Ігор ЮХНОВСЬКИЙ: «За нами правда»

Богдан ЗАЛІЗНЯК,

пресцентр наукової журналістики Західного наукового центру НАНУ і МОН України

 

“Кожна зустріч в Україні з видатним ученим і педагогом Ігорем Юхновським — це подія, — зазначив у передньому слові ректор ЛНУ ім. Івана Франка доктор філософських наук Володимир Мельник. — Зокрема для того, щоб ми вибиралися з тенет минулого і прагнули сконструювати сучасний образ України і майбутнього. Скажімо, чи доцільно було проводити 1991 року референдум? Безперечно. Цей геніальний політичний крок І. Юхновського став тоді для нас політичною можливістю говорити, що є Україна. Нині триває війна — мілітарна, політична, дипломатична, інформаційна… На задній план відійшла війна за нашу історію, а це — історія за наше майбутнє”.

Потім узяв слово Ігор Рафаїлович Юхновський: “Ми справді державники поки нікудишні. Бо до цього мали окупації, зокрема в 1917—1920 рр. УНР. І лише тепер почали будувати свою українську державність. Народ боровся проти поневолювачів. Я завжди казав: без війни, без крові, без смертей держави не буває. Ми — специфічна нація. За останні 25 років мали низку видатних подій. Декларацію про незалежність писали за дорученням ЦК… Десятки тисяч скандували за її ухвалення… Було голодування студентів на граніті… Матері носили туди їжу. Міліція намагалася розігнати демонстрантів. Проти міліції були жінки, матері студентів. Ми тоді одержали свою українську армію. Потім була Незалежність. Що було під Верховною Радою?! І Верховна Рада ухвалила Закон про незалежність України.

Пізніше була Помаранчева революція і вибори, де всі голосували за Ющенка як за президента, хоч він був тоді смертельно отруєний. Це був величезний вияв гідності й сили нації. І  насамкінець — Революція гідності.  Ми вигнали злодія, маємо парламент, де немає комуністів, маємо конституційну більшість. За нами — правда. Якщо буде витримка, єдність, дисципліна, — ми переможемо.

Тепер про книжку, яка має кілька етапів: війна у Карпатській Україні з 1939 року, яка пізніше перейшла у Велику Вітчизняну; боротьба УПА, що закінчилася зі смертю нашого найбільшого генерала — Романа Шухевича.

Україна 1941го і 1946го — дві різні України. УРСР із 1946 року була квазідержавою української нації. Від 1946го до 1991го у цій боротьбі були дві гілки: комуністична, всетаки була гілкою проукраїнською. Петро Шелест, Володимир Івашко — дуже глибокі українці, перший секретар Яків Погребняк також. Друга гілка — визвольна. Починалася з ОУН. Ще була Гельсінкська спілка. І 1991го — 305 голосів за незалежність України.

Отже, війна почалася з Карпатської України. Вагома постать — Августин Волошин, її президент. Але наші вороги перемогли. Пізніше був союз СРСР і Німеччини. Потім війна Німеччини з СРСР. Гітлер розраховував на перемогу.

Я був солдатом на тій війні…

Ми намагалися показати у книжці, як жила Україна під німецькою окупацією. Найгіршою була поведінка Еріха Коха. На собі відчув політику німців. Я жив тоді у Кременці. Через місяць приїхало гестапо і знищувало українців. Переломні моменти у війні: перемога під Москвою, під Сталінградом, на Курській дузі. 3,6 млн мобілізували в Східній Україні.

Із тими, хто був під окупацією, радянська влада поводилася жахливо. Мобілізували українських чоловіків до червоноармійських частин. Букринський плацдарм зі здобуття Києва… Ці люди мали загинути — ні одягу, ні озброєння, ні понтонів не давали. Анатолію Дімарову (видатному українському письменникові — Б. З.) дали півцеглини замість гранати… Берлін треба було взяти до 1 травня — то поклали 600 тисяч люду. Це була жахливо дурна держава.

…Я дуже мало розповів про ОУН, про БульбуБоровця і його боротьбу. Величезну роль відіграли мельниківці під час ІІ Світової війни. Мельниківці організували похідні групи, які наступали… Вони дійшли до Києва, утворили Київську міську раду на чолі з Оглобліним. Ця діяльність мельниківців вимагає не меншої поваги. Найголовнішим був Євген Коновалець, який десять років збирав їх докупи.

Отже, пам’ять України 1945 р., 1964 р., 1991 р., коли вона стала незалежною, — це різні пам’яті. Ми втратили 12 млн населення. Ми — націяпереможець. І дай нам, Боже, добра в майбутньому!”

Війна, яку маємо нині в Україні у зв’язку з глобальними намірами агресивного сусіда і яка також відображена у книжці “Україна у Великій війні 1939—1945”, — це страшне лихо. Не тільки для нас, українців, а й для світу. Можливо, колись світ це зрозуміє і діятиме, а не обмежуватиметься бурхливим потоком занепокоєнь…

Учасники дискусії справедливо відреагували на з’яву цієї книжки, оскільки видання “Україна у Великій війні 1939—1945” — це “плід багатьох дискусій” (проректор ЛНУ ім. Івана Франка, доктор філологічних наук Ярослав Гарасим), “написана не в чорнобілих тонах, а багатогранна” (доктор історичних наук Віктор Голубко), “це наука про війну” (доктор соціологічних наук Наталія Черниш), “україноцентрична книга” (доктор філологічних наук Галина Мацюк), “свідчення того, які знання тепер функціонуватимуть в нашій історичній свідомості про Другу світову” (кандидат історичних наук Василь Расевич). Вона “може сприйматись і у філософському сенсі” (кандидат філологічних наук Андрій Дахній) і, звичайно, “повинна бути в кожній школі, в кожній бібліотеці” (декан історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, доктор історичних наук Роман Шуст).

Долучаємося  до цих думок і побажань.

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment