Стратегічна зброя України

Володимир ЗАГОРІЙ,

доктор фармацевтичних наук,

голова наглядової ради фармацевтичної фірми “Дарниця”, президент Ліги українських меценатів

 

Розраховували ми й на те, що наш проект інспірує інші патріотичні заходи аналогічного наповнення, які народяться з творчої ініціативи патріотичної громадськості. І тут ми також не помилилися — за півтора десятиліття існування конкурсу ім. П. Яцика з’явилося чимало суголосних йому ініціатив. Досить, наприклад, згадати радіодиктант національної єдності на Українському радіо, що його також охоче підтримує Ліга українських меценатів. Окрім того, довкола нашого проекту згрупувалося надійне ядро патріотичних організацій, із представників яких сформували опікунську, координаційну й наглядову ради.

Здавалося б, такі надбудови — тенденція до забюрократизованості проекту. Дехто навіть це нам закидав. Але, як показав час, ці структури, сформовані з представників громадськості, виправдали себе, коли в часи міністерування сумнозвісного Дмитра Табачника почалося “закопування” конкурсу ім. П. Яцика, а коли це не вдалося через активний протест громадськості й підтримку нас українською пресою, то Міносвіти взялося послідовно маргіналізувати наш проект, виплоджуючи всякі йому альтернативи. Окрім того, освітянські чиновники різного рангу почали активно усуватися від організаційних моментів мовного турніру. І тоді все це швидко перебрала у свої руки громадськість. Одне слово, члени координаційної та опікунської рад виявилися не “весільними генералами”, а тими людьми, які мали конкретні функціональні обов’язки.

Окрема тема — наглядова рада. Добре усвідомлюємо, що живемо в домежно скорумпованому суспільстві. Освіта в ньому — не виняток, тут усе також обплутане корупційним павутинням. Дуже часто в нашій освіті, як і в суспільстві загалом, неформальні стосунки беруть гору над формальними. Окрім того (і ніхто цього не заперечить) там, де панує дух змагальності, завжди є невдоволені, які вважають (коли справедливо, а коли несправедливо), що їх оцінили необ’єктивно. Всі вони мають можливість апелювати до нашої наглядової ради, яку в останні роки очолює відомий філолог Ірина Фаріон. Її “команда” аналізувала всі конфліктні сюжети, котрі виникали впродовж кожного мовного марафону. Вердикт наглядової ради був вирішальним у кожному разі. Там було чимало посвоєму симптоматичних і повчальних сюжетів. Головне, ми допевнилися з частоти звертань до наглядової ради в доречності її існування.

Ось уже кілька років головою журі конкурсу директор Інституту української мови НАНУ доктор філології Павло Гриценко. Для організаторів турніру це справді честь, бо ж маємо інституцію, очолювану авторитетною на всю Україну особою. Гриценко щороку формує новий склад журі, до якого входять і мовознавці, й учителіпрактики. У журі почергово (за принципом ротації) представляються всі області. Ще важлива подробиця: перевіряючи роботи конкурсантів, журі працює “насліпо”: всі роботи зашифровано — є просто анонімні тексти. Тільки після перевірки всіх робіт, які оцінені в балах, з’ясовуються імена конкурсантів. Підтасовувати результати тут ніяк не вийде.

Є в нас іще спеціальні грошові премії, котрі журі й виконавча дирекція Ліги присуджують учасникам конкурсу. Це були переважно школярі й студенти з Криму й Донецької та Луганської областей. Організатори конкурсу ухвалили таке рішення, зважаючи на політичну й мовну ситуацію в цих регіонах. У такий спосіб ми не тільки заохочували до вивчення державної мови, підтримували тих, хто має непогані її знання, але не став призером конкурсу, а й ще раз наголошували: в ієрархії державних і національних цінностей мові належиться особливо важливе значення. І прикметно, що ми скрізь знаходимо однодумців. І — не тільки зпоміж учительства чи батьків.

Прикметна подробиця. Нинішній конкурс на Луганщині (обласний його етап) таки відбувся в Сєвєродонецьку. Якщо Крим і Донбас — території, на яких п’ятнадцятий мовний турнір не проходив, то Луганщина, незважаючи на війну, ухвалила рішення від конкурсу не відмовлятися. У вікнах школи, де відбувався конкурс, дрижали шибки — тривав обстріл міста. (Як розповіли тамтешні педагоги, діти навіть не звертали на це уваги — ось що значить дитинство в умовах війни: діти звикають сприймати аномальне й страшне як нормальне).

П’ятнадцять конкурсів дають серйозний матеріал для аналізу цієї ситуації: мова і держава. Незаперечно те, що в державі все ще немає чітко сформульованої і виразно артикульованої мовної політики (як і багато чого, але це — вже інша тема). Але в суспільстві є запит на мову, є прагнення змінити мовну ситуацію, піднести її соціальний престиж. І тут особлива роль належить саме молодим силам. Тим, хто народився і виріс уже в незалежній Україні. Вони — стратегічна зброя України. Саме таким може це покоління стати, якщо ми працюватимемо з ним. Наш конкурс — одна з форм такої роботи. Це не просто механічне тестування з мови. Це — одна з форм національного виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment