратистською літературоюмакулатурою, інша — дотримуватися свободи слова.

— З анексією Криму й окупацією двох східних територій обласні об’єднання Товариства “Просвіта”, які активно працювали там для поширення національної культури і утвердження української державності, також змушені були евакуювати свої видання. Якщо “Кримську світлицю” взяло під своє крило Міністерство культури, то журнал “Бахмутський шлях” не виходить. Чим може Комітет їм  допомогти?

— Видавати українську пресу в Криму чи на окупованих територіях нереально. Така можливість з’явиться тільки після їх звільнення. А загалом цим опікується Міністерство культури. Але не можна все зводити до тих видань, про які Ви згадали. На жаль, на Луганщині, Донбасі дуже мало проукраїнських газет, інших друкованих видань. Наше завдання — змінити цю ситуацію. Днями матиму розмови з редакторами провідних українських видань, проситиму, щоб вони робили додаткові наклади та безкоштовно розповсюджували на окупованих територіях. Це сьогодні надзвичайно важлива державна справа.

— Переважна більшість українського суспільства з обуренням сприймає позицію (яку розцінюють як антидержавну) таких видань, як “Вєсті”, “Сєгодня”, “2000”, деяких центральних телеканалів… Чи є яканебудь експертна комісія при Держкомтелерадіо, яка б відстежувала і давала оцінку їхній роботі?

— Ми моніторимо контент щодо порушення чинного інформаційного законодавства. І цей моніторинг дав нам можливість виявити низку сепаратистських газет, які пропагували одну з ідей “Русского міра” — так званої “Новороссії”. За допомогою СБУ вони припинили свою підривну діяльність, їхніх редакторів заарештовано. Коли ж ідеться про названі вами видання, телеканали, то тут існує тонка межа — свобода слова, яку ми не можемо переходити.

— Але ж не свобода підривної діяльності!

— Керівництво, а за ними їхні власники, кричать: “Ми критикуємо владу! А ви хочете закрити нам рот! Ви — не європейська країна, бо не поважаєте іншу точку зору”. Ситуація, коли ми живемо мирним життям, і стан війни — діаметрально протилежні речі. Тому, вважаю, зовсім іншими мають бути підходи до інформаційної безпеки.

— Що це означає на практиці?

— Насамперед треба мати експертний висновок фахівців, який дасть нам підстави вживати якихось організаційних заходів до того чи того видання. Ми шукаємо таких фахівців, юристів авторитетних громадських організацій, які б робили нам експертні висновки. Зокрема щодо тих видань, про які згадали. І якщо там будуть порушення чинного законодавства під кутом зору забезпечення інформаційного суверенітету, ми діятимемо так, як це зробили з сепаратистськими газетками. Тільки так ми зможемо покласти край підривній діяльності… Але дотримуючись усіх юридичноправових аспектів.

— Уже рік триває війна. То як швидко може запрацювати така комісія?

— Я вже зустрічався з фахівцямимедійниками, юристами. Незабаром матиму весь перелік тих організацій, структур, які зможуть надавати Держкомтелерадіо необхідні експертні висновки.

— Якою буде доля видавничої програми за бюджетні кошти “Українська книга” з огляду на нинішні проблеми з держбюджетом?

— Фінансування скоротилося, бо всі видатки треба концентрувати на Донбасі, на підтримку української армії. І видавці не нарікають, а навпаки, з розумінням до цього ставляться. Але навіть ті невеликі кошти, які виділяють на українську книгу, спрямовуватимемо на те, щоб справді підтримати суспільно значущі видання. Крім того ми переглядатимемо підходи до самого принципу формування цієї програми.

Насамперед маю на увазі запровадження так званих електронних видань. Можливо, є сенс витрачати бюджетні кошти для того, щоб суспільно значущі видання розміщувати в електронному вигляді в інтернеті. Тим самим забезпечувати користувачам безоплатний доступ до цих книжок, викупивши авторські права, щоб автори могли отримати гонорари за свою роботу. Але це лише один із принципів, який можна буде використовувати для модернізації програми “Українська книга”. Наша мета — щоб якомога більше українців могли скористатися українськими книжками, які виходитимуть за цією програмою.

— Але цим зможе скористатися переважно молоде покоління. На периферії, у прифронтовій зоні, на фронті люди не мають таких можливостей. Вони потребують недорогих книжок, брошур, так званих метеликів. Таких, наприклад, які випускає “Просвіта”. Підтримати б цей почин….

— Згоден, моє спілкування з бійцями української армії, добровольчих батальйонів  теж підтверджує їхню гостру потребу в таких книжках. Не треба вірити тим, хто каже, ніби українські воякидобровольці не читають у зоні АТО. Читають, ще й як! Вони хочуть бачити там і читати українську книжку. Це те, що відрізняє нашого солдата від російського ворога, який ніколи не потребував високої духовності. Наші бійці хочуть чути рідну українську пісню, мати в рідкі хвилини відпочинку якусь цікаву книжку. Наше завдання — допомогти їм у цьому. Ідея друкування книжок кишеньковим форматом (метеликів) потребує особливої уваги. Ми спробуємо реалізувати її в рамках програми “Українська книга”.

До речі, голова Товариства “Просвіта” Павло Мовчан озвучив цю ідею на засіданні колегії Держкомтелерадіо. Всі члени Колегії його підтримали. Мовчан навіть говорив про конкретні назви. Зокрема називав збірку віршів Тараса Шевченка, яку підготували за сприяння Міністерства оборони. А такі книжечки про славні сторінки нашої історії, української культури, що таке російський імперіалізм, коли й чому розпадеться Росія, написані у форматі дайджесту, потрібні були б не лише на фронті, а й у тилу. Наші бійці просять: “Надсилайте нам українські газети, книжки, ми все це залюбки читатимемо”.

— Україна в стані війни, яку з певних міркувань наша влада називає АТО. Вже не вперше частина суспільства, насамперед військові, вимагають введення воєнного стану. За цих умов нам би було легше й ефективніше боротися з ворожою пропагандою й інформаційними диверсіями?

— Нам не треба чекати воєнного стану. Треба нарощувати сили і не відбиватися, а наступати на інформаційному фронті. Бо дуже часто ми лише реагуємо на ті виклики, які з’являються з боку ворога. Давно настав час переходити в наступ. Тут, до речі, буде велика допомога новоствореного Мінінформу. Нам треба якнайшвидше розробляти певні інформаційні кампанії. І розгортати їх не лише в Україні, а й у Російській Федерації. Не чекаючи, введуть воєнний стан чи ні. Кожен на своєму посту мусить сумлінно виконувати свої обов’язки, так, як це роблять наші солдатигерої на фронті, під невпинним вогнем ворога.

— Коли нарешті європейський, світовий глядач чи слухач матиме об’єктивну, правдиву інформацію про події в Україні?

— Для нас це велика проблема — в Україні немає повноцінного іномовлення. Ми не можемо конкурувати з російськими аналогічними каналами на кшталт “Раша тудей”. Найперша і найголовніша проблема — обсяги фінансування. Тут не можна робити жодних порівнянь. Тому треба шукати інші, альтернативні шляхи для інформування західної громадськості. Нам гостро бракує сил, щоб подавати та обстоювати українську точку зору щодо подій на Донбасі, Луганщині, в Криму. Зараз тривають перемовини про створення (не за бюджетні кошти) каналів іномовлення, які вестимуть мовлення англійською, російською — на територію Росії. Національна радіокомпанія вже розширила мовлення російською мовою на їхню територію. Маємо хороші відгуки від росіян, які симпатизують нам. Вони слухають наші передачі, дякують, що ми поширили сигнал на їхню територію. Ми переформатували програмну політику Всесвітньої служби радіомовлення і телебачення, збільшили інформаційні блоки. Новинні блоки ведуться англійською мовою. Таким чином європейці, мешканці США, Канади, інших країн мають можливість чути не лише одну Москву з її “правдою”. Але усвідомлюємо, що без створення потужного каналу іномовлення Україні не обійтися. Це одне з тих завдань, яке, якщо хочемо перемогти, мусимо виконати.

 

Спілкувався

Микола ЦИМБАЛЮК

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment