До 200річчя від дня народження Михайла Вербицького та 150річчя Державного гімну України
П. СІКОРСЬКИЙ,
доктор педагогічних наук, професор, директор природничоекономічного ліцею с. Вузлове
Михайло Вербицький вписав своє ім’я в Пантеон української слави на віки як автор музики нині Державного гімну України “Ще не вмерла Україна”. Початок ХІХ ст. дав Україні чимало видатних постатей, які не лише творили культуру своєї країни, яка була поневолена, а й вели безкомпромісну боротьбу за її визволення, утвердження рідної мови, української літератури і пісні. Серед когорти славних яскравими зірками сяють Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич і Михайло Вербицький. Слово Тараса Шевченка надихало Революцію гідності, з ним на устах помирали на Майдані С. Нігоян з усією Небеснею сотнею. Тарасові рядки і нині кличуть у нерівний бій наших воїнів із московським сатрапом у Донецькій і Луганській областях: “Борітеся — поборете….”
М.Шашкевич всі свої помисли і дії також спрямовував на звільнення українського народу з неволі:
Відкинь той камінь, що ти серце тисне!
Дозволь — в той сумний тин
Най свободний сонечко зблисне:
Ти не неволі син!…
Народився М. Вербицький 4 березня 1815 року у с. Яворник Руський біля Перемишля (нині Пшемисль, Польща).
Навчався у гімназії, ліцеї. Музичну освіту здобув у ДякоУчительському інституті у Перемишлі. Оскільки мав неабиякий талант до музики і співу, співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя у Перемишлі. У хорі було стільки обдарованих талановитих співаків, що він вважався театром опери у мініатюрі. Особливо часто тут виконували мелодійні твори композитора з Лемківщини Дмитра Бортнянського. З 1833 р. Вербицький навчався у Львівській духовній семінарії. Водночас він продовжує серйозно займатися музикою, особливо полюбляє гру на гітарі, яку досконало опановує, для неї пише підручник, п’єси. Гітара стає його улюбленим інструментом. Склав екстерном іспит у духовній семінарії (1850), висвячений на священика. Спочатку служив парохом у селах Перемишльської грекокатолицької єпархії (с. Завадів, Залужжя). Після цього о. Михайло одержав парафію у с. Млини Яворівського повіту. Навчаючиюсь у семінарії, через матеріальні причини Вербицький змушений був кілька разів переривати навчання. На Яворівщині у с. Млини М. Вербицький попрацював до кінця свого життя (1870 р.). Дерев’яна церква, у якій чудовим голосом відправляв Літургії о. Михайло, збереглася й понині.
Поряд зі священицькою діяльністю творив як композитор. Його Літургійні композиції і сьогодні звучать у наших церквах. Літургійними класичними творами стали: “Отче наш”, “Святий Боже”, “Єдинородний сине”, “Алилуя”, “Хваліте Господа з небес”, “Ангел вопіяще” та інші.
М. Вербицький писав і світську музику. Він є автором багатьох музичних творів на народні мелодії, вальсів, полонезів, вступів до вистав, писав музику на твори М. Шашкевича (“Сиві очі”, “Сльоза”, “Прощання”, “Піснь прощальна”), Ю. Федьковича (“Поклін”), І. Гушалевича (“Мир вам, браття”, “До зорі”), І. Стебельського (“На погибель” (тост до Русі)). А своєю кантатою “Заповіт” на слова Т. Шевченка М. Вербицький відкрив нову епоху в розвитку хорової музики в Галичині. Цей твір, оригінальний за своєю структурою, призначений для соліста, двох хорів та симфонічного оркестру. Кантата “Заповіт” вперше була виконана у Львові 9 березня 1868 р. на концерті, присвяченому Т. Шевченку (перший такий концерт у Галичині відбувся в Перемишлі 1863 р.).
Створив музику для багатьох вистав (“Верховинці” за Ю. Коженьовським, “Козак і охотник” за А. Коцебу, “Жовнірчарівник” за І. Котляревським, “Гриць Мазниця” за І. Наумовичем, “Проциха” за Ю. Желехівським та ін.).
Однак чи не найбільшим внеском М. Вербицького у розвій культури українського народу є написання ним музики до твору “Ще не вмерла Україна”, який спочатку був національним гімном, а нині — це Державний гімн України. Державний гімн України “Ще не вмерла Україна” бере свій початок із осені 1862 р., саме тоді Павло Чубинський написав вірш. За цей вірш 20 жовтня 1862 року П. Чубинського вислали на проживання під наглядом поліції в Архангельську губернію за розпорядженням шефа жандармів князя Долгорукова “за вредное влияние на умы простолюдинов”. Уперше цей твір прозвучав як пісня (солоспів) з уст М. Вербицького на зборах гімназійної “Громади” в Перемишлі, а як хоровий твір — на концерті в день празника св. Івана Хрестителя також у Перемишлі (1.07.1864 р.) Твір М. Вербицького на слова П. Чубинського з Борисполя благословив єпископ Тома Полянський. Львівський єпископ Тома Полянський був засновником першого українського театру у Львові (відкритий 25 грудня 1864 року). У постановці оперети Карла Гайнца “Запорожці” пісня звучала як “Ще не вмерло Запоріжжя” з невеликими змінами у тексті. Пісня дуже сподобалася публіці, її викликали кілька разів на біс, а наступного дня її співав увесь Львів. Ця високопатріотична пісня поєднала галичан з наддніпрянцями. З цього приводу П. Куліш писав: “Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить”.
