Євген ҐОЛИБАРД
Чи не найважливіший чинник у процесі розвитку людства — побудова свідомості й відповідальності підлітків.
У першій половині земного циклу життя людини її інтелектуальний розвиток значно відстає від динаміки фізичної досконалості. Воно й зрозуміло: адже організм людини, її фізичне тіло, розвивається автоматично.
Розвивається за чіткими програмами, закладеними в homo sapiens’а Творцем і переданими дитині її батьками (з деякою коректурою на генетичні особливості).
Натомість інтелект кожної конкретної людини розвивається переважно за рахунок її власної праці над собою (зновутаки з деякою поправкою на генетично успадковані якості батьків).
Досконалість особи формується впродовж семи етапів її життя. Особливо важливі перші три.
Перший етап — від моменту зачаття майбутньої людини до народження на світ. На цьому етапі утворюються життєво необхідні органи з мінімально необхідним рівнем їх функціонування, щоб дати можливість майбутній людині існувати в автономному режимі після народження.
Другий етап — від народження до приблизно десятого року життя, коли дитина не лише освоює всі мінімально необхідні функції для виживання фізичного, а й отримує певні психологічні навички для орієнтації в суспільстві.
Тобто на цьому етапі людина виходить на рівень мінімально необхідної готовності до самостійного існування.
Третій етап починається тоді, коли з’являються перші прояви процесу активізації залоз внутрішньої секреції, діяльність яких пов’язана зі статевим дозріванням особи.
На цьому етапі відбуваються суттєві психологічні зміни, що знаходить своє відображення в загостренні негативних рис характеру, збільшенні вимогливості до оточуючих, неврівноваженості поведінки, егоїзмі, категоричності суджень, у намаганнях освоїти якомога більше зовнішніх ознак і звичок дорослих людей.
На цьому відповідальному етапі остаточно формується особистість. Під час цього етапу основні зміни відбуваються в зоні ризику, тобто в критичній частині зони наслідків первородного гріха.
Поняття первородного гріха і пов’язана з ним серйозна проблема вимагають спеціального пояснення.
Отже, багато хто (навіть багато віруючих людей в Україні) досі вважають, що гріх перших людей (Адама і Єви) полягав у сексуальному зближенні й через це, мовляв, Бог вигнав їх із раю.
Це дуже суттєва і принципова помилка, яка спотворює переконання християн і накладає відбиток на багато інших важливих світоглядних висновків, незалежно од ступеня релігійності людини.
Насправді ж, Божа оцінка провини Адама і Єви була зовсім іншою. Суть провини перших людей у Божій інтерпретації полягала в їхньому непослуху. Бог звинуватив їх у тому, що вони порушили першу заповідь в історії людства.
Вони порушили заповідь, яку їм тоді (в процесі навчання і підготовки до дорослого відповідального функціонування) дав Творець, поступово торуючи їм дорогу життя, якою вони щойно почали робити перші кроки:
“З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш” (Бут 2, 16–17). А потім Він ще нагадав: “…не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете” (Бут 3, 3). Тобто станете звичайними смертними.
Творець висунув перед створеними Ним першими людьми лише одну, однуєдину вимогу: у жодному разі (під страхом смерті!) не можна їсти плодів з дерева пізнання добра і зла.
Можете робити, що хочете, і їсти, що хочете, але наразі повинні утриматися від спокуси спробувати плодів із дерева пізнання добра і зла.
Творець мав на те поважні причини. Адже процес навчання нещодавно створених людей лише почався, вони ще перебували в ранньому підлітковому (а по суті — в дитячому) стані. Достатньо зазначити, що їхня свідомість перебувала ще на такому низькому рівні розвитку, що вони навіть не помічали власної наготи. Вони просто не знали, що воно таке — нагота.
Згідно із навчальновиховним планом Бога, вивчення і практичне освоєння першими людьми дорослої теми “Добро і зло” передбачалося дещо пізніше, після відповідної підготовки. А головною умовою успіху цієї навчальновиховної підготовки (підготовки до свідомого і повноцінного самостійного життя!) було дотримання слухняності. Дотримання вірності настановам Творця.
Не дотримали. Згрішили (образили БогаОтця) своїм непослухом.
“Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі…” (Бут 3, 7). Відкрилися їм очі не лише на власну наготу. Бо тоді вони пізнали не лише свою зовнішність, а й навколишній світ і себе у ньому.
Пізнали передчасно. Пізнали на тому рівні недосконалості, на тому рівні недовченості й недовихованості, на якому перебували в момент, коли спробували забороненого плоду. А головне — цей стан недовченості й недосконалості закріпився генетично, як стартовий для всіх наступних поколінь. І тому суть первородного гріха полягає у спадковому наслідуванні непослуху.
“Отож Господь Бог сказав (…) За те, що ти (…) їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді житимеш з неї. (…) В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох” (Бут 3, 14…17…19).
А після того зробив Бог одяг для Адама і Єви, а одягнувши їх, вигнав із раю, тобто з Едемського саду. Бо там, де діє непослух, там немає відповідальності. А де брак відповідальності, там первородний гріх непослуху легко перетворюється на страшний злочин.
І тому перша народжена на землі людина, первісток першого земного шлюбу першої родини (Каїн) преспокійно вбив свого рідного брата (Авеля).
А коли Господь запитав Каїна: “Де є Авель, брат твій?” Той відповів: “Не знаю. Хіба я сторож брата мого?” (Бут 4, 9). Відповів нахабно, брехливо, у цілком сучасному дусі, як закінчений кримінальний злочинець, який не переймається навіть горем власних батьків, а тим паче чужим горем, не мучиться докорами сумління, а брехня для нього є природною і звичною.
Відтоді вся педагогіка (всі педагогіки) світу постійно займається лише одним: пошуком, удосконаленням і застосуванням методів, які допомагають виробити слухняність як головну умову успішної підготовки молодої людини до свідомого повноцінного життя.
Як бачимо нині, педагогіка далеко не завжди може похвалитися своїми успіхами у цьому чи не найважливішому напрямі своєї діяльності.
Але зверніть увагу: там, де педагоги залучають Творця до навчальновиховного процесу, де Він бере участь своїм Словом (тобто словом Святого Письма, мудрими повчаннями священиків, покликанням, відповідями на наші звернення до Нього в молитвах тощо), там успіх виховання очевидний і значно кращий, ніж у безбожному вихованні.
Тобто, природні зміни, що відбуваються в зоні ризику, на цьому етапі життя, який можна назвати критичною частиною зони наслідків первородного гріха, вимагають відповідного навчальновиховного супроводу молодої людини. Повноцінний успіх цього супроводу можливий лише в тих випадках, коли молода людина усвідомлює необхідність обов’язку праці над собою.
Бо саме в зоні ризику починаються перші змагання між егоїстичними прагненнями тіла і моральнодуховними реакціями совісті.
Вік між 10 і 20 роками інколи називають переломним. Причому, нерідко це “переломлення” набуває агресивного характеру, що особливо небезпечно виявляється у хлопців.
Саме в цей період надзвичайно важливо, щоб молода людина виробила звичку щоденної праці над собою, щоб свідомо удосконалювала себе з урахуванням абсолютних моральних критеріїв, тобто Десяти Заповідей Божих.
Очевидним і найбільш позитивним результатом праці над собою є усвідомлення відповідальності за себе і за своїх близьких.
Якщо молода людина усвідомлює Бога як силу, яка може цілком реально допомагати цій людині в чиненні добра і подоланні труднощів, така людина швидше подолає розрив між фізичним та інтелектуальним рівнями свого розвитку.
Людина, яка бере Бога як свого товариша у добрих справах, насправді стане незалежною, сильною і самодостатньою. Натомість ігнорування можливостей Творця — очевидний прояв глупоти.
Сучасна педагогіка має величезний арсенал методів навчальновиховного супроводження молодої людини. Проте не може похвалитися суттєвими досягненнями на практиці, бо агресивність у світі невпинно зростає.
Тим не менше, пошуки підходів до подолання наслідків первородного гріха постійно тривають. Однією з таких спроб є інструкція “Як виховати породистих злочинців. 10 вказівок для батьків”, що розробила поліція міста Х’юстон (Техас, США). Це такий собі “Декалог задом наперед”:
1. Од раннього віку необхідно давати дитині все, що вона хоче.
2. Завжди треба радіти і сміятись, коли дитина вимовляє нецензурні й ганебні слова. Тоді виросте розумною і гумористичною.
3. Необхідно оберігати дитину від будьяких релігійних впливів. Ніколи не згадувати про Бога. Не ходити до церкви. Коли виросте, саме обере собі релігію і світогляд.
4. Не можна казати дитині, що погано поводиться. Ніколи! Бо може, бідненьке, набратися комплексу провини. А що буде, як потім трапиться їй нещастя, наприклад, коли її арештують за крадіжку автомобіля? Скільки дитина натерпиться у переконанні, що ціле суспільство її переслідує.
5. Послідовно й незмінно робіть усе замість того, щоб це робила Ваша дитина. Як розкидає довкола свої речі, самі їх підніміть і поскладайте на місця. Таким чином, дитина набуде необхідного переконання, що відповідальність за те, що робить, мають нести люди в її оточенні.
6. Дозволяйте дитині, без жодних обмежень, все, що хоче читати, все, що хоче переглядати по телебаченню, все, що хоче спробувати. Лише у такий спосіб набере досвіду і пізнає, що для неї добре, а що погано.
7. Сперечайтесь і скандальте в родині завжди у присутності дитини. Коли ваше подружжя розвалиться, дитина не буде розчарована і шокована.
8. Давайте дитині стільки грошей, скільки хоче. Нехай не мусить їх заробляти. Було б трагічним, якщо ваша дитина мусила б так само тяжко працювати, як ви.
9. Задовольняйте всі бажання вашої дитини. Нехай харчується якомога краще і вживає найліпші напої, наркотики, має всі вигоди. Бо не буде собою, якщо відчуватиме брак чогось, стане нервовою і розчарованою, заглибиться у пошуки досконалості, а там недалеко до суїциду.
10. Ставайте завжди на захист дитини, незалежно від того, з ким і як втрапить у конфлікт: із поліцією, вчителями чи сусідами. Не можна допустити, щоб хтось кривдив дитину. Лише вона може безкарно кривдити інших, починаючи від бабусі, колег, знайомих тощо.
Якщо, незважаючи на всі зазначені вільності й привілеї, та попри всі зазначені вище докази вашої любові, з дитини не виросте злочинець, то не треба звинувачувати себе й страждати докорами сумління. Адже ви вчинили все від вас залежне, що тільки змогли, аби зіпсувати свою дитину. Просто дитина не зрозуміла вашої відданості й пожертви.
Натомість ми маємо нагоду перейняти виховний досвід американської поліції.
У публікації використано матеріал із газети “Najjasniejsza Rzeczpospolita” та фрагмент із книжок автора “Здоров’я створи сам!”
