У читальному залі бібліотеки ім. Махтумкулі, що на Борщагівському масиві в Києві, з ініціативи завідувачки бібліотеки Юлії Лопати відбулася зустріч найактивніших читачів із працівниками тижневика “Слово Просвіти”.
Ця бібліотека заснована 1969 року, 1972-го їй присвоєно ім’я видатного туркменського поета Махтумкулі. Бібліотека плідно співпрацює з Посольством Туркменістану в Україні. При бібліотеці створено музей Махтумкулі, де зібрано багато матеріалу про життя і творчість поета, про сучасний розвиток Туркменістану.
Заступник головного редактора Микола Цимбалюк і заввідділу просвітянської роботи Надія Кир’ян розповіли про славні сторінки з історії “Просвіти”, засновників і видатних діячів Київської “Просвіти”, зокрема Бориса Грінченка, Сергія Єфремова та ін. Зупинилися на актуальних матеріалах тижневика, ініціативах сучасних просвітян у справі продовження та розвитку діяльності видатних попередників і подарували бібліотечку просвітянських видань.
Голова осередку Всеукраїнського об’єднання ветеранів Святошинського району Віктор Павлович Голенко розповів, що читачі бібліотеки вважають дуже важливою роботу “Просвіти” і просвітянського тижневика, спрямовану на розвиток та утвердження української держави, моральних та етичних засад, і що треба створювати якомога ширшу мережу просвітянських осередків, щоб дійти до кожного українця. Вони такий осередок створили, планують влаштувати біля бібліотеки стенд, де вивішуватимуть кожне число “Слова Просвіти”, щоб його могли прочитати відвідувачі бібліотеки.
Згідно із законом про декомунізацію, читачі бібліотеки виступили з ініціативою перейменувати в їхньому районі вулицю радянського діяча Картвелішвілі (партійний псевдонім Лаврентьєв), назвавши її іменем Володимира Покотила, їхнього видатного земляка, члена націоналістичного підпілля, який мешкав тут близько 40 років.
Про життєвий шлях та боротьбу Володимира Кіндратовича розповів його син Роберт. Володимир Покотило народився 25 жовтня 1922 року на хуторі Кірчик поблизу Пашківки Київської області. Його батько був радником отамана Опанаса Голубенка, загін якого боровся з більшовиками на кордоні Київської та Житомирської областей. Володимир Кіндратович 1938 року прийнятий до СВУ, а з 1940 року став членом ОУН. З 1941 до 1943 року організовував оунівські боївки у Баришівському, Фастівському та Бородянському районах, а також конспіративні квартири у передмісті для похідних груп ОУН, потім працював на Львівщині. 1944 року увійшов у довіру до власовців та переконав цілий власовський гарнізон Нового Яричева Львівської області (понад сотню озброєних вояків) перейти до лав УПА. У 1946—1948 роках був обласним провідником ОУН на Київщині. 1948 року його схопили енкаведисти. Карався у Київській, Московській тюрмах, таборах Казахстану (Джезказган, Караганда, Екібастуз, Долинка, Спасск, Кенгір). Брав участь у Кенгірському повстанні. Звільнений 1961 року. Повернувся в Україну на рідну Київщину. Помер 2013 року. Один з онуків Володимира Кіндратовича з перших днів нинішньої війни записався в добровольчий батальйон “Миротворець” і нині в складі Збройних сил України захищає Батьківщину.
Усі зійшлися на тому, що ця постать гідна того, щоб назвати вулицю його ім’ям.
Вл. інф.