До написання високопатріотичної пісні М. Вербицького спонукало духовне піднесення галицької молоді, якому сприяли поетичні твори Т. Шевченка і М. Шашкевича, а також велике бажання мати свою пісню на зразок бойової пісні польських повстанців “Jeszcze Polska niezginela”. Нею міг стати гімн “Руської ради” (1848) “Мир вам, браття, всім приносим”, однак цій пісні не вистачало революційного пафосу, спрямованості на боротьбу за національне визволення. Власне таким виявився вірш П.Чубинського “Ще не вмерла Україна”, який був опублікований у львівському журналі “Мета” 1863р., і припав до душі М. Вербицькому.
Рукописний текст цього твору (слова і музика) зберігається у рукописному відділі Наукової бібліотеки імені В. Стефаника АН України. На першій сторінці композитор В. Матюк (родом із с. Карова Сокальського району) написав: “Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до переховання в бібліотеці передано хвальному товариству “Станіславський Боян”.
Уперше наш Державний гімн було виконано 10 березня 1865 р. в Перемишлі як заключний концертний номер перших у Галичині світських “вечерниць в пам’ять Тараса”.
А у Львові вперше в хоровому виконанні пісня прозвучала на концерті, присвяченому відкриттю українського театру в новозбудованому “Народному домі”.
Текст цієї пісні з нотами надруковано у Львові (1885) у збірнику пісень “Кобзар”. Відтоді пісня часто виконувалася на різних концертах і поступово ставала їх невід’ємною складовою, а відтак, і національним гімном. Такою цю пісню вважали І. Франко та Леся Українка.
Пісня “Ще не вмерла Україна” як державний гімн використовувалася 1917 р., але без відповідного законодавчого затвердження.
В умовах комуністичного дурману, засіяного радянською владою, пісня була заборонена. В кінці 90х років минулого століття з піснею “Ще не вмерла Україна” люд гуртувався і виходив на різні протестні акції, мітинги і маніфестації, з нею студенти голодували на граніті в центрі Києва, вона з боєм торувала собі дорогу до Державного гімну України (музичну редакцію Державного гімну затверджено Верховною Радою України 15 січня 1992 р.). 6 березня 2003 року ухвалено Закон України “Про Державний гімн України”.
Нині гімн “Ще не вмерла України” допомагав звершити Революції Гідності, а сьогодні об’єднав східні і західні регіони України у боротьбі з російським агресором. І ми завжди повинні пам’ятати авторів свого Державного гімну і бути вдячними (за Г.Сковородою) їм за це.
З 17 вересня 1991 р. Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням гімну “Ще не вмерла України”, а 5 грудня 1999р. він уперше офіційно зазвучав урочисто на засіданні Верховної Ради України, яке було присвячене підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента України. Виконував Державний Гімн уславлений хор ім. Г. Верьовки під керівництвом Героя України А. Авдієвського.
Михайло Вербицький до кінця свого життя служив двом великим духовним силам нашого народу — молитві й пісні.
Помер 19 грудня 1870 року. Похований у с. Млини поруч зі старовинною (з 1740 р.) дерев’яною церквою Покрови Пречистої Богородиці, у якій він 15 років служив Богові і парафіянам.
На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище і роки життя М. Вербицького, а також слова “Автору гімну України”, які дописані згодом.
У 1934 р. на могилі о. М. Вербицького встановили пам’ятник за кошти української громади та членів студентського хорового товариства “Бандурист”.
У 1990 р. встановлена на могилі композитора декоративна металева огорожа. 9 червня 1990 р. тут уперше за всі часи відбулося масове і величне дійство за участю В.Чорновола з відзначення видатного українця.
12 квітня 2005 р. було відкрито і посвячено на могилі о. М. Вербицького новозбудований Пантеон.
Рішенням 37ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 200річчя з дня народження композитора М. Вербицького та 150річчя першого публічного виконання українського Славня “Ще не вмерла Україна” відзначатиметься під егідою цієї організації. Крім того, ювілей великого українця широко відзначатиметься на загальнодержавному рівні (Указ Президента України від 12.01.2015р. та Постанова Верховної Ради України від 14.01.2015 р.).
Львівське суспільнокультурне товариство “Надсяння” ініціює спорудження за доброчинні пожертви у Львові пам’ятник о. М. Вербицькому. Львівське крайове товариство “Рідна школа” підтримує цю ініціативу і запрошує усіх небайдужих громадян, священиків долучитися до спорудження пам’ятника о. М. Вербицькому у Львові.
Гроші можна пересилати на рахунок: р/р 26008301203649 у Філії Львівського ОУ АТ “Ощадбанк”; код банку 325796; ЄДРПОУ 20856341.
