Надія КИР’ЯН
Наталя Яцко включила до словника визначення та пояснення базових термінів із комунікації, психології, логіки, політології, управління, маркетингу, а також різноманітних маніпулятивних практик у контексті міжособистісних, колективних і масових спілкувань, що мають певну мету та безпосередньо чи опосередковано здійснюють чи можуть здійснювати той чи той вплив на особу, спонукаючи до певних вигідних чи невигідних для неї дій.
Окрім цього подано короткий англоукраїнський словник та англоукраїнський словник скорочень, адреси світових і національних мережевих пошукових систем і деяка інформація щодо загальної статистики фізичних та психологічних можливостей людини (наприклад, заповідь політтехнологів: “Ми створюємо ситуації, коли дії суперника проти нас приносять користь саме нам”).
До книжки ввійшов цікавий нарис Олексія Карпенка “Історія піару та реклами на теренах України”, де простежується розвиток пропаганди, піару та реклами на території України в часи Київської Руси, добу Козаччини, Російської царської та більшовицької імперій.
Уся ця інформація стане у пригоді кожному, особливо нині, у час інформаційних воєн, коли маніпулятивна інформація веде до фактичних жахливих подій, як у Криму чи на Луганщині та Донеччині. “Адже відомо, — констатує Олексій Карпенко, — що коли людині методично й наполегливо вдовбувати в голову навіть очевидне марення, то вона, зрештою, в це повірить, навіть якщо спочатку була противником такої ідеї”.
У розділі “Реклама та піар в добу Козаччини” автор пише: “Постійно проводячи своє життя у війнах, козаки добре засвоїли їх неписані правила. У своїй пропаганді, покликаній обдурити, залякати ворога, запорожці негласно користувалися постулатом Сунь Цзи “Коли мало сил маєш — вдавай, ніби маєш багато; коли маєш багато — прикидайся, ніби їх мало”. Так, козаки завжди перебільшували свою чисельність, називаючи цифру принаймні у 3—5 разів більшу.
Піаркампанія діяла, видно, добре: бо вчені й зараз до пуття не знають, яка чисельність Війська Запорозького”. Олексій Карпенко наводить ще багато цікавих фактів про неписані правила піару. Вони тим більше корисні тепер, коли все детально розписано і ми мусимо це знати, щоб не піддаватися маніпуляціям, бути озброєними.
Про книжку та загалом проект “Інформаційний простір” розповів видавець Вадим Карпенко.
— Зараз часто можна почути: “інформаційна війна”, “ми програємо інформаційну війну” тощо. До цього треба ставитися раціонально й грамотно. Не просто спостерігати за війною, а організовувати оборону: зупиняти ворога, переходити в наступ. Для цього треба оволодіти елементарними базовими поняттями, розуміти схеми, за якими відбувається інформаційна війна і готувати фахівців. Потрібна серйозна розробка стратегій, послідовні дії.
Я кілька років переконую, що книжка — дуже важливий елемент у зміцненні держави, у формуванні незалежності, суверенітету. Добре, що є такі фірми, як “Карпатська джерельна”, які підтримують книгу, ми їм вдячні.
Перша презентація цього словника відбулася два тижні тому на Донбасі в Сєверодонецьку. Там ми роздали книжки місцевій владі, прессекретарям окремих служб, розповіли, що держава повинна працювати послідовно, за схемами. Можна вести розрізнену партизанську війну, коли кожен на свій розсуд, приміром, підриває залізничну станцію ворога, нищить живу силу, але це не дає такого ефекту, як організована робота.
Чотири роки тому ми почали працювати над укладанням цього словника. Підручників із піару багато, але вони вузькопрофільні: комерційні, політтехнологічні тощо. Єдиного підручника нема. А елементарно розуміти, що таке піар, треба всім керівникам середньої ланки, тим більше вищої, менеджерам, політтехнологам, помічникам народних депутатів та ін.
Треба розуміти, що є зовнішній імідж певної організації чи структури і внутрішня організація колективу. Усі ці речі неможливо включити в один підручник. Найкраще дати загальний понятійний апарат, щоб кожен міг знайти те, що йому потрібно: що таке пропаганда, контрпропаганда, інформаційний привід, технології впливу, негативний піар, використання непрямих методів для досягнення результату тощо.
Наприклад, негативний піар має певні правила, незворотні наслідки, тому ним треба користуватися обережно. Якщо ви комусь зіпсували імідж, це залишиться на все життя в його біографії. Є поняття розумної достатності. Треба знати, що негативні технології можна зупинити винятково зустрічними негативними технологіями. Якщо ви на когось ллєте бруд, чекайте, що бруд литиметься на вас. Бо інакше зупинити цей процес неможливо, і опонент буде вимушений це робити.
Ще необхідна комплексність заходів. Інформаційна війна має бути дуже добре організована. Цей словник корисний усім відповідальним особам.
Іноді ми чуємо: цей канал працює проти України. Але ж у нас свобода слова. Звинувачення не може бути голослівним — його треба довести, для цього запросити експертів, зробити експертизу. Тому з червня ми започаткували проект “Інформаційний простір”, який передбачає звернути увагу на організацію інформаційної роботи в державі.
Зокрема книжка — важливий інформаційнокомунікативний канал, який має стратегічні наслідки на багато років уперед. Та не всі керівники це розуміють. Ось і на відкритті нинішньої книжкової виставки ми не бачили представників достатньо високого рангу. А якщо ми знаємо, що таке піар, то розуміємо: якщо на захід прийшов віцепрем’єрміністр, то журналістів буде набагато більше, людей прийде більше, відповідно більше придбають книжок, видавництва отримають кошти на нові видання. Лише одна фраза президента, сказана по телебаченню: “Треба цікавитися книжками, підтримувати наше книговидання” — матиме неабиякі наслідки. А для цього не потрібно ні багато часу, ні багато коштів. Це дуже просто. Такі речі організовують наш інформаційний простір.
Сьогодні чи не найбільша проблема — розірваний інформаційний простір: люди живуть ніби у різних державах, у різних часах, у різних вимірах. Коли ми в єдиному просторі — ми об’єднані. У суспільстві мають бути зрозумілі базові речі, які не підлягають сумніву: любов до Вітчизни, необхідність захищати її, гідність, гордість за себе тощо. Тоді наша комунікація конструктивна, не веде до катаклізмів, а навпаки — разом обмірковуємо, як покращити життя.
Вадим Карпенко також розповів, що вони спільно із Генштабом розробили й видали в червні серію маленьких зрозумілих брошурок, у яких прості відповіді на прості запитання: “Чим відрізняється сепаратизм від тероризму?”, “Чому федералізація може мати негативні наслідки для України?” тощо. Видали брошуру “21 кремлівський міф”, яку перекладають французькою, німецькою, польською, російською мовами, їх відправлять у ці держави, а також на Донбас. Кремль боїться правди. І цю правду маємо донести.
Нещодавно Вадим Карпенко провів два тижні на Донбасі і зрозумів, що Донбас готовий до українізації, особливо після того, що пережили місцеві мешканці. Треба серйозніше з ними працювати, а не закріплювати розірваність території України. Для цього треба працювати всіма мовами.
Розповідь видавця доповнив підполковник Бєляєв, який зауважив, що конфлікт на сході й ця війна розпочалися від слова, і це слово — антиукраїнська пропаганда, яку розгорнув наш північний сусід. Цей практичний словник — керівництво до дії з ведення оборони проти агресора. Сьогодні наше завдання — адаптувати українське суспільство до усвідомлення того, що цей конфлікт, на жаль, затягнеться. Якщо адаптація пройде успішно, то скоро Україна стане процвітаючою. Якщо ворог тисне і хоче зробити деструктивним наше суспільство, ми повинні захищатися.
Офіцер запасу, фахівець з військової педагогіки і психології, кандидат філософських наук Валентин Гладких додав, що впродовж року ми протистоїмо одній із найпотужніших, найчисельніших армій світу, одній із найнахабніших і найцинічніших держав. Результат, який ми сьогодні маємо, безумовно, не той, який би нас задовольнив. Але й не той, який хотів мати наш супротивник. Тому коли я чую огульні критичні заяви на кшталт “усе пропало”, “нас зливають”, я в цьому бачу неготовність і нездатність людей чинити ментальний опір тим інформаційним потокам, які на них виливаються. В умовах війни є певні межі конфіденційності, секретності. Тому треба змиритися з тим, що є речі, які ми мусимо знати і вимагати цього від влади, а є державна таємниця. В інформаційній війні кожна людина мусить бути озброєна нелетальною зброєю самозахисту, яка б допомогла вціліти ментально і психічно. Найкращий захист у цій ситуації — це збереження психічного спокою, здорового глузду і тверезого критичного мислення.
У цьому словнику можна знайти інформацію, яка допоможе вижити, вийти з цієї інформаційної сутички не просто неушкодженим, а ще й переможцем.
Про те, що суспільство не зовсім здорове, свідчить криза раціональності. Коли розвалювався Радянський Союз, у часи перебудови ми бачили Юрія Лонго, який оживляв небіжчиків, йогів, здатних лежати в окропі, та багато інших внутрішньо суперечливих речей, які підштовхували людей до стану когнітивного дисонансу. Коли людина втрачає внутрішні орієнтири, нею значно легше маніпулювати. Прочитання цієї книжки, звісно, не вирішить усіх подібних проблем, але допоможе ефективно чинити опір зазіханням на внутрішню свободу, честь і гідність, не стати об’єктом маніпуляцій.
Ще від давньої Греції, як тільки виникає демократія з її змагальністю, виникає бажання маніпулювати. Щоб цьому не піддатися, треба бути критичним, не сприймати інформацію як остаточну істину, порівнювати факти з різних джерел.
У частині інформаційної війни постійно й активно ведеться негативізація нашого образу на треті сторони. Українська дипломатія сьогодні активно працює, щоб світ був на нашому боці. Тут ми виграємо інформаційну війну, цьому допомагають перегини путінської пропаганди, світ чудово розуміє, що це неправда.
На презентації полковник Валентин Буряченко представив журнал “Військо України”. Розповів, що зараз на Донбасі багато читачів журналу, друзів, які допомагатимуть розповсюджувати наші книжки, підтримує заходи і штаб АТО.
— Перебуваючи на Донбасі, — сказав Валентин Іванович, — ми зітнулися з тим, що впродовж останніх років ніхто там не “сіяв розумне, добре, вічне”. Ми часто спілкувалися з місцевим населенням, школярами. Одна дівчинка сказала, що українську книжку тримала в руках 8 років тому. Потрібно було бачити очі тих дітей, учителів, коли ми привезли понад дві тисячі українських книжок — казок, підручників. Їх брали з великим задоволенням. Акції відбулися у Слов’янську, Краматорську, Костянтинівці, Дружківці, Артемівську та ін., передавали книжки до бібліотек, дитячих будинків, у школи, просто роздавали. Акцію “Передай книжку мешканцям Донбасу” будемо продовжувати.
