Лайно з обгорткою «файної патріотичної комедії»

Дмитро ЩЕРБИНА

Нещодавно на телеканалі 1+1 завершився показ 16-серійного телесеріалу “Останній москаль” (сценарист — Микола Куцик, режисер — Семен Горов, у головних ролях — І. Скрипко, Ю. Горбунов, В. Горянський, Н. Задніпровський, В. Ніколаєнко, Н. Корецька, Г. Безрук). Він викликав неодно­значну реакцію і в Україні, і в Росії. І якщо росіян, які фільм не бачили, зачіпає насамперед провокаційна назва, то в українців, безумовно, питань більше. Стрічку анонсували як “файну патріотичну комедію” й активно рекламували ще задовго до прем’єри. За сюжетом син московського олігарха Валєра, рятуючись від переслідування поліції та мафії, тікає в Україну до свого дядька Івана, який мешкає в глухому карпатському селі Великі Вуйки. Адаптація розбещеного мажора до сільського життя, розвиток стосунків із місцевими мешканцями, що нерідко супроводжуються жартами на тему українсько-російських взаємин — основна тема серіалу.

Приїхавши в Західну Україну, Валєра одразу стикається з негостинним і ворожим ставленням українців. Його вперто ігнорують: люди відмовляються показувати дорогу до села, таксисти не хочуть підвозити. Зрештою один підприємливий чоловік за хороші гроші садить хлопця на підводу, але побоюючись гніву місцевих бандерівців за допомогу москалеві, висаджує його посеред лісу. Там на Валєру нападає місцева гопота. Під урочисті вигуки “москаля впіймали” зв’язаного Валєру приводять на мотузці до села. Пізніше Валєра не раз зазнає знущань від дядька Івана та його односельців, які прагнуть насолити хлопцю, вижити і позбутися непроханого гостя. І хоч батьки Валєри українці — для місцевих він громадянин Росії, уродженець Москви, особа, яка зовсім не володіє українською, а отже, москаль, чужа, небажана тут людина. Проте всі намагання дядька Івана та його друзів позбутися москаля закінчуються провалом і в підсумку обертаються проти них. Завдяки удачі та кмітливому розуму Валєра виходить переможцем з усіх ситуацій, великодушно пробачає кривдників і навіть бере на себе чужі провини, відбиває дівчину в першого хлопця на селі і попри агресивно-вороже ставлення її батька до москалів, знаходить ключ до порозуміння. Коли стало відомо, що батько Валєри злодій, а сам він нелегально переховується, постало питання про його вигнання з села. Але хитрий москаль вміло викручується, заявляючи, що його батько пограбував усю Москву і підірвав економіку всієї Росії. І враз в очах місцевих русофобів його тато зі злодія перетворюється на героя, а сам Валєра з сина злодія стає сином героя.

Прикро, що в той час, коли Росія окуповує Крим, чинить агресію на Донбасі, вбиває наших громадян, нищить і грабує наші ресурси, українське телебачення під виглядом “файної патріо­тичної комедії”, в кращих традиціях совка та імперської пропаганди, просуває в ефір відверте лайно, яке принижує українців, виставляючи нас тупим, відсталим бидлом, примітивними селюками, алкоголіками й агресивними русофобами, які на слово “москаль” кидаються, як бик на червону ганчірку. Ну, а москаль на їхньому тлі, звісно, розумний, кмітливий, інтелігентний, шляхетний та успішний. Мовчу вже про низьку мистецьку вартість серіалу, основна частина зйомок якого відбувалася не в Карпатах, а в київському Музеї народної архітектури і побуту, де легко впізнається кожна хата та клаптик землі. Саме в цих старих дерев’яних музейних хатах і живуть гуцули. У них нема ні телевізорів, ні комп’ютерів, ні інтернету. Навіть голова сільради набирає текст на друкарській машинці. Безумовно, для людини, котра була в Карпатах, подібний показ життя сучасних гуцулів повна нісенітниця. Побачити багато дво-триповерхових цегляних будинків із супутниковими антенами навіть у малих, віддалених від райцентру карпатських селах — не проблема. Також фільм фактично не передає місцевих діалектів і своєрідного західного акценту. Натомість у мові героїв проскакують русизми та слова, вимовлені з російським акцентом. Відчувається, що багато артистів у житті спілкуються переважно російською, тому дуже далекі від своїх героїв і не змогли як слід увійти в образ. Глядач побачив чергову халтуру, примітивну шароварщину, відправку в часи Штепселя і Тарапуньки, коли українське висміювали і зображали на тлі російського як щось кумедне та меншовартісне.

Важко уявити, що в Росії, тим паче в наші часи жорсткої інформаційної війни й антиукраїнської пропаганди, раптом на одному з центральних російських каналів виходить фільм “Останній хохол”, де в глуху “дєрєвню” під Калугою з прогнилими ізбами, п’яними мужиками, що ходять у постолах і грають на балалайках, приїжджає розумний, інтелігентний, українськомовний киянин чи львів’янин і вигляд має кращий, ніж місцеві. Такий фільм не мав би жодних шансів вийти на екран, ба, навіть бути створеним, бо його заблокували б ще на стадії написання сценарію. На жаль, у нас такі “шедеври” й досі можливі. Більше того, його творці вже заявляють про намір знімати продовження. Навіщо? Якщо це комедія, то зовсім не смішно. Якщо це патріотичне кіно, то виникає питання, де саме присутній патріотизм? Подібні стрічки можуть зацікавити хіба що обмежених домогосподарок, школярів, представників суспільства споживачів та україноненависників, щоб мати черговий привід посміятися над “тупими хохлами”. Недаремно навіть радник голови СБУ Маркіян Лубківський гостро розкритикував серіал “Останній москаль”. Сподіваємося, що продовження не буде і українські митці надалі створюватимуть привабливий образ українця, з яким буде не соромно виходити навіть на світовий ринок.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment