Микола ГОЛОМША: «Не лише прокуратурі потрібна реформа…»

Наш гість — заслужений юрист України Микола Ярославович ГОЛОМША (1962 р. н.), який після закінчення Харківського юридичного інституту пройшов трудовий шлях від слідчого райпрокуратури до заступника Генпрокурора України. На цю посаду М. Я. Голомша заступав тричі: у листопаді 2003 року (до квітня 2007 р.). З травня 2007 року до 22 липня 2010го. 25 лютого 2014 року в. о. генпрокурора Олег Махніцький призначив М. Голомшу першим заступником Генерального прокурора України. 23 жовтня 2014 року Генпрокурор Віталій Ярема звільнив свого першого заступника Миколу Голомшу відповідно до люстраційного закону “Про очищення влади”.

У день, коли це число “Слова Просвіти” прийде до читача, Микола Ярославович буде в суді доводити абсурдність наказу про його звільнення.

“Ми йшли не упереджено,

а методично…”

— Миколо Ярославовичу, чому Ви не погоджуєтеся з рішенням Віталія Яреми?

— Тому, що останні роки роботи в прокуратурі я був у реальній опозиції, особливо коли ухвалювалися політично мотивовані рішення.

Скажімо, коли постало питання про правову оцінку розпуску Верховної Ради 2007 року, я підтвердив, що це законна позиція, але в колегії Генеральної прокуратури була протилежна думка.

Чи в справі про Геноцид українського народу, коли слідчі СБУ  не могли добитися законного рішення про скерування справи для розгляду в суд, — довелося докласти чимало зусиль разом із Головою Служби безпеки В. Наливайченком, його заступником М. Герасименком і керівником слідства В. Вовком, аби це зробити, і щоб потім окремі, політично заангажовані прокурори, керовані Партією регіонів, не змогли процесуально зупинити судовий процес. Апеляційний суд м. Києва (суддя В. Скавронік) ухвалив рішення, яким Голодомор 1932—1933 рр. ім’ям держави Україна визнано Геноцидом українського народу.

Після того, як Янукович у Страсбурзі заявив, що Геноциду не було, мене наполегливо попросили відкликати підпис під постановою, але я відмовився, за що був звільнений із посади заступника Генпрокурора. Тож є низка юридичних фактів того, що режим Януковича на мене тиснув.

Якщо почитати першу статтю Закону, там написано, що люстрації повинні підлягати особи, які своїми діями або ж бездіяльністю сприяли узурпації влади Януковичем. Тому, згідно з принципами права, люстрація має здійснюватися відповідно до законності й верховенства права, презумпції невинності, доведення особистої вини. Тобто, необхідно об’єктивно розібратися і з’ясувати роль кожного, без суб’єктивізму. Є ще низка переконливих підстав, аби довести, що я не підпадаю під люстрацію, стверджую це, як юрист.

— Ви, Миколо Ярославовичу, відомий як прокурор, здатний ухвалювати відповідальні рішення…

— Є люди, здатні ухвалювати адекватні рішення, а є такі, які рухаються у визначеному їм напрямі. Таких багато. Ось, скажімо, один із керівників прокуратури два роки тому сказав, що таких, як я, не можна на гарматний постріл підпускати до прокуратури, тому що я “неадекватний”, тобто здатний ухвалити законне рішення, виступати всупереч думці керівництва, а за його твердженням, — за дорученням керівництва потрібно “порвати” будького. Цей колега — з Донецького регіону. Я був вражений таким примітивізмом. Тому ми й отримуємо негативну оцінку про прокуратуру зокрема, бо йдеться про всю правоохоронну систему, яку привчали служити не Конституції і Законам України, а керманичам держави, де і визначалися “благонадійні” і “неблагонадійні”. Я засуджую прокурорів, незалежно від посади, які задля збереження свого статусу йшли на зговір зі своєю совістю. Тому ми і мали окремі скандальні політично вмотивовані справи, мали низку загадкових смертей політиків, і це, до речі, тягнеться ще з часів СРСР, було й фізичне знищення цвіту нації.

Президент сказав, що він бачить судову систему незалежною, і всі його зусилля скеровані на те. Але погляньмо, хто відповідальний за реформи: чиновник із Адміністрації Президента, один із заступників глави Адміністрації. І ми не чуємо, яким чином відбувається ця реформа. Знову судді скаржаться, що буде переатестація, будуть ті, що наб’ють міхи грошима, і знов перемелють і поставлять нових людей, які будуть лояльними до вказівок згори, і знову буде та сама командна система: ті поборювали цих, а тепер поборюватимуть тих.

— Будь ласка, згадайте особисті вияви твердості у Вашій прокурорській діяльності…

— У кінці 2004 року, в розпал Помаранчевої революції мені поставили завдання порушити справу щодо керівництва опозиції, винести постанову про розгін Майдану. Я цього не зробив, подав у відставку, але був звільнений з надуманих мотивів. Згодом відновився. Потім знову був звільнений за об’єктивну, законну думку щодо розпуску парламенту. Далі за об’єктивне розслідування справи про отруєння В. Ющенка, вбивство В. Чорновола у мене в кабінеті знайшли ртуть. Далі була тема Геноциду… Багато іншого. У мене питання: якщо після Революції гідності мене запросили і призначили першим заступником за нового керівництва держави, то чому люструють?

— Якщо держава потребує кадрів, які на боці Закону, то на якій підставі, всупереч Закону і відомим фактам юридичного протистояння владі Януковича, Вас люстровано?

— Я б продовжив запитання: чого хоче, чого прагне керівництво держави? І чого воно не помічає? Це дуже небезпечний сигнал, коли людей, які при режимі Януковича не мирились із його політикою, обіймаючи ті чи ті посади, допомагали боротись за правду, а нині їх викидають, як неблагонадійних: напевне, і так виглядає, — вони свою місію виконали, а зараз (як це мені заявляв Ярема) потрібні люди, яким “довіряють”.

— А як Ви боролися проти режиму?

— Добросовісним ставленням до роботи. Було багато розслідувань… Розслідуючи отруєння Ющенка, ми добралися до оточення Януковича, хотіли його допитати, відчули страшний спротив, тому що фактично весь менеджмент прокуратури був із Донецького регіону, винятково лояльний до ПР. Ми ще нічого не встигли зробити, а вже проти нас створили слідчу комісію ВР, дали можливість їй розслідувати справу на рівні з нами! — спеціальним Законом (це ж треба до такого додуматися, щоб депутати ВР мали можливість допитувати як слідчі, паралельно вести розслідування і т. ін., мало не арештовувати!). Звісно, що Ющенка отруїли, діоксин дотепер у крові і динаміку його виведення контролюють медики. Але нам (слідчим, під моїм керівництвом) не дали можливості завершити справу.

— А справи В. Чорновола, В. Івасюка, Г. Ґонґадзе?..

— Розслідуючи справу про загибель В. Чорновола, отримали висновок фізикотехніка, який вказав, що у потиличній ділянці голови Чорновола є чотири ушкодження, які послідовно завдані одним і тим же предметом…

Розслідували загибель Володимира Івасюка. І чомусь аж із Америки якийсь Крижанівський, “колишній з КДБ”, дуже мене критикував, що я, мисляча людина, ніби й при генеральських погонах, а такі дурниці говорю, що Івасюка вбили. Хоч ми зі Службою безпеки, дякуючи Валентину Наливайченку, розсекретили матеріали і знайшли доповідну секретаря обкому Добрика першому секретарю ЦК, який вказує, що Івасюк — це націоналіст і як вони його контролюють. Далі — медики висловили свої думки щодо того, що Івасюка повісили мертвим.

Щодо розслідування справи Ґонґадзе. Ще до нас тривалий час вели розслідування, розповідали, що Пукач переховується в Ізраїлі, в Росії, де завгодно, а ми його знайшли у с. Молочкові, що на Житомирщині, дякуючи слідчим органам прокуратури та СБУ. Знайшли голову Ґонґадзе. Потім почали об’єктивно розслідувати, доповідали керівництву Генпрокуратури про наміри на об’єктивне завершення розслідування справи.

У підсумку, усі ці справи, які я назвав, забрали і передали іншому заступникові.

— І справи стали мертвими?

— Безперечно, вони стали мертвими і рішення по цих справах стали незрозумілими. Наполягали на повторній експертизі отруєння Ющенка. Як можна говорити про повторну експертизу прокуророві чи прокурорському працівникові, якщо він чітко знає, відповідно до вимог КПК, у якому випадку можна піддавати сумніву висновок експертизи?! Безграмотність, а скоріш — зацікавленість цих прокурорів була очевидною. Ось це наштовхує на думку, що це все прикривали!

Тому я, без будьякого упередженого ставлення до людей, яких знав чи не знав, чітко і постійно говорив: “Ми ні з ким не домовлялися “мочити” людей”. Мені все одно, хто з якого боку, з якої партії. Хто винен, той має нести відповідальність за злочини. Ми йшли методично, чітко рухаючись у заданому законом напрямі.

 

“Реформа повинна містити гарантії прав людини”

— Миколо Ярославовичу, Ваше сприйняття реформ в українській прокуратурі?

— Розпочнемо з того, що ще 1925—1930 рр., за Союзу, сформовано всі органи влади, проведено адміністративнотериторіальну й управлінську реформи. Були визначені й адміністративні одиниці республіки, а в них також, дотепер, своя трирівнева система управління. Це центр, область, район, село, місто і, крім того, були сформовані всі органи управління. Зокрема й органи прокуратури, контролюючі органи, яких, до речі, сьогодні вже більше ста у державі. Ось ця совєцька модель, яка практично не змінювалася, передбачала нагляд прокуратури за діяльністю тих усіх контролюючих органів, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. У чому проблема? Ми, в принципі, жодним чином адміністративнотериторіальний устрій не змінили, не зробили адміністративної та правової реформ. У нас залишається, вибачте за прямоту, соціалістичнофеодальний лад, у якому керівництво держави керує майже в ручному режимі. Ми це спостерігаємо: підняли ціни — знизили ціни, підняли курс валюти — знизили курс валюти. Хоча саме на органи прокуратури, — і це в свідомості українця — покладено нагляд за виконанням і застосуванням законів. І людина, коли знає, що порушено її права, може звернутися до прокурора по захист прав. Зараз же, коли людина приходить до прокурора за захистом своїх прав, їй пояснюють, що, відповідно до реформи, прокурор не може звертатися за захистом її прав, вона йде до суду,  платить за позовну заяву, та ще й, ми знаємо, які рішення ухвалюються. У мене питання, — для кого пропонується реформа? Висновок один — явно не для українців.

Ще за комуністів правоохоронна система, не тільки органи прокуратури, використовувалась як інструмент впливу на політику, на інакомислячих. І такі методи, на превеликий жаль, застосовують до сьогодні. Змінюються еліти, змінюється час, а кожен керманич при владі намагається використовувати той інструмент, який і досі діє, аби мати певний контроль. Ось чому потрібна реформа. Але насамперед потрібна реформа нашої свідомості. Якщо прокуратурі, судам і іншим не будуть давати дурних вказівок, призначати людей, які готові виконувати протиправні вказівки, то й не буде протиправних рішень. Тому ця реформа повинна бути такою, яка за процедурами призначень убезпечить від впливу на прокуратуру, суди і ін., незалежно, хто б не був при владі. Але не досить змінити прокуратуру лише за рахунок скорочення кадрів, декларуючи, що кадри будуть брати навіть із ЖЕКів. Я уявляю, як вони накерують. Розв’язана ненависницька війна проти органів прокуратури, про надмірно високі зарплати і т. ін., що це за ставлення до людей?! В середній ланці отримують зарплати від 2 до 5 тис., працюють із 9 год. до 20ї і ще пізнішої години, купують за свої гроші папір і ручки для роботи, це ж чиїсь діти, брати, сестри, матері. Так, є і стимулююча складова — підвищені зарплати, але це як стимул за багаторічну чесну працю, і це правильно. Тут хочу наголосити, що всі керівники і їхні підлеглі, які колись виконували злочинні вказівки, повинні понести заслужену відповідальність перед законом. Стосовно реформи я вже казав: у нас стара адміністративнотериторіальна система, а новою реформою передбачено екстериторіальний принцип діяльності. Створюються окружні прокуратури, які об’єднують прокуратури нижчого рівня. При тому міліція, СБУ, інші державні й контролюючі органи не змінюють свій територіальний вплив, а прокуратура його змінює. Яке ж це буде виконання функцій? Ось, скажімо, процесуальне керівництво. За 200 км сидить слідчий, а прокурор тут, у своїй обителі. Звісно, ми, за потреби, можемо й електронними засобами зарадити справі, при реєстрації можна використати електронний підпис і таке інше. Але є проблема безпосередності: втрачається контакт, втрачається емоція, втрачається можливість захистити права людини. Ніяк не можу зрозуміти, яка задумка реформаторів: просто потоптати прокуратуру? Адже суспільство фактично не змінило правової системи, не змінило системи координат. Ті, хто розробив реформу, посилають звичайну людину до кабінетів тих самих людей, які вимагали у неї хабарі. І тепер постраждалий повинен на те їм скаржитися безпосередньо! Тому що іншої системи не придумали.

Реформа повинна містити гарантії дотримання законності, прав людини, опіки над людиною… Тут ми цього не бачимо. Є бажання утиску органів прокуратури з боку людей, які страждали від неї. І тут я відповідально скажу: вони мають мотивацію до того, щоб прокуратуру урізати в повноваженнях. Вони відчули весь тягар безпідставного приниження, переслідування і т. ін. Треба розібратись з кожним таким випадком. Але ж не можна на емоціях будувати реформу! Тому потрібен відкритий діалог з академічною, прикладною наукою, яка є в органах прокуратури, яка є в державі, відповідно з різними дослідницькими інститутами, — в ім’я захисту прав людини.

— І світовим досвідом…

— Так, і світовим досвідом… Узагалі нічого не треба було б змінювати, якби, наприклад, порушили питання одночасної реформи судової системи, правоохоронної системи і органів прокуратури. Якби порушили питання виборності суддів, прокурорів і, умовно кажучи, “шерифа” (міліція), як це практикують у світі, коли мешканці населеного пункту (до 50 тис. осіб) обирають людину, якій цілком довіряють. І ця людина несе й особливу відповідальність, бо народ, який підняв тебе, швиденько й опустить. Ось реальний крок на захист прав людини, на користь людиноцентричної держави, де права людини в основі діяльності всіх органів управління.

— Письменник Борис Гуменюк, який зараз на війні, колись займався бізнесом, потрапив у “Лук’янівку”, провів там певний час, написав роман “Лук’янівка”. Ось цитата: “Суд і прокуратура ходять в одній упряжці, наче пара ваговозів, а влада сидить на козлах і керує їздою з батогом у руці. Коли хоче — періщить, коли хоче — прискорить, коли хоче — зупиняє”. Це було написано в 90х роках. Що змінилося відтоді?

— Нічого. Наголошую, що прокуратуру використовували як інструмент розправи, хоча вона була однією зі складових ланок. І починати треба не з прокурорів, суддів, а з керівництва держави, щоб не було команд на утиски, переслідування, і їх не буде, а як будуть, — гарантую, що буде блискавична реакція керівників держави. Ми живемо в пострадянському суспільстві, тому треба міняти систему координат. Візьміть сусідні держави, хай і невеликі, де європейський досвід, де є науковці, які мають свої самоврядні організації. Вони раз на рік міняють контрольну комісію, раз на три — наглядову раду, а третину комісій добирають раз на три місяці. Ось такі різні органи контролю, тобто люди думають наперед, як запобігати корупції. Чи думають про це реформатори, коли йдеться про систему подання і призначення прокурорів? Хто готує подання, хто дає дозвіл на їхнє призначення? Тому Генеральний прокурор буде завжди оглядатися на Президента, на Верховну Раду. Зміни до закону повинні містити чіткі вимоги до Генерального прокурора як до людини фахової. Має бути вердикт компетентного органу, можливо, навіть Конституційного Суду, який розуміє повноту відповідальності: і свою, і цієї посадової особи, що покликана забезпечувати стан законності в державі. І так само — відповідальна процедура звільнення. Необхідно довести, що прокурор діяв незаконно або у протиправний спосіб, і тоді вже виносити недовіру. Прокурор не повинен безпосередньо залежати від центральних органів влади.

— Тож чи є у нас перспектива, що настануть часи, коли “прокурор” буде синонімом Закону і Конституції?

— Навіть нині, коли сформовано досить негативний образ прокурора, є дуже багато позитиву, про який можна говорити. Та він не висвітлює загальну думку народу. Бо діяла корумпована система органів державної влади, — не лише прокуратури, — а в тій системі участь брали всі. Тож коли перемогла Революція гідності, я особисто був серед тих, хто ініціював внесення до Реєстру досудових розслідувань кримінального провадження про створення злочинної організації під керівництвом Януковича, який фактично створив класичну фашистську державну машину, коли бізнес, олігархат зійшлися з владою, коли силові структури сходилися з кримінальними авторитетами — вони діяли разом, впливаючи і на державні органи. Це приклад фашизації, нав’язаної державі. Хто очолював процес корупції? Звідти, з печерських пагорбів віяло, з владних коридорів. Тому нам потрібно взагалі багато чого змінювати в державі, бо українця так потоптали ногами, що він навіть не впевнений у тому, що може бути відповідальним керівником…

— Це Ви про те, що “пересічний українець” і “маленький українець” не здатні реформувати 45мільйонну Україну, доводиться запрошувати людей іншої ментальності, інших характерів, інших, може, навіть розумінь буття, які допомагатимуть нам це зробити?

— Я підписуюся під кожним словом, бо нам обов’язково треба міняти ставлення до українця з боку органів влади. Ми повинні справді обирати собі владу, яка буде відповідальною перед народом, тому що в державі — 78 % українців.

Нічого не міняється ще з часів минулого століття: як у М. Грушевського, — “країною керують ті, кому вона не потрібна”. Мій девіз: “Мені потрібна Україна”.

— Якщо Ви йдете в політику, то пропоную продовжити: “а я потрібен їй!..”

— Правильно. Тому що ми бачимо лише туман у державі, а не бачимо ідеологічної доктрини, яка б ґрунтувалася на Конституції, на правах людини, і її не можна було б змінювати так, як це робив режим Януковича, що почав переписувати історію, підручники, орієнтуючись на інтереси своєї політичної сили. Зараз у суспільстві є запит на ідеологічно сформовану політичну силу. Іти треба спочатку не до вентилів, не до олігархів, а до вчителів, лікарів, працівників культури, людей мистецтва, запитувати: що вам потрібно? Щоб ми розуміли, хто ми є і куди нам рухатися, щоб ми разом формували мораль української людини.

Сьогодні інтелігенцію необхідно долучати до всіх процесів, зокрема профілактики і протидії корупції. Річ не в тім, що ми у державі створимо Антикорупційне бюро чи ще кілька органів нагляду. Найбільша небезпека в тому, що знову будемо воювати з наслідками. Це вічна боротьба. Владі треба точно визначити причини і умови існування корупції. Створити такі умови, за яких будьякі корупційні дії будуть неможливими в сфері послуг, тендерних закупівлях, із владних коридорів зникне “людський чинник” — і не треба жодної міліції, прокуратури, контролюючих органів, нікого! Тому що механізм не братиме хабарів, підкупити можна тільки людину.

Нам треба більше публічності, уваги керманичів держави до недоліків і не боятися про них говорити. Кожна персона повинна відповідати перед Законом, а не повертати все у русло обіцянок, домовленостей… Тому що за іншого розвитку подій ми маємо небезпеку втратити довіру людей.

 

“Дорогу має вказувати

Закон і громадянське

суспільство”

— Миколо Ярославовичу, політики, які йдуть у велику владу, мусять відчувати себе під Законом, а не над ним. У нас кожен президент намагався змінити Конституцію.

— Ми звикли до красивих промов, стандартних проповідей щодо покращення, підвищення і заглиблення. Якщо ми орієнтуватимемося на них, знову програємо. Орієнтуймося на мораль, на совість, а це продукт загальнолюдський, тому його втрата дорівнює поразці. Пам’ятаєте “Чорну Раду” Куліша, коли козак виходив перед Гетьмана, вільно висловлював йому свої думки і невдоволення і вимагав його переобрання, якщо той завинив? І його відразу переобирали. Йдеться не про те, що ми маємо переобирати Президента щороку або “на біс”, ідеться про те, що ми, українці з прадавніми традиціями, маємо жити і діяти в тому часі, у якому живемо. Необхідно обстоювати свої позиції — обирати правильні пріоритети, адже ми рухаємося в Європу, ми за реформи. Громадянське суспільство повинно знайти такі механізми контролю, щоб влада не відступала від своїх обіцянок. “Двієчники”, “шизофреніки” правили державою за Януковича, це зрозуміло (я наперед вибачаюся перед порядними людьми), але чому зараз такі повільні зміни? Хіба новий керманич держави не має своєї команди? Чому з’являються іноземні легіонери? Це порушення Конституції, тому що є процедура отримання державного громадянства. Держава не має права торгувати своїм громадянством так, як комусь заманеться. Є Закон, Конституція, і змінювати Закон за бажанням керманича також не вихід. Тому ці легіонери порушують Закон і Конституцію, бо не складали іспит на знання мови, вони не знають основ нашого законодавства, не знають його особливостей, не знають ментальності народу. Колись колеги, які вели слідство щодо злочинів на Сході Союзу, в Узбекистані, розповідали: вони не знали, що притягають до відповідальності людей за їхні традиції. У розумінні приїжджих слідчих це був злочин, а потім з’ясовувалося, що в узбеків такі традиції.

Мені здається, що пострадянська інформаційна машина, яка розв’язала війну проти всього українського, яка брала за основу висловлювання брутальних і неосвічених політиків, їхні слогани, їхню брехливу риторику, не мала і не має нічого спільного з Україною. На часі займатися ідеологією держави, нарешті, сформувати ідеологію, розуміючи, що вже й у ХХІ ст. її настільки спотворили, створивши образ фашиста в Україні, який воював і воює за національне, батьківське. У нас є свої традиції, є той дороговказ, яким ми повинні йти. Ми — мудрий народ.

— Миколо Ярославовичу, визнайте, що зараз на плаву і керують державою акули бізнесу. Це найбагатші люди України, які прийшли у владу, дехто поза нею залишився — зокрема нейтральні до тих подій, що відбуваються, або ж ті, що душею по інший бік барикад… Ми побачили, хто реально керує Україною. Ці люди мають вплив на генерального, регіонального, районного прокурора? При такому стані речей ми не скоро подолаємо корупцію.

— Правильно. Я вважаю, що (це з джерел класичних наук про державу, про органи управління) олігархат повинен бути поза політикою, поза органами державного управління. Тому що це захист власних бізнесінтересів, це занедбання ідеології, культури, мистецтва, переведення всього на бізнесові рейки. Те, що ми сьогодні маємо. Серед них є люди, які не розмовляють українською не тому, що вони не українці, а тому, що вони в душі не українці. Тому ми й повинні дбати про кадрову політику, необхідно сьогодні згадати, що вчитель і музикант беруть зброю в руки і йдуть воювати.

— Не тільки з відчаю, а з патріотичних переконань!

— Це ті люди, які ідуть за душевним покликом. А з іншого боку, чому саме вони беруть зброю до рук? Тому що її не візьме бізнесмен, який має статки за плечима, і йому не цікаво піти і втратити це.

— Ви маєте колосальний досвід, через те я закликатиму Вас до правового просвітництва! Отже, Антикорупційне бюро або Національне бюро розслідувань. Або Наглядова рада при прокуратурі. Що відбувається в нашій державі?

— Перше, щодо Антикорупційного бюро. На мою думку, ми не з того починаємо. На першому плані — заходи протидії корупції. За участю громадськості, громадських інститутів. Друге. Ми повинні думати, якщо залишається ця закрита, консервативна правоохоронна система. Ідеться про всю систему, не тільки прокуратуру, але була задумка створити таку Консультативну Раду, яка спостерігатиме за тим, що відбувається в органах прокуратури, даватиме оцінку процесам, тому що в інформаційному полі (часом з об’єктивних і суб’єктивних чинників) діють дуже багато людей, “які добре розбираються в діяльності органів прокуратури”, можуть запросто “приліпити роги, ноги й хвіст” і викривити дійсність. Щоб цього не відбувалося, й створили КР, куди ввійшли принципові й гострі на перо професіонали, і керував тією Радою Володимир Бойко. Це незалежний журналіст, людина відома, завжди на вістрі подій. Я вважаю, що цей крок був досить правильним, для того щоб прокуратура стала прозорішою, відкритішою і її контролювала громадськість. Так, як це визначено Конституцією і законодавством. Але наголошую, що усе залежить від Президента, прем’єра, від існуючих політичних еліт. Згадаймо: хто використовує прокуратуру як інструмент розправи? Генпрокурор? Та ніколи в житті! Йому моментально голову знесуть і на тому його кар’єра закінчиться. Хто сіє проблеми? Пануючі еліти держави. Тому насамперед керівництво держави мусить обстоювати правову державу не на словах, прикриваючись Законом і все моделюючи, щоб придушувати громадську думку. Сподіваюся, що нині будуємо правову державу…

— Напевно, доцільно і доречно згадати про Донбас. Чому цей регіон легко було сколотити, чому його вибрали для гібридної революції?

— Тому що це населення, яке не мало певної історичної пам’яті, оброблялося ідеологією Партії регіонів, було найбільше під впливом совка. Плюс пияцтво, наркотики, професійні захворювання.

Річ у тім, що населення цього краю переважно міське, було й багато високоінтелектуальних людей, але превалює робочий клас, люди добрі і довірливі, такими людьми було дуже легко керувати, особливо через контрольовані ЗМІ, тому не було ніякої демократії.

— Ви як прокурор відстежуєте порушення законів, які відбуваються в АТО? Наприклад, щодо Іловайської трагедії.

— Справу порушили, її розслідують. Профанація кадрів — основна наша проблема. Якщо на посади призначають людей, які взагалі не мають уявлення про воєнну сферу, то нижчій і середній ланкам можна поспівчувати.

При тому у нас багато розумних незатребуваних людей. Судіть по своїй галузі, по інших напрямах. Людина не може себе реалізувати, бо професійність не в моді. У моді брутальність, заробляння грошей, різні незаконні схеми. Тому є зневага до чиновництва, недовіра до влади.

Ось, скажімо, поставили представника МВС керувати прокуратурою і людина, замість визначення пріоритетів, виводить усіх поза штат і чотири місяці система паралізована, вона не ефективна. Поточна робота триває, але резонансних справ реально ніхто не контролює, тому й народ, і ЗМІ вдарили у дзвони. Такі справи, як смерть героїв Небесної Сотні, злочини оточення Януковича фактично загальмували, а можливо, це м’яко сказано. Про ЛНР і ДНР як терористичні організації справи давно внесені до реєстру, але про них згадали через кілька місяців. Мені, перед звільненням Яреми, телефонує О. Махніцький і каже: “Миколо Ярославовичу, а як щодо накладення арештів на рахунки, бо телефонує Ярема, питає, де матеріали?” Я відповідаю: Олеже, він це питання мав поставити ще в червні, а не сьогодні — за місяць до звільнення”.

Я відповідальний за те, що робив. Ми працювали від 7ї години ранку до 2ї ночі. Я часто бував на вул. Володимирській, ми спільно з В. Наливайченком і В. Крутовим формували штаб АТО. Туди виїжджав із заступником Генпрокурора М. Банчуком, підписувались під кожним документом, бо бійці боялися стріляти у ворога, були налякані подіями на Майдані, розслідуванням справ за цими фактами, сприймали ситуацію в окремих випадках як театролізоване дійство. Я кажу: “Не бійтеся, ви захищаєте Батьківщину, Ваші дії цілком законні”. Підсумовуючи, потрібно відзначити, що в Україні всі на виду, і якщо щось робиться в рамках моралі і тверезого глузду, питань не виникає. Але якщо тільки ти починаєш гру, це помічає кожен. Час перестати грати на небезпечних струнах людської довіри, бо вони можуть порватись.

 

Гостя розпитувала

Любов ГОЛОТА

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment