Час волонтерів: збирати каміння і будувати

Євген ҐОЛИБАРД

 

І що цікаво — як бачимо — влада (в її традиційній конструкції й традиційній діяльності) демонструє нам свою майже повну безпорадність і неспроможність у принципових, ключових питаннях державотворення.

Здавалося б, агресія Росії, окупація Криму і Донбасу, подальше нарощування реальних внутрішніх і зовнішніх загроз мали б згуртувати можновладців, що розсілися на гілках українського державного дерева, та спрямувати їхню увагу на максимальне використання внутрішніх творчих і організаційних можливостей усіх громадян держави.

Аж ніяк! Спостерігаємо те саме, як за часів Януковича, затикання дірок на макрорівні за рахунок зовнішніх кредитів, за повного ігнорування реальних інтересів і можливостей на мікрорівні життя “пересічних” громадян.

Тим часом саме прості громадяни (а не розгублена й нерішуча влада) продемонстрували на весь світ прекрасні зразки самоорганізації і продуктивної виконавчої діяльності на фронті та в тилу. Не влада, а бійцідобровольці й волонтери врятували Україну!

Натомість влада, вочевидь, не вміє робити нічого іншого, крім того, що робила упродовж двадцяти чотирьох попередніх років. І доробилася.

Деякі доробилися мільйонів і мільярдів, а нині тікають на Захід (разом із доробленим), тоді як збідніла більшість громадян уже підраховує своє фінансове майбутнє і не знаходить можливостей платити по всіх напрямах витрат. Бо просто нічим.

Рік 2014 втрачено, вимоги Майдану не виконано, реформ як не було, так і не видно, замість рішучого притягнення винних до відповідальності, — гра “в демократію”, клановоолігархічна система набула повної легітимності, хіба що прикрилася фіговим листочком іноземних фахівців, котрі насправді намагаються щось оздоровити у загалом прогнилій системі.

Знову, так само як у часи Кучми, Ющенка і Януковича, керівництво України робить ставку на іноземні кредити, знову обіцяє піднесення економіки за рахунок іноземних інвесторів, яких намагається “заохотити”. Неначе Україна — це гола безлюдна пустеля, або всі ми (окрім нинішнього керівництва) тут зайві. А чому б вам не заохотити своїх співгромадян?!

24 роки незалежності — це документальна доказова база повної неспроможності керівництва держави дати раду потенціалу і величезним можливостям Української Нації. Можновладці так і не навчилися ставити людей до роботи і організовувати їх продуктивну діяльність в інтересах суспільства. Навіть (тим паче!) в умовах війни.

У кожному разі, упродовж року, що минув від Революції гідності, можна було досягти головного — спрямувати в конструктивне русло державотворення професійну інтелектуальну енергію тисяч небайдужих людей, вивівши їх із політологічного туману на справді інноваційний творчий шлях.

Не досягли, бо ігнорують творчу енергію мас, а самі не вміють.

Зараз керівництво “нагорі” знову анонсує нам косметичний ремонт будівлі держави, яка вже ледве тримається на майже вщент зруйнованому фундаменті.

Щоправда, дехто робить вигляд, що намагається укріпити фундамент держави, зокрема пообіцявши внести зміни до Конституції. Черговий “гарант” Порошенко пообіцяв це зробити і заснував чергову конституційну комісію…

Але правда полягає в тому, що в Україні фактично немає Конституції. Є брошурка під цією назвою, складена з ялових напівдекларацій: “Кожен має право…, Держава створює умови…, Охорона здоров’я забезпечується…, Держава сприяє розвиткові…, Народне волевиявлення здійснюється…” тощо.

Це не Основний Закон, а звіт про виконання. Хвалебна пісня про те, що у нас уже все здійснено, все чудово і прекрасно, що й засвідчують дієслова у довершеній формі.

Відповідно, під словом Конституція громадяни України розуміють текст, який не має для них безпосереднього щоденного практичного значення (зокрема нікому і нічим не загрожує у разі невиконання) і фактично є абстрактним атрибутом державності. Як ото булава — лежить і їсти не просить. Саме це влаштовує нинішню владу.

Владу влаштовує організація життя громадян і всієї країни за принципом “ніби”. Ніби є Конституція і ніби немає, ніби є війна і ніби немає, ніби багата Україна, а фактично бідне суспільство, ніби боротьба з корупцією, ніби вітчизняне виробництво, ніби освіта, ніби охорона здоров’я, ніби бюджет, ніби влада, ніби справедливість, ніби правда, ніби реформи… Все — “на ніби”.

От і нинішня ніби Конституція України побудована на принципах, які виключають для неї можливість бути зрозумілим і дієвим інструментом позитивних перетворень. Що й підтверджує попередній сумний досвід “державотворення згори”.

Громадянам невтямки, що Конституція може бути щоденним практичним порадником і Головним Законом, обов’язковим для виконання в інтересах суспільства і кожної особи.

Бо владу влаштовує, коли ніби існує така ніби Конституція.

Щоб покінчити з ганебним ніби, наша творча волонтерська група створила і опублікувала принципово нову Конституцію Громадянського Суспільства, в якій немає жодних ніби.

Бо у запропонованій нами Конституції Громадянського Суспільства йдеться про те, ЯК ПОВИННО бути і ЩО конкретно ТРЕБА робити владі й громаді. Це юридичні норми, призначені для обов’язкового виконання, контроль за їх дотриманням і санкції за невиконання.

Зрозуміло, що Конституція — це лише один із важливих елементів солідної організації життя в Україні. Щоб насправді побудувати цілісну систему раціонального управління, що створює необхідні умови для достойного життя всіх громадян, треба спочатку розробити проект будівництва.

Упродовж 24 років існування “незалежної” України такого проекту не розробили.

Влада не спромоглася, та й не хотіла розробляти такий проект. Бо навіщо, коли олігархічна влада сама по собі є проектом і засобом збагачення.

Винятком із цього правила був запропонований партією ВО “Батьківщина” так званий “Український прорив”, який із деякими заувагами можна було б вважати цікавим ескізним проектом. Проте дружна команда “ніби гаранта” Ющенка успішно спустила цей проект на “дно”.

Нині маємо можливість створити “Проект Україна”, який наша волонтерська творча група вже вивела на рівень ескізної розробки і бачить добру перспективу в разі його завершення. На жаль (хоча й зрозуміло чому), наш варіант проекту не зацікавив ані владу, ані громадські організації.

Характерно, що слово проект уже давно не згадується, коли йдеться про державне будівництво.

Один із членів нашої волонтерської команди Олександр Гнєдаш, намагаючись залучити добровольців до нашого проекту, нещодавно кинув в інтернет філіппіку не без іронії:

“Я, вибачте, знову до реформ. Складається враження, що поняття Україна і реформи — несумісні. Але ж це не так!

Чого нам усім (креативним інтелектуалам із двоматрьома дипломами про вищу освіту в кишені) не вистачає, щоб вирішити цю важливу, але не суперскладну задачу? Вона ж бо вже вирішувалася в інших країнах!

Чого нам не вистачає за аналогією з музикантами, які хочуть створити супероркестр і виконати суперсимфонію? Нам не вистачає нот!

Якщо основну музичну тему ще якось може насвистіти “диригент”, то аранжування, оркестровки та розписаної партитури НЕМАЄ ЗОВСІМ. А як немає партитури, то тут уже будьякі талановиті зіркисолісти безсилі, хоч Грузинські, хоч Литовські, хоч Американські. Композиторів — у студію!!!”

А наступного дня колега Олександр надіслав ще й таке:

“Поряд з оркестровою аналогією, як на мене, показовим є порівняння з  картиною, що складається з окремих пазлів. Зараз Україна — мішок пазлів —  зокрема й гарних, яскравих, змістовних, перспективних тощо.

Усі намагаються методом спроб і помилок щось розумне та ефективне скласти, рухаючи кожен свій пазл. Вірогідність успіху — близька до нуля. Адже без попередньо намальованої цілісної гармонійної картини, практично неможливо це здійснити.

Доти, доки не буде перед очима в усіх “пазлуючих” громадян цілісної, збалансованої картини системи управління суспільством, усі так і будуть носитися та (вибачте) “тикатися” кожен зі своєю ідеєюпазлом (бюджет, корупція, право, суди, податки, курс валют, “нас врятує духовність”… тощо), не знаючи куди б його “приткнути”.

Тільки бачення гармонійного цілого дозволить ефективно вирішувати окремі проблеми. Влада ж як вогню боїться, щоб люди не усвідомили ЦІЛОГО.

Бо якраз це є принцип “поділяй і володій” у дії. І ми, “інтелектуали”, радо на це ведемося, бавлячись кожен власним пазлом, вважаючи його головним.

Намалюймо спочатку ЦІЛЕ, а далі — справа техніки та терпіння і тоді кожен ПАЗЛ знайде відповідне місце”.

Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що така думка слушна.

Воно й зрозуміло: без партитури — марні старання оркестрантів, без проекту будинку — марні зусилля будівельників, без Проекту держави — марні мрії громадян.

Ми з колегами намалювали це ЦІЛЕ у вигляді функціональної моделі громадянського суспільства. Бо хто ж, як не просвітяни…

Живемо у часі великих випробувань. Уже знаємо, що не має сенсу цілком покладатися на владу “згори”. Зрештою, як свідчить практика, можновладці мають свій власний інтерес, а якщо й роблять щось суспільно корисне, то тільки під тиском активних, сміливих, справді незалежних у своїх патріотичних переконаннях громадянволонтерів “знизу”.

Жива творчість мас — не пустопорожній слоган і не модна теза, а характерна ознака часу, в якому нині живемо. Благословенний час для волонтерів творчої праці.

Час збирати каміння та будувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment