Пантеон героїв, яких немає в нашій свідомості

Олена ШУЛЬГА

На поминальному тижні київська книгарня “Є” приймала багатьох гостей. Чи не щодня були зустрічі з письменниками, презентації, автографсесії. 21 квітня сюди завітав перший проректор Національного університету “Острозька академія”, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України, письменник Петро Кралюк. Цього дня відбувалася презентація його книжки “Синопсис”.

Символічно, що захід припав саме на цей тиждень, адже тематика творів Петра Кралюка, історика за фахом, історична і його герої — реальні постаті нашої минувшини — давно відійшли у вічність. До збірки “Синопсис” увійшли романи і повісті про іконописця українського походження Андрія Рубльова, князя ВасиляКостянтина Острозького, княгиню Жеславську (Заславську), якій завдячуємо Пересопницьким Євангелієм, Мелетія Смотрицького, Степана Бандеру. Кожну з цих особистостей автор вважає неоднозначною.

Вів вечір директор видавництва “Ярославів Вал”, у якому вийшла книжка, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Михайло Слабошпицький.

“Як читач я радий, — сказав Михайло Федотович, — що є сьогоднішня презентація. Можна поспілкуватися з автором, з’ясувати для себе всі незрозумілі моменти у творі.

У Петра Кралюка мислительна проза, яка маскується під реставраційну. У ній висока густина історичних реалій. Кажуть, що в минулому хаос, тьма, що історії як науки нема, але покоління переповідають… міфи, бо хтозна, як було насправді. Тож є історики — ті, хто переповідає. Але система наших уявлень про минуле змінюється.

Коли з’явився “Шестиднев”, я був вражений цим романом. Його головний герой князь ВасильКостянтин Острозький — загадкова постать нашої історії. У творі його образ несподіваний: в останні дні на цьому світі він осмислює своє життя, з’ясовує для себе свою велич. На терезах виважується, чим саме князь великий. Тому отримати автокоментар — цінна особливість.

Петро Кралюк порушує усталені традиції української історичної прози. Вони полягають у тому, що тематика таких творів — боротьба простолюду проти визиску, протестні настрої мас, наче не було в нашій історії інтелектуалів та аристократів. Насправді ж були не тільки гречкосії, а й люди, записані на скрижалях інтелектуальної історії.

Знаю, що у Кралюка багато опонентів, і ця дискусія змушує поіншому подивитися на явища, руйнує узвичаєні схеми”.

До розмови долучився письменник Сергій Грабар: “Переказувати прозу Петра Кралюка — річ невдячна. Скажу лише, що вона мені до душі. Це поетичнопрозаїчна відвертість, це сповідь духу, що є в кожному творі. Автор спирається на події, географічно близькі до місцевості, де він нині живе, — Острога на Рівненщині. Це дуже давнє волинське місто, багате на історичні події. Там свого часу вершилась історія саме завдяки тим постатям з минулого, які тепер стали героями творів Петра Кралюка. В іншій аурі він писав би поіншому.

Його книжки потрібно читати повільно і вдумливо, бо саме так можна наблизитися до розуміння описуваних подій і персонажів”.

Редактор видавництва “Ярославів Вал” Петро Щириця зауважив: “Мені було приємно працювати з цією книжкою. Це алюзія на Синопсис київський, авторство якого приписують Інокентієві Гізелю, створений не без сприяння Москви. Петро Кралюк створив український синопсис на противагу загальноприйнятим уявленням. Його твори перегукуються із творами Івана Корсака, разом вони закривають білі плями, творячи пантеон героїв, яких немає в масовій свідомості”.

Петро Михайлович сповідує принцип життя як творчість і творчість як життя. Він автор єдиного в Україні роману про Степана Бандеру “Сильні та одинокі”. Його спроба створити художнє полотно про цю постать виявилася вдалою: нам потрібні не плакатні герої, а з плоті й крові”.

“Коли я приїхав в Острог працювати, — сказав Петро Кралюк, — мене вразила історія міста. Перейнявся духом Острога, і завдяки цьому з’явилися повісті “Діоптра” та “Віднайдення раю”. На жаль, часто ми не звертаємо уваги на справді вартісні постаті нашої історії, як Володимир Василькович, один з моїх персонажів. А це був князьфілософ.

Мій “Синопсис”, де зібрані твори, у яких ідеться про інтелектуалів, що творили культуру, — альтернатива Синопсису київському 1674 року. Його автор Інокентій Гізель був патріотом, але дуже своєрідним. Він хотів здобути певні матеріальні преференції для свого монастиря, тому на догоду владі й створив компіляцію, яка отримала назву Синопсис київський. За схемою цього Синопсиса й досі викладають історію в Росії й Україні. На моє переконання, ця концепція фальшива.

Перед написанням “Благої вісті від княгині Жеславської” з Острога я поїхав велосипедом у село Двірець, де починали писати Пересопницьке Євангеліє. Це 40 кілометрів бездоріжжям (в один бік), але подорож була надзвичайна, бо місця, якими пролягав шлях, надихають.

“Сильні та одинокі” — моя реакція на суд, який зняв зі Степана Бандери звання Героя України. Повість вийшла 2011 року, коли при владі був Янукович. Напередодні написання побував у СвятоХрестському монастирі у Польщі. Там у криптах нібито поховано Ярему Вишневецького. Мене вразило, що в міжвоєнний період там була тюрма, де утримували Степана Бандеру. Тож друга частина повісті — уявний діалог Бандери із Вишневецьким. Генрик Сенкевич створив фальшивий образ Яреми як польського шовініста. Насправді він таким не був, його не можна вважати антигероєм.

У моїх повістях багато історичних персонажів, пов’язаних між собою. Можливо, так достеменно й не було, як у мене описано.

Я починав як прозаїкгуморист, і тепер мені набридло писати серйозно. Готується до друку повість “Фабрикація”, герої якої — Енді Воргол, Семерій Наливайко, інші — люди з різних епох. Вони взаємодіють і переплітаються — всупереч усьому. Не наполягаю на достовірності описуваних подій, але ж так могло бути!”

Якось Михайло Слабошпицький сказав, що знання історії народу — це ліки від травм, яких цей народ зазнав. Прикро, але нам ще довго потрібно лікуватися, щоб позбутися меншовартості, розширити обрії пізнання й стати посправжньому європейською нацією.