«…І пісня не вмира!»

Олена ЛОГІНОВА,

молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка

“Якщо вважаєш себе хоч трохи причетним до творчості, то шукай вперто, із пристрастю, радістю і болем нові теми, сюжети, образи, символи, свіжі інтонаційні фрази, ще не вживані мелодійні звороти. Людські серця завоюєш тільки оригінальним твором із вагомим змістом і яскравою формою”, — так вважав геніальний композитор сучасності, Герой України Володимир Івасюк.

Ім’я Володимира Івасюка з гордістю промовляють учні та викладачі Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка. Школа заснована 1955 року і була філіалом Чернівецької музичної школи № 1, а з 1956 року — це самостійний музичний навчальний заклад, першим директором якого був Юрій Миколайович Візнюк (1955—1963 рр.) — заслужений працівник культури, прекрасний скрипаль, учитель Володі Івасюка, який колись казав: “Це не був учень у простому розумінні слова — це була індивідуальність”. З 1963 до 2008 року закладом керував композитор Микола Володимирович Новицький.

1999 року постановою Кабінету Міністрів України № 145 / 71 від 29 липня 1999 року школі присвоєно ім’я Володимира Івасюка. Нині керує закладом досвідчений педагог Ірина Василівна Мігірюк.

У школі працюють відділи: фортепіанний, струнносмичковий, народний, духових та ударних інструментів, теоретичний. У школі діють хори молодших та старших класів, духовий та народний оркестри, фольклорний ансамбль, ансамбль бандуристів, скрипалів, вокальноінструментальний, зокрема з учнів і викладачів. Близько 2000 випускників школи примножують її добрі традиції.

Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка спільно з Кіцманською музичною школою імені В. Івасюка 2014 року започаткували проект “Музичні інструменти у піснях В. Івасюка”. Першим інструментом у цьому проекті була скрипка — перший інструмент, яким Володя майстерно володів з п’яти років.

Другим інструментом стала гітара. В. Івасюк довершено оволодів грою на скрипці, фортепіано, віолончелі, інструментах народного оркестру, також захопився грою на гітарі. 1964 року при Кіцманській музичній школі В. Івасюк створює вокальноінструментальний ансамбль “Буковинка”, керує ним і грає на електрогітарі, Валерій Маначинський на контрабасі, Євген Синько — на ударних інструментах, Галина Івасюк — на фортепіано, солістом був Микола Калинчук. Виконували пісні українських композиторів, а також перші твори Володимира Івасюка. Вокалістками були чарівні дівчата — Людмила Шкуркіна, Людмила Козлова, Людмила Волощук та Тетяна Карабіна. Цього ж року колектив “Буковинка” завоював перше місце на республіканському конкурсі. А перемогу йому принесли пісні “Не топчіть конвалій” (сл. Р. Братуня, муз. М. Скорика) та “Моя пісня” (слова і музика В. Івасюка).

Гітара була постійною супутницею Володимира Івасюка. Взяв із собою гітару Володя і в єдину поїздку на Кавказ 1969 року.

Григорій Махров, керівник експедиції, у свої книзі “Народжені стежки”, згадує: “Похід виявився вдалим і цікавим. Вечорами сиділи біля вогнища, співали пісень. Там народжувалася “Червона рута” і була рідною суворим Кавказьким горам щира та милозвучна пісня “Я піду в далекі гори”. Декілька днів готувалися до останнього сходження… Володя не пішов з групою, на думку керівника, був неготовий. Звичайно, Івасюк був пригнічений з цього приводу, але мусив виконувати настанови керівника. Напевне, щоб якось розвеселитися, Володя задумав зняти комедійний фільм “Мільйон років до нашої ери, або Буковинці на Центральному Кавказі”. У фільмі брали участь всі учасники групи, деякі туристи з РостованаДону. Володя виконував роль головного героя — відважного мисливця, закоханого в доньку Повелителя гір. Все відбувалося за сценарієм, відомим лише Володі. Було весело та смішно”.

У фондах музею зберігаються архівні кіноплівки походу, і гості музею мали змогу переглянути фрагменти подорожі Володі на Кавказ.

Працівники музею підготували виставку “О, дзвени, гітаро!”. Учні КМШ ім. В. Івасюка, переможці обласних конкурсів Олександра Клим, Андрій Богданко, Назар Деревенко, Єва Кучма, порадували гостей майстерною грою на гітарі. Ансамбль гітаристів (клас викладача Ж. М. Лазар) разом із солісткою Анною Гурин зворушливо і натхненно виконав патріотичну пісню В. Івасюка, на слова Б. Стельмаха “Баладу про Віктора Хара” (“Неволя і поет”), яка і нині є актуальною. Як згадує поет Богдан Михайлович Стельмах, якому належить ідея написання пісні, ім’я чилійського патріота Віктора Хари у ті часи було символом мужності та відваги. Композитор В. Івасюк на Всесоюзному конкурсі студентівкомпозиторів музичних вишів 1978 року був нагороджений дипломом ІІ ступеня за цю композицію.

Рядки пісні і сьогодні звучать напрочуд зворушливо і обнадійливо.