На полотні душі своєї

Микола ЦИМБАЛЮК

 

Микола Жулинський, директор Інституту літератури, академік НАН України:

— Микола Стороженко працював над цією книжкоюальбомом майже 20 років. Спочатку він видрукував малу книжку, а потім — більшу. І ці дві книжки — той сигнал душі художника, який він посилає нам. У презентованій роботі ми бачимо дві іпостасі Миколи Андрійовича. Головна, безперечно, це живописна, але не менш важлива для нього — прозовопоетична. Бо я переконаний, що ось ця серія картин на тему “Мій Шевченко” як переживання творів Шевченка були спонукані спочатку тим, що Микола Андрійович, перечитуючи тексти, проникав у їхній глибинний духовний світ. У його уяві зринав той чи той образ, який він переносив на полотно.

Це не ілюстрації, це багато в чому філософське осмислення того, чим жив Тарас Григорович і що його тривожило. Якщо ми уважніше придивимося до цих картин, то в багатьох побачимо присутність Шевченка. То він як Саваоф із небес позирає на цю грішну землю, то страждає… Водночас майже всюди присутній тиран.

Загалом картини Миколи Стороженка справляють таке враження, що Шевченко у нього в безперервному творчому процесі. І тут поєднується місія Стороженка, яку він узяв на себе: осмислити, підсилити і передати в образах і слові те, що сказав, що прорік Шевченко світові.

Наприклад, читає Стороженко “Думи мої, думи мої”. Який образ з’являється перед ним? Образ Прометея, який, на його думку, викрав вогонь у Гефеста не для того, щоб творити цивілізацію, а щоб дати убогим людям живий дух — цю вогненну енергію народу… І народ цей стає поетом. І народ народжує поета. Отаке трактування — це лише один із прикладів його прочитання. А в живописному втіленні значно інші і значно цікавіші виходять аналогії, що народжуються в думках і уяві Миколи Стороженка.

У цьому синтезі слова та образу Шевченкової духовної спадщини Миколі Андрійовичу немає рівних. У цьому талановитому переосмисленні він справді є унікальним і цікавим для нас. Він зумів відтворити те, що навіть важко описати словами. Головне для нього — це дух, дух животворящий, дух, який збуджує, підносить людей на земною юдоллю. І цей дух закопаний у слові. Для Шевченка слово було божественне, тому що воно дароване Богом, і він це слово несе до людей, які мусять його сприйняти. Слово будило, слово піднімало, слово робило з німих рабів людей, гідних свого призначення…

Але як цей процес відбувався? Ось це найбільше цікавило Миколу Стороженка. І якщо уважно вчитуватися в його тексти, то ви побачите, що там присутній сучасний контекст. Тут думка і Михайла Зерова, і шістдесятників, і низки інших прозаїків і поетів, яких він, перечитуючи, якоюсь мірою звіряв із Шевченком. Ось ця лінія творення і народження духу проходить через увесь цей “Кобзар”. Це насправді дивовижний твір, синтез того багатолітнього, тривожного, багато в чому драматичного осмислення Шевченка. Одразу відчуваєш, коли дивишся на його картини: багато трагізму, драм, переживань. Це доля нашого народу — тяжка, складна, але водночас оптимістична. Його образи ніби пливуть над тим світом, піднімаються і тим самим возвеличуються на рівень святих, апостолів, пророків.

У картинах Миколи Стороженка багато символічного, того, що дає нам усвідомлення: Шевченко — апостол, пророк, це своєрідний духовний Месія, який справді був посланий Богом в Україну, щоб розбудити, підняти наш народ. Своїм пристрасним і невмирущим словом він кличе нас і сьогодні. У своїй книжці художник постійно проводить ідею творящого духа Шевченка, духа будителя української нації.

Тож і маленький Стороженків “Кобзарик”, і ця велична, коштовно видана томкнижка “Мій Шевченко” у нашій культурі, в національному мистецтві, у вітчизняній філософській думці є зразком гідного вшанування 200річчя Шевченка.

Заступник міністра культури України Ігор Ліховий давно знайомий із творчістю Миколи Стороженка. Ще з тих часів, коли був генеральним директором Канівського музею Тараса Шевченка.

— За багато років, — сказав він, — ми звикли сприймати Миколу Стороженка не інакше як класика українського малярства, патріарха унікальної школи українського образотворчого мистецтва. Але щоразу при зустрічі з його творчістю вкотре відкриваємо для себе досі небачений план. Сьогодні він називається “Мій Шевченко”. Справді, для кожного з нас Шевченко свій. Григорій Грабович писав, що набагато легше написати британцю книжку про Шекспіра, яку прочитають 100 фахівців, обговорять на конференції і на тому все закінчиться. Коли ж ти пишеш книжку про Шевченка, видрукуєш, то мусиш бути готовим до того, що її прочитають 100 тисяч, і кожен матиме свій погляд, кожен вважатиме, що тільки його погляд є правдивим. З огляду на цю позицію найправдивішим, як на мене, є синтез підходів кожного із шанувальників Шевченкового слова, кожного українця… “Мій Шевченко” Миколи Стороженка — це прочитання і осмислення безцінної спадщини українського Пророка і професором академії мистецтв, і художником, і поетом, і філософом, і просто людиною, яка глибоко переймається тим, з чим звертався, до чого закликав Тарас Шевченко.

Павло Мовчан, голова Товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, організації, наріжним каменем якої було і залишається шевченкове слово у різних його вимірах, торкнувся глибинної гуманістичної філософії Кобзаря і відтворення, інтерпретації її у творчості Миколи Стороженка:

— Для мене все те, що називається статикою живопису — це безкінечний рух в одному напрямі, це колосальна динаміка. Все це присутнє і в цій книжці, і в моєму “Кобзареві”, зрештою, у моєму Стороженку. Ми, наше покоління, належимо до того сумного часу, коли земні “боги” затіняли нам Всевишнього. І ми, за словами Валентина Курбатова, всі прийшли, кожен своєю дорогою, як безпритульні, як “дітдомівці” до храму української духовності, до тих святих образів, які, власне, й засвітилися для нас світлом правди і надії. У той час, як і тепер, народ ремствував, звертаючись до Бога: чому ми такі? Це парадоксальні речі. Наше покоління, яке відлучене було від традиційного боговиявлення і богошанування, якому заборонялося колядувати, щедрувати, коли церкви перетворювали на стайні, змогло вберегти свої душі від руйнації. А які грандіозні постаті саме із середовища цього покоління з’явилися у нашій культурі — в письменстві, театрі, кіно, малярстві!

Може, комусь видасться нескромним те, що я кажу про мого Стороженка? Я часто беру той Шевченків “Кобзар”, який ми, “Просвіта”, 2010 року разом із Миколою Стороженком видали, і грію свої руки. Я так називаю — гріти руки (щоб душа не замерзла). З одного боку тексти, з іншого — поглиблене прочитання і їхня образотворчофілософська інтерпретація. Все те, що Сведенборг називав створенням інших сутностей. Вони, сутності, живі, так само як образи святих, створені іконописцями, хоча написані вони з переказів, євангелічних текстів. Тож ці сутності існують, вони сформовані Тарасом Шевченком. Але мене завжди цікавило, які ми, сучасники, якими очима дивимося і сприймаємо їх. Бо і Гонту, і Сліпу, і Марію, і всіх/все, до чого притулилося серце Миколи Стороженка, я побачив як поглиблене прочитання через призму духовного зору саме тієї когорти людей, яка відлучена була і від Святого Письма, і від поняття Божества.

Ті, хто ніколи і нічого не мав спільного з українством, хотіли бачити наше покоління “дітдомівцями”. Але всупереч україноненависникам ми виявили себе в духовній роботі — і Ліна Костенко, і Іван Драч, і Дмитро Павличко у своїх поезіях, Іван Білик чи Василь Шкляр у своїх романах, Олександр Івахненко чи Микола Стороженко у малярстві… Творчість наших митців, а ім’я їм — легіон, надихалися і словом Шевченка, і духом Господнім. Вони творили і творять величезний портрет, портрет доби і все це фокусується в Миколі Стороженку.

Ніхто з художників, окрім Вільяма Блейка, не наважився зробити такі грандіозні ілюстрації до Святого Письма, які створив Стороженко до “Кобзаря”. Ці ілюстрації відмінні від усього того, що було зроблено до нього. Характерною їх рисою є динаміка всіх образів у різних контекстах. Ми знаємо багатьох інших художників (наприклад, Дюрер) різних віків, які бралися за ілюстрування Святого Письма. Але Блейк, на відміну від інших, зробив ще й коментарі. І Микола Стороженко зробив свої коментарі. Філософські за змістом, як результат поглибленого особистісного прочитання Шевченка.

Перечитуючи стороженкову поезіюпрозу в ілюстрованому ним “Кобзарі” (тут Микола Жулинський не обмовився, характеризуючи жанр Стороженка), я захоплююся не лише змістом, а й формою. Це, безперечно, новий жанр у нашій літературі. Колись французький письменник Оскар Мілош, дядько Чеслава Мілоша, Нобелівського лауреата з літератури, видатного польського поета, сказав, що поезія майбутнього, це, очевидно, розмір біблійного дихання. І коли я вкотре перечитав, переглянув Миколу Стороженка, то побачив його унікальні пошуки і знахідку нового ритму у вираженні своїх почуттів. І цим надзвичайно цікавий для нас Микола Андрійович. Тому я кажу: мій Стороженко, моє свято. Наше свято…

У мене в пам’яті досі стоїть грандіозне за своїм задумом і виконанням полотно Миколи Стороженка “В передчутті Голгофи”. Щось незбагненно пророче є в його баченні світу. Згадайте ту кров безневинного Агнця, яка і сьогодні безневинно проливається на Східному фронті внаслідок колосальної агресії в Україну темних російських сил. У полотні Стороженка вони теж присутні, десь там заховані на інших, задніх планах. Він ніби все те бачив і передбачав. Той вищий дух, який власне і диктує Миколі ті самі текстикоментарі, спонукає виявляти жорстокість і невблаганність сил зла. Фіор, іспанський філософ, богослов, чернець, колись казав, що ми входимо в добу Святого Духа, перед цим переживши добу Отця Святого, добу Сина Божого… І “В передчутті Голгофи”, і сьогоднішня, не остання, сподіватимемося, робота — книжка Миколи Стороженка “Мій Шевченко” — найкраща ілюстрація до входження людства в добу Святого Духа. З чим я вас і вітаю!

Своїми думками і враженнями на велелюдній презентації книжкиальбому Миколи Стороженка виступили й інші учасники: дійсний член, президент Національної академії мистецтв України, лауреат Шевченківської премії Андрій Чебикін, доктор мистецтвознавства і богословських наук, керівник відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАНУ Дмитро Степовик, відомий художникмонументаліст, лауреат Шевченківської премії Володимир Прядка, поет, кіносценарист Станіслав Чернілевський, письменник Василь Шкляр, учений секретар відділення образотворчого мистецтва НАМУ Володимир Петрашик  та ін.

На жаль, за браком газетної площі ми не можемо опублікувати всі виступи. Однак маємо надію, що Товариство “Просвіта” видасть матеріали презентації окремою брошурою. Бо і сама подія, і її головна дійова особа — Микола Стороженко —  заслуговують не тільки на таку скромну пошану.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment