Суспільство і корупція

Олег К. РОМАНЧУК,
публіцист, шефредактор журналу “Універсум”

Основна хвороба представницької влади — хвороба, якої не змогло уникнути жодне суспільство незалежно від його політичного устрою — це корупція. Упродовж багатовікової історії людства жодному суспільству, жодній державі не вдавалося, навіть якщо такі спроби робилися всерйоз, знищити корупцію. Причому корупція представницької влади є першоджерелом корупції всього суспільства, починаючи від найвищих чиновників, суддів і закінчуючи автоінспекторами на шляхах. Будучи корумпованою, законодавча влада ніколи не ухвалюватиме ефективних законів проти корупції. Навпаки, під виглядом боротьби з корупцією ухвалюватиме закони, які полегшуватимуть корупцію, робитимуть її безпечнішим заняттям.
Корупція і бюрократизм — різновиди суспільного паразитизму. Але якщо бюрократизм насамперед знижує ефективність функціонування суспільної системи, то корупція — це своєрідна ракова пухлина з численними метастазами, які можуть призвести до руйнації держави. Саме корупція разом із бюрократією свого часу стали одними з головних могильників СССР.
Існує помилкове судження, що висока оплата праці чиновників убезпечує суспільство від корупції і казнокрадства. Це найбільша помилка громадської думки, якщо не сказати — “найбільша нісенітниця”. Єдина гарантія від злодійства і хабарництва — це обґрунтований страх, що будьяке зловживання коштуватиме йому, як мінімум, посади. І тільки вироблення суспільством саме такого механізму боязні втрати щонайменше може врятувати державу від корупції.
Тут слід враховувати і психологічний чинник. Порядна людина, якщо й прагне влади, то в надії принести користь суспільству, реалізувати свої ідеї. Непорядна рветься до влади тільки заради тієї матеріальної вигоди, що вона їй може принести. Так що порівняно помірна оплата праці чиновників може зіграти роль своєрідного фільтра.
Із корупції законодавчої влади випливає лобізм — так би мовити, цільовий підкуп і навіть підкуп авансом, коли купуються політичні партії, котрі ще не прийшли до влади, але мають перспективу здобути депутатські мандати. Чи існує хоча б один парламент у світі, в якому б не відбувалися скандали з приводу хабарництва його членів? Корумпованість законодавчої влади робить державу безпомічною у боротьбі з організованою злочинністю, яка проникає вже в саму владу і зростається з нею.
Перше, з чого треба почати (точніше кажучи, із запізненням братися за виправлення ситуації), — це подолання безконтрольності влади в державі і знищення корупції чиновницького апарату. Суспільство мусить усвідомити, що знищення корупції — головна умова його виживання. Це перша умова переходу до системи безперервного народовладдя. І роль ЗМІ у цьому процесі важко переоцінити.
Безперервне народовладдя характеризується тим, що виборець має право і можливість багаторазово використовувати свій голос, тобто віддати його, забрати і знову віддати стільки разів, скільки вважає за потрібне.
Така форма влади (безперервне народовладдя) була притаманна людському суспільству в найдавніший період його розвитку — народні збори грецьких полісів, народне віче, котрі у будьякий час могли відкликати обраних раніше осіб і обрати нових.
Із зростанням території держави народні збори вже не могли збиратися часто (з розвитком сучасних комп’ютерних систем розв’язати цю проблему нескладно), і безпосереднє народовладдя замінили представницькою владою з термінами обмеження повноважень. Характерно, що вже тоді існувало побоювання, що представницька влада відбере владу в народних зборів. З цієї причини римляни обмежували виборну владу магістрату одним роком.
Для суспільства найпершим наслідком прийняття системи безперервного народовладдя стане знищення корупції й організованої злочинності. Річ у тім, що організована злочинність може триматися лише на корумпованості влади і чиновницького апарату. Влада, звільнена від корупції, легко може вжити заходів, котрі цілком знищать організовану злочинність. Водночас є гарантія, що влада не зловживатиме отриманими від народу правами, бо в такому разі рейтинг владних інституцій негайно спаде. Саме визначення рейтингу налагоджує постійний зворотний зв’язок між владою і народом, дозволяє їй звіряти свої дії з волею народу й відповідно до неї діяти швидко, рішуче, але мудро.
Вся історія держави засвідчує про те, що будьякий державний чиновник може залишатися чесним і “не покладаючи рук” трудитися на користь батьківщини лише при постійній загрозі втратити свої посади. Виборець не повинен з’ясовувати, хто винен, чому в місті регулярно не подається вода або взимку не увімкнено опалення, а має зробити все необхідне, щоб відправити міського голову у відставку. Отже, мер сам буде зацікавлений, щоб підпорядковані йому чиновники працювали бездоганно. Якщо ж на якійнебудь ділянці владної структури буде помічено корупцію, то поплатиться своїм місцем насамперед той, хто стоїть на вершині апарату управління.
За такої системи виборів влади чиновники, депутати, політичні партії стануть непідкупними, але не тому, що не захочуть продатися великому капіталові, а тому, що їх невигідно буде купувати. Зараз великий капітал фінансує політичні партії, сподіваючись, що після приходу до влади вони віддячать своїм благодійникам. При безперервному народовладді будьяка партія, підкуплена капіталом, може відразу позбутися влади, і вкладені в неї гроші будуть втрачені.
Водночас жодна боротьба з організованою злочинністю, зловживаннями влади і чиновників не матиме успіху, якщо в країні не створений реально незалежний механізм судочинства.
Найстрашніша для суспільства корупція — це корупція судів, оскільки суд є останньою інстанцією, куди громадяни можуть звернутися за справедливим рішенням. ЗМІ повинні донести до громадян цю ідею — доконечну потребу створення незалежного механізму судочинства, яке б реально функціонувало: судді обираються народом, тобто одержують судову владу безпосередньо з рук суверена; судді не можуть бути змінені виконавчою владою; утримання судів і суддів повинно бути визначене і закріплене Конституцією; надалі ніхто не може змінити розмірів їхнього утримання, тобто виконавча влада позбавляється можливості управляти судами за допомогою додавання їм матеріальних благ або, навпаки, обмеження: змінити суддів або усунути їх від посад можуть тільки виборці, для чого має бути вироблений ефективний механізм; для нагляду за діяльністю судів необхідно створити виборний орган, незалежний від інших структур влади; судова влада повинна обмежуватись судом присяжних.
В умовах свободи слова приховати факти корупції перед ЗМІ неможливо. Тому перше, що намагається зробити будьяка влада, — це підпорядкувати собі засоби інформації. Тоталітарний режим із цією метою вдається до прямого насильства. “Демократичний” — намагається підпорядкувати собі ЗМІ підкупом, позбавленням ліцензій, а коли і це не допомагає, — не зупиняється і перед скоєнням злочинів. Підтверджень цьому більш ніж достатньо. Тому постійний контроль за владою і чиновниками за допомогою системи безперервного народовладдя життєво необхідний суспільству й у ньому, мабуть, єдиний шанс уникнути руйнівного соціального вибуху, втрати державності і загибелі нації.
І насамкінець. Свого часу російський філософ Іван Ільїн, який на власні очі бачив наслідки большевицького заколоту в листопаді 1917 року, застерігав: “Влада, позбавлена авторитету, гірша від явного безвладдя; народ, який принципово відкидає правління кращих або не вміє його організувати і підтримати, є черню; і демагоги суть його достойні вожді. Люди перетворюються на чернь тоді, коли вони беруться за державну справу, спонукувані не політичною правосвідомістю, а приватною корисливістю; але саме тому вони не шукають кращих людей і не хочуть передавати їм владу. До черні може належати всякий: і багатий, і бідний, і темна людина, й “інтеліґент”… Чернь не розуміє ні призначення держави, ні її шляхів і засобів, вона не знає загального інтересу і не відчуває солідарності… Право для неї є питання сили, спритності і удачі; і тому, бачачи силу на своєму боці, вона виявляє зухвалість і швидко стає нахабною, а розгубившись, тремтить і плазує. Чернь ненавидить державну владу, поки ця влада не в її руках… Але посадивши свою владу, вона не вміє дати їй ні поваги, ні довіри, ні підтримки; вона починає підозрювати й її, проймається ненавистю і до неї і тим розхитує та губить своє власне протиполітичне породження. А якщо їй всетаки вдається створити якусь подобу “режиму”, що здійснюється під виглядом “демократії”, настає торжество жадоби над загальним благом, рівності над духом, брехні над доказовістю і насильства над правом…”.
ЦИТАТА НІЧОГО НЕ НАГАДУЄ? НЕ ВИКЛИКАЄ ЯКИХОСЬ АСОЦІАЦІЙ?..
Цей текст, до речі, був написаний десять років тому.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment