Чому Україна стала жертвою окупації

Наталя ГУМНИЦЬКА,

Львів

 

Про життя українців в окупованому Криму й охопленому військовими діями Донбасі якось намагаються не згадувати. Головний мотив — не варто дратувати ідеологів “русского міра” у розпал російської агресії у Донецькій і Луганській областях України. Ба більше! Тепер не можна відстоювати права титульної нації на впровадження української (державної!) мови на всій території України, бо це може призвести до посилення напруги в суспільстві та стосунках з агресором. А про відміну дискримінаційного для українців сумнозвісного закону “КіваловаКолесніченка” вже не йдеться. Навпаки, спостерігається тотальна русифікація інформаційного простору України, насамперед телевізійного. І це цілком зрозуміло, якщо перша особа держави відверто висловлює підтримку російської меншини у відстоюванні її мовних і культурних інтересів, нехтуючи потребами українців, свідченням чого є надання особливого статусу цій території. Безперечно, усі без винятку етноси мають вільно отримувати доступ до освіти материнською мовою, до своєї культурної спадщини. Але не за рахунок приниження гідності титульної нації!

Незважаючи на те, що згідно з переписом населення 2001 року, українці Донбасу становлять близько 60 %, гуманітарна політика держави у цьому регіоні толерувала поширення “русского міра” і активне згортання українського мовнокультурного простору. Фактично населення цього кількамільйонного регіону країни не було інтегроване в загальноукраїнський простір, а продовжувало жити в ідеологічному силовому полі Російської Федерації. Молодь зростала на історичних постатях, героях і зразках масової культури чужої держави, а не на національних високоякісних прикладах і традиціях. Тобто 23 роки цей край фактично мав свою владу регіоналів зі своєю неписаною конституцією, своїми регіональними законами. Київська влада байдужістю посприяла формуванню міфу про особливий статус і значення цього краю як такого, що годує всю Україну. Інформаційний простір у Донбасі активно працював на виховання любові до сусідньої держави і зневаги до української. Місцеві мільярдери, власники телеканалів, ретельно сприяли вкоріненню ідеології “русского міра” при відсутності будьякої реакції київської влади на кричущі факти наруги над правами місцевих українців, а також державних символів!

Фактів дуже багато, зокрема багаторічний судовий процес студента Луганського університету щодо права навчатися українською мовою, або відмова у присудженні Донецькому університету імені Василя Стуса! Результатом стало повне зомбування населення російською агресивною антиукраїнською пропагандою. Молоде покоління Донбасу, переважно імплементоване у цінності чужої сусідньої держави. Вони, поруч із російською, можуть чудово володіти англійською, водночас виказуючи повну безпомічність щодо української. І, безперечно, це зрозуміло, оскільки державна українська була для них лише формальною фікцією, як і Прапор чи Гімн.

Повною мірою цей аналіз стосується і українців Криму, яких на острові до окупації було близько 600 тисяч осіб, тобто після росіян на другому місці, а кримські татари — на третьому, понад 200 тис. осіб. Проте ситуація з українцями у Криму була навіть плачевніша, ніж із кримськотатарським етносом. Після окупації ситуація нестерпна. Фактично відбулася повна зачистка усього українського простору: ліквідовані радіо, телемовні програми, заборонено єдину українськомовну популярну газету “Кримська світлиця”, ліквідовані українські нечисельні школи, українська гімназія, закриті українські грекокатолицькі церкви і церкви Київського Патріархату, заборонені Шевченківські святкування та використання української символіки. Українці залякані і у масових місцях остерігаються вживати українську мову, бо це може стати прямою загрозою їхньому життю. Така наруга над українцями Криму і Донбасу, над нечуваним порушенням їх законних прав чомусь не цікавить ні міжнародні організації, ні українську владу. Влада, хоч не надто енергійно, але щось робить для кримськотатарського населення. А українців ніби й не існує на цих територіях! Розпач викликало відео українки похилого віку, яка прийшла до пам’ятника Тарасові Шевченку не лише поклонитися нашому Пророкові, а й у надії почути хоч одне українське слово! Тяжко було дивитися на страждання цієї літньої українки і усвідомлювати, який нечуваний геноцид над українцями чинить агресор на нашій землі, а влада безпомічно розводить руками або, що ще цинічніше, робить вигляд, що нічого не відбувається!!!

Небесна сотня віддала життя за гідність українців, за право жити у демократичній унітарній Україні, у якій будуть вільно почуватися всі без винятку. За ці ж цінності вмирають щодня на Донбасі кращі з найкращих українців. Гине безцінний генофонд нації! А тим часом ми спостерігаємо, як російська інформаційна окупація нарощує свою присутність практично на всіх українських телеканалах. А Національна рада з питань телерадіомовлення демонструє повну безпомічність разом із відповідними комітетами Верховної Ради України. Невже нашій провладній верхівці незрозуміло, що XXI ст. — це століття війни за душі, за духовні цінності?

Поцікавтеся, панове можновладці, які мільярди тратить Росія на поширення ідеології “русского міра” не лише в Україні, а й в усьому світі. А у нас досі гуманітарна сфера відкинута на маргінес державотворення! У нас немає чіткої соціальнокультурної стратегії розвитку Української держави на національних цінностях і традиціях. Саме тому ми маємо в країні гостру проблему Національної ідентичності, Національної свідомості, Національної гідності і Патріотизму. Здавалось би, що кривава війна позбавила ілюзій нашу владну еліту щодо імперськи стурбованого нашого північного сусіда і переконала, що одним із корінних чинників окупації і розшматування України є відсутність національної ідеології, згортання національної культурної сфери, освіти, науки до принизливого стану. Чого варта фактична ліквідація Міністерства культури, а ініціатива Міністерства освіти і науки про практичне скасування вивчення української історії, філософії й інших важливих гуманітарних дисциплін у вищих навчальних закладах. Щоправда, під тиском громадськості міністр нібито відкликав це рішення. Але по факту усе віддано на відкуп керівництва навчальних закладів. Оце стратегія виховання освічених, європейського кшталту майбутніх громадянпатріотів України! Хоча ми і живемо у вік глобалізації, але національну самобутність жодна з країн і Старої, і Нової Європи не відміняла! Якраз навпаки. У цих країнах відбувається інтенсивне навернення до національних коренів, відродження національних традицій. Цього вимагає і об’єктивний закон збереження біорізноманіття, до якого належать з повним правом і суспільні екосистеми. Будьмо послідовні — плекаймо майбутніх патріотів на своїх історичних героях минулого і сучасності, на своїх національних культурних скарбах і традиціях. Саме цією культурною індивідуальністю ми цікаві світові. І саме “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, слава України!”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment