Дмитро ГНАТЮК: Щем весняної радості

90 років… На схилі людського буття час і простір ущільнюються під пресом невмолимого гравітаційного тиску. І справді: ніби вчора буковинський юнак вийшов на свій шлях життя, а вже минуло стільки десятиліть! Усього вистачало у його долі: і радощів, і тривог. В омріяний світ мистецтва його вивів співакпедагог Іван Паторжинський (майбутній артист навчався в Київській консерваторії).

Дмитро Гнатюк — це ціла епоха: ІІ Світова війна, відбудова зруйнованого народного господарства, післясталінська “відлига”, хрущовська спроба демократизації постімперії, брєжнєвський епікуреїзм (бадьорий бровастий генсек над усе цінував насолоду земними радощами), врешті — горбачовська “перебудова” й закономірний розпад останньої північної імперії — СРСР.

На тлі цих подій минули два важливі для нашої історії часові відрізки: 1) піввікова боротьба нашого народу від юридично формального статусу незалежної держави (УРСР 1945 року, як засновник ООН, була визнана світовим співтовариством суверенною країною) до проголошення й визнання світом реальної самостійності 1991 року; 2) нинішній чвертьстолітній складний період утвердження української України, що, долаючи складні державотворчі проблеми, вимушена тепер захищати своє природне право на непідвладне нікому майбутнє у мілітарному протистоянні з російським агресором.

У багатьох названих подіях митець брав безпосередню участь (зокрема, був депутатом Верховної Ради України, активістом громадського й культурного життя, уважним учителем для покоління молодих співаків).

Труди і дні Дмитра Гнатюка, як і його пісні — народжені у глибинах національного буття, з вірою в добро, але й зі щемом весняної радості.

Світ для нього — величезний концертний зал. Митець побував на всіх континентах.

У майбутньому, крім мистецтвознавчих досліджень, присвячених Д. Гнатюкові, повинні обов’язково з’явитися книги про його переповнений несподіванками і пригодами життєпис, численні зустрічі на світових орбітах (з однією з історій познайомимо читачів у нашій публікації, а скільки їх у пам’яті артиста!)

У суботу 28 березня в Національній музичній академії України імені П.Чайковського відбулося вшанування ювіляра. Після короткої урочистої частини (Дмитро Михайлович за станом здоров’я не зміг бути разом із прихильниками свого таланту) присутні побачили виставу “Запорожець за Дунаєм” С. ГулакаАртемовського у постановці режисера Д. Гнатюка.

Віталій АБЛІЦОВ

 

“Я бачив людство”

“Від Португалії й до Японії, від Едмонтона й до Таїланду та островів Індонезії — все Бог щедро мені показав… І всюди (будьякої раси) людина прекрасна!.. Хоч всюди життя її минає в постійній тяжкій боротьбі Добра зі Злом. Хотілось би прозирнути в майбутні тисячоліття”.

Це абзац зі “Щоденників” Олеся Гончара, з яким Дмитра Гнатюка пов’язувало і багаторічне дружнє спілкування, і спільність поглядів на вітчизняну культуру й українське майбутнє.

У Гончаревих рядках треба лише змінити (додати чи скоротити) перелік країн, де побував Д. Гнатюк. Артист відкривав світ, а той у свою чергу відверто вітав співака, аплодуючи йому. Скільки в Україні творчих особистостей, котрі мають можливість похвалитися подібними досягненнями?

Одиниці.

Масштабність постаті — ось що, гадається, головне у портреті Д. Гнатюка, чого, на жаль, не бачить дехто з тих, хто присвячує йому свої публікації в періодиці та книжкових виданнях.

Ось і сьогодні навіть наші солідні друковані видання, відгукуючись на ювілей, не забули іронічно нагадати, що Д. Гнатюк співав і Й. Сталіну, й М. Хрущову, й Л. Брєжнєву, й В. Щербицькому… Іншими словами, мовляв, співаку не були чужими компроміси (до речі, це непроста тема для літописців вітчизняного суспільнокультурного життя, якою часто зловживають нинішні самозванціглашатаї).

Лише один приклад.

Весь світ знає пісню “Два кольори” на слова Дмитра Павличка (музика композитора О. Білаша), яку вперше відкрив слухачам Дмитро Гнатюк. Це не просто шедевр українського пісенного мистецтва, це зразковий твір, який повинен би стати предметом обговорення не лише музикознавців, а й письменників та літературознавців, філософів і політологів, істориків і науковців.

Ми досі в полоні галасливих формальних заходів, породжених минулим тоталітарним режимом. Нові підходи до поширення вітчизняних культурноінтелектуальних досягнень нас не хвилюють. Тому і рухаємось протоптаними личаками комуноукраїнофобів засміченими стежками.

А чому б не провести, починаючи зі столиці, у всіх регіонах держави народні зібрання, присвячені тій же пісні “Два кольори”? Гадається, вони б завоювали загальнонаціональну аудиторію, пробуджували б святі почуття патріотизму, любові до рідної землі.

Проблема “митець і влада” — одна з найсуперечливіших у дискусіях на названу тему. У кожній національній культурі достатньо фактів для висновків і “за”, і “проти”, але головне те, що остаточної відповіді немає й бути не може.

У цивілізованому світі діє одна формула “митець і народ”. Якщо є глибокий зв’язок між ними, художник (синонім слову “митець”) заслуговує на народне визнання…

Д. Гнатюк належить до тих наших співаків, котрі відкрили людям Землі українські пісню, мову, врешті культуру давнього дніпровського народу. А хто був його сучасником, тодішнім “сильним світу” — це не має особливого значення. Не завжди формула “митець і влада” означає конфлікт. Якщо митець — Талант, тоді влада безсила впливати на нього, а тим більше диктувати йому свою волю.

Європа, Австралія, обидві Америки, Африка, Азія… Модерні палаци й імпровізовані просто неба естради — всюди голос київського співака лунав, славлячи Україну. Це була життєва місія співака. І вона була успішнішою, ніж декларовані і вчора, й сьогодні псевдопрограми поширення інформації про Україну, котру покликані вести передусім вітчизняні дипломати.

Сьогодні ми бачимо, як це важливо для нас.

Хто найбільше допомагає зараз Україні? Канада й США. Де найактивніше діють осередки української діаспори? В Канаді та США.

У Німеччині та Франції наші земляки та нащадки емігрантів теж не стоять осторонь, але мають скромні результати. Очільники цих країн нині підтримують Україну, але їхні пропозиції поки що далекі від конкретних справ, здатних зупинити кремлівського агресора. Не забуваймо, що саме президент Франції та канцлер Німеччини в Бухаресті 2008 року, коли вирішувалося питання про підключення України та Грузії до Плану з підготовки до членства в НАТО, переконали учасників саміту відхилити цю пропозицію. В. Путін тоді торжествував, відкрито заявляючи, що Москва претендує на Крим. Сьогоднішні події в Донбасі підтвердили, що північний агресор завжди готувався воювати з Україною заради поневолення її народу.

Якщо вибирати між Д. Гнатюком — естрадним співаком і Д. Гнатюком — оперним артистом, гадається, чаша терезів схиляється до першої іпостасі митця (хоча це зовсім не значить, що досягнення Дмитра Михайловича на оперній сцені не вражають: він керував Київським театром опери і балету, вісім років був його режисером, водночас десять років завідував кафедрою оперної підготовки у Київській консерваторії; партії Остапа та Миколи (“Тарас Бульба”, “Наталка Полтавка” М. Лисенка), Мазепи та Онєгіна (“Мазепа”, “Євгеній Онєгін” П. Чайковського), Фігаро (“Севільський цирульник” Д. Россіні), Ріголетто (“Ріголетто” Д. Верді) та інші завжди захоплювали глядачів; Д. Гнатюк часто виступав і як концертний співак — у його репертуарі понад 80 творів національної та світової класики).

 

У Гнатюків могла бути

й чорношкіра донька

Повторюся, висловлю сподівання на появу книгибіографії про Д. Гнатюка, що відкриє читачам портрет талановитого буковинця, розповість про його працелюбних батьків, загиблого від рук сталінських енкаведистів старшого брата Івана — студента Вищої морської школи у Констанці (Румунія), безпідставно звинуваченого у шпигунстві; про сестру та її родину, котра живе у Канаді; про відомих вітчизняних і зарубіжних державних, політичних, культурних діячів минулого й сьогодення, з котрими спілкувався співак і котрі захоплювалися його самобутнім талантом.

Дмитро Михайлович надзвичайно цікавий у своєму буденному житті. Він — відомий колекціонер живопису, захоплюється класичною й народною музикою. На одному з перших місць у його житті завжди були мандри.

Подорожуючи світом, Д. Гнатюк часто відвідує наше найближче зарубіжжя, особливо краї, де живуть вихідці з України. Якось побував він у Придністров’ї — невизнаній самопроголошеній республіці, третина населення якої українці. Вони радо зустріли видатного артиста. Дмитро Михайлович уважно слухав їхні розповіді. Він добре розумів дністров’ян, адже сам народився й прожив юні роки в Буковині, що тоді входила до складу Румунії.

Дорогою до Дністра й повернення до Києва Дмитро Гнатюк розповідав про свої творчі відрядження, зустрічі з цікавими людьми світу. Після тої поїздки голова Товариства “УкраїнаСвіт” поет І. Драч запропонував зустрітися у вузькому колі й записати прецікаві розповіді співака. Так народилася книжка “Д. Гнатюк. Сповідь на тему: голос і влада” (2000).

…Під час поїздки до Африки артист потрапив до племені туарегів. Спів Д. Гнатюка так вразив вождя племені, що той вирішив поріднитися з українцем і на знак поваги до нього подарував йому одну зі своїх юних доньок (вождь мав 150 дружин і ще більше дітей).

У подібну ситуацію Дмитро Михайлович не потрапляв ніколи, але треба було щось робити.

Рішення офіційних осіб, що супроводжували артистів, було просте: подякувати вождеві за подарунок і запевнити його, що коли делегація повертатиметься в Україну, тоді й заберуть доньку.

Поїздка тривала, але ніхто, зрозуміло, не збирався виконувати обіцянку.  Але для         Д. Гнатюка цим історія не закінчилася.

Через деякий час на київську адресу митця надійшло офіційне повідомлення, що подарунок вождя прибув до Москви й Дмитро Михайлович повинен прибути до північної столиці і забрати африканську красуню.

Ясно, що найбільше хвилювалася дружина співака — Галина Макарівна (науковий співробітник Інституту мовознавства НАНУ). Різні думки роїлися в її голові, зокрема, й такі: “Піду я на прогулянку з донькою на Хрещатик, що подумають знайомі, зустрівшись з нами? Не поясниш же всім, як усе трапилося і як потрапила до Києва юна африканка”. Дехто з друзів навіть радив Гнатюкам дати у “Вечірньому Києві” пояснення щодо “поповнення” родини співака.

Не знав, як поводитися і  спантеличений Дмитро Михайлович.

До Гнатюків телефонував директор театру опери і балету Віктор Гонтар (зять М. Хрущова).

— Галю, який щасливий у вас Дмитро — і талановитий, і сина має, а тепер ще й донька буде. Якби ви не перечили, то ми б із Юлією Микитівною вдочерили дівчинку. Нам Господь дітей не дав…

Словом, “веселі” дні пережили тоді Гнатюки.

Усе кінчилося тим, що Дмитру Михайловичу зателефонували з Міністерства закордонних справ України й запросили на прийом, щоб поставити крапку в цій історії. Виявилося, що співака у такий спосіб розіграли знайомі дипломати, котрі знали про випадок із вождем.

А запрошення до МЗС й вибачення за “жарт” було зроблене тому, що до Києва повинен був прибути М. Хрущов і працівники відомства боялися, раптом він дізнається, як “розважаються” київські емзеесівці.

Почувши, що африканська донька не приїхала до Москви, Дмитро Михайлович замість того, щоб вилаяти дипломатів — горежартунів, полегшено зітхнув і… махнув рукою на “дотепників”.

Можна лише здогадуватися, як раділа щасливому завершенню історії Галина Макарівна.

 

х х х

Якщо ще раз повернутися до пісні “Два кольори”, яка, безсумнівно, супроводжує Дмитра Гнатюка все життя, то святими для нього є два рядки:

…червоне — то любов,

а чорне — то журба.

Є у автора слів цієї пісні Дмитра Павличка вірш, присвячений Дмитрові Гнатюку, де поет зізнається:

В тяжкі часи жили ми, друже Дмитре,

Коли на світі панувало зло.

З моєї ліри і з твоєї цитри

Немало струн обірвано було.

 

І довелось для ворога співати,

Але в найтяжчі дні — це диво див —

Тієї пісні, що навчала мати,

Ти з оперної сцени нас навчив…

Ідеться про відому “Пісню про рушник”  А. Малишка та П. Майбороди, котрій дав життя співак О. Таранець, але вдихнув нові настрої і зміст Д. Гнатюк.

Велику долю дав Бог нашому сучасникові, котрий відсвяткував свій 90літній ювілей.

Здоров’я Вам, шановний Дмитре Михайловичу!

 

Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка і редакція “Слова Просвіти” щиро вітають світоча української пісні Дмитра Гнатюка з дев’яносторіччям і сердечно бажають йому здоров’я та сили, невгасимості духу! З роси й води Вам, Дмитре Михайловичу!

Просвітяни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment