Софія Окуневська в галереї портретів видатних українців

150-річчю від дня народження присвячується

Дмитро ЛІЩУК,

м. Чернівці

2015 рік багатий на знаменні історичні дати. Зокрема сто п’ятдесят років тому, 12 травня 1865 р., народилася Софія Окуневська — вчений-медик, перша українка в Австро-Угорській імперії, яка здобула університетську освіту і стала доктором медицини, письменниця і активна діячка жіночого руху в Україні.

 

Слово про Софію Окуневську

“Софія Окуневська — унікальна, але, на жаль, незаслужено забута постать в історії України. Вона була першою українською жінкою-лікаркою з вищою медичною освітою, організаторкою медичної справи в Галичині. А ще вона — талановита літераторка, одна з перших діячок українського жіночого руху.

Постать Софії Окуневської не вписувалася в канони, прийняті в “порядних галицьких родинах”, де жінці відводилася другорядна роль у сім’ї, не кажучи вже про суспільство. На прикладі своєї долі вона показала, що жінка може і мусить активно й творчо впливати на суспільство і долучатися до змін у ньому”.

 

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ,

народний депутат України, доктор медичних наук, професор

 

“Українська медицина багата на славетні імена лікарів від Бога, справжніх науковців та подвижників своєї справи. З-поміж них особливе місце займає Софія Морачевська (Окуневська), перша жінка-лікар Буковини і Галичини. Проживши життя, повне перемог і втрат, ця непересічна жінка йшла до своєї мети, незважаючи на перешкоди й заборони. Була жіночна і водночас вольова, мала поетичну натуру і гострий розум. Уміла заворожити своєю грою на роялі, володіла не лише мовою музики, а й мистецтвом художнього слова — писала статті, оповідання та нариси. Стала першою жінкою Західної України, яка здобула університетську освіту, отримавши диплом доктора медицини, потім — першою жінкою-лікарем Австро-Угорщини. Вона була настільки чутлива до людського болю та страждання, що хворі між собою називали її святою Софією.

Софія Окуневська, наша славна землячка, намагалася порушити стереотипи, здійснити прорив у суспільній свідомості, довести спроможність жінки працювати нарівні з чоловіками. Досі її ім’я асоціюється з силою волі, самопожертвою й милосердям. Такими рисами повинні бути наділені справжні медичні працівники”.

 

Тарас БОЙЧУК,

ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор

 

Врода, послідовність

та ерудиція

Софія Окуневська народилася у селі Довжанка на Тернопільщині в родині священика Атанасія Окуневського і Кароліни Лучаківської. Старовинний український рід Окуневських, як і споріднений з ним славний рід Озаркевичів, був яскравим прикладом національної гідності та патріотичної свідомості. Після смерті матері з п’ятирічного віку Софія виховувалася в родині тітки і дядька Озаркевичів разом із двоюрідною сестрою, майбутньою письменницею та емансипанткою Наталією Кобринською. У Кімполунзі, який розташований у південній частині Буковини і 1888 року був з’єднаний залізничною колією з Чернівцями, вона зблизилася з родиною Кобилянських. Шістнадцятирічна Софія і вісімнадцятирічна Ольга стали товаришками на все життя.

Із спогадів і листів Ольги Кобилянської, вони разом із подругами Софією Окуневською, Наталією Кобринською, Августиною Кохановською багато займалися самоосвітою. Брали участь у театральних виставах, вивчали місцеві пісні, грали на музичних інструментах. Софія Окуневська чудово грала на роялі, їй пророкували блискучу кар’єру піаністки. Дівчина уміла заворожити присутніх виконанням багатьох творів тогочасних композиторів, особливо любила дев’яту симфонію Бетховена та “Місячну сонату” Шуберта, захоплювала слухачів виконанням “Меланхолійного вальсу”. На заздрість багатьом юнакам уміло їздила верхи на конях. Також дізнаємось, що Ольга Кобилянська ділилась із Софією, за її словами, “найщирішою товаришкою”, найсокровеннішим…

Після здобуття шестикласної освіти у Львівську академічну гімназію Софія Окуневська вступила з чималим багажем знань та ерудицією, якій міг би позаздрити не один юнак. І власне належність до жіночої статі стала першою перешкодою у здійсненні її намірів учитися далі.

Тернистий шлях мусила пройти Софія, щоб 1884 року таки отримати дозвіл на складання іспитів на атестат зрілості. 1885 року при Львівській академічній гімназії Софія Окуневська блискуче склала обов’язкові іспити, що стало великою сенсацією, і про цю подію було гучно повідомлено в пресі Галичини. Під час складання іспиту на атестат зрілості аудиторія гімназії була повною, крім рідних і товаришів, прийшли Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Іван Белей та багато інших громадських діячів Галичини українського походження. На превеликий жаль, на шляху до мети стати лікарем перед Софією постали нові проблеми, бо навіть з атестатом зрілості жінкам в Австро-Угорщині не можна було вступати на навчання до університетів. Тому Софія Окуневська змушена була 1887 року виїхати до Швейцарії, щоб там навчатися на медичному факультеті Цюріхського університету.

Родина і медицина

В тому ж університеті познайомилась і 1890 року одружилась із визначним лікарем, доктором хімії і літературним критиком польського походження Вацлавом Морачевським (1867—1950). У молодій сім’ї Морачевських народилося двоє дітей: син Юрій (1896—1935) і дочка Єва (1898—1919), яких Софія дуже любила і постійно піклувалася про їхнє майбутнє. 1895 року Софія Окуневська-Морачевська блискуче закінчила медичний факультет і здобула диплом доктора медицини. Про це знову писала преса в усій Австро-Угорщині.

Щодо особистого життя Софії і Вацлава Морачевських, необхідно зазначити наступне. У перші роки вони були однодумцями і гармонійною парою. Всіма фібрами душі Софія Окуневська виступала проти нав’язаного у той час жіночого канону — “діти, кухня, церква”. Прихильниця рівних прав із чоловіками, Софія — учений-медик, літераторка і громадська діячка — була окрасою будь-якого товариства. Зі спогадів Ольги Кобилянської: “Поважна і пориваюча усміхом своїм, коли бувала дотепною і повна природного гумору. Будова гарна пропорціональна… Повна мрій, з буйною фантазією, із захопленням “жіночою емансипацією”, бігання лижвами, фехтування і такого іншого в той час доступного спорту”. Зрозуміло, що вона подобалася багатьом чоловікам. Зокрема Василь Стефаник про враження від першої зустрічі з Софією Окуневською згадував: “Це знайомство було чи не найважливішою подією моєї молодості”. Із Стефаником подружжя Морачевських познайомилось 1895 р. Вацлав Морачевський високо цінував його талант на літературній ниві, був автором п’яти статей, надрукованих у впливових і авторитетних польських журналах, що мало немале значення для літературної кар’єри Василя Стефаника.

Після двадцятирічного подружнього життя вони розлучились, та почуття поваги один до одного у них залишилося на все життя. На Личаківському кладовищі у Львові, згідно із заповітом Вацлава Морачевського, вони спочивають в одній могилі із сином Юрієм і прахом дочки Єви, поряд з Софією Окуневською. Офіційно ініціатором розлучення був Вацлав Морачевський. Але це сталося пізніше. Після закінчення університету у них попереду було все життя — робота, наука, громадська діяльність.

Після закінчення Цюріхського університету Софія Окуневська разом з чоловіком приїздить у Західну Україну, але обоє не отримують визнання швейцарських дипломів в Австро-Угорській імперії. Лише у 1900 р. дипломи Морачевських були затверджені Краківським університетом.

Того ж року подружжя виїжджає до Чехії і поселяється в Карлових Варах, де Вацлав займається приватною лікарською практикою. Софія також працювала в Гмінді і періодично в Сторожинці, допомагаючи чоловікові в лікуванні хворих.

Про неодноразові зустрічі в Сторожинці і Чернівцях із Софією Окуневською згадує Ольга Кобилянська у своїх листах до Осипа Маковея, Василя Стефаника, Степана Смаль-Стоцького.

Пізніше також працювала в таборах для українських переселенців, згодом у Францес-Бадені (Чехія), де практикувала медицину і займалася науковою працею. Великим її досягненням є те, що вона започаткувала лікування радієм окремих хвороб у галузі гінекології за методикою Марії Склодовської-Кюрі. В 1908 р. вийшла друком її наукова праця “Вплив температури на осмотичне тиснення еритроцитів”.

Певний період свого життя Софія Окуневська-Морачевська працювала у Львові в “Народній лічниці”, заснованій доктором медицини Євгеном Озаркевичем 1903 року за великої моральної і матеріальної підтримки митрополита Андрея Шептицького, якому 29 липня цього року виповнюється 150 років від дня народження. Головне завдання задуманої установи — надання безоплатної лікарської допомоги та порад хворим із незаможних верств “без різниці віросповідання і народності”, “а сільському населенню дати спромогу для раціонального лікування і висвобоження від знахарів і забобонів…”. Другий чинник створення — її національне значення як першої української інституції такого роду в Галичині.

Ідея створення власного українського медичного закладу для всіх убогих, незалежно від віросповідання та національної належності, захопила багатьох патріотично налаштованих лікарів.

Незабаром у лікарні було відкрито 4 відділи: терапевтичний, гінекологічний, де працювала С. Окуневська-Морачевська, очний, хірургічний. 1906 року відкрилися шкірний та відділ ЛОР-недуг. З дня заснування лічниці і до своєї смерті Софія Окуневська брала участь у лікуванні хворих. У лікарні переважно працювали на ентузіазмі і волонтерських засадах. Особисто Софію Окуневську в ті роки за свою безкорисливу працю лікаря-гінеколога часто пацієнти називали “святою Софією”.

У роки Першої світової війни, після окупації Львова (1916) росіянами, “Народна лічниця” була знищена і не працювала. Придбані медичні інструменти, приміщення були розграбовані. Лише через рік вона почала відновлювати свою роботу. “Народна лічниця” у такому вигляді існувала до 1945 року.

В роки незалежності України колишня “Народна лічниця” — це шпиталь ім. Митрополита А. Шептицького. Надає медичні та соціальні послуги, амбулаторну і консультативну допомогу різноманітних профілів. Особливе місце займає проект “Домашня опіка”, завдяки чому допомогу отримують сотні самотніх людей похилого віку.

Кращі риси милосердя, самопожертви, якими були наділені працівники “Народної лічниці”, притаманні українським лікарям і сьогодні. Приклад роботи багатьох закладів, зокрема шпиталю ім. Шептицького у Львові, волонтерського руху, героїчної роботи наших медиків під час Революції гідності і на Сході України, під час неоголошеної війни Росії проти нашої держави — яскравий тому приклад.

Наприкінці ХІХ—на початку ХХ століття разом із доктором Є. Озаркевичем Софія Окуневська працювала над створенням словника української медичної термінології. Була ініціатором заснування школи акушерів-гінекологів, опрацювала методику навчання середнього медичного персоналу. Вперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя та курси для акушерок. Активно працювала в “Лікарській комісії”, створеній 1897 року, яка була першою організацією українських лікарів. Софія Окуневська — ще й відома українська письменниця. Її твори друкувалися в альманасі “Перший вінок”, що з ініціативи Наталії Кобринської за співпраці Олени Пчілки і підтримки Івана Франка вийшов 1887 року у Львові. В альманасі під псевдонімом “Єрина” вона публікує повість із міського життя “Пісок! Пісок!” і оповідання “Родинна неволя жінок в піснях і обрядах весільних”. Окуневська писала українською мовою і заохочувала інших писати рідною мовою. Видатна українська письменниця Ольга Кобилянська, яка перші свої літературні твори писала німецькою мовою, згадує таке: “Саме Софія Окуневська вловила талант у перших моїх творах і заохочувала писати по-українськи. Тоді і вироб­ляла вона з мене українську літератку, переконуючи мене, що я яко літератка українська маю обов’язок писати українською”. Софія Окуневська відома і як активна діячка жіночого руху в Україні. Вона — член кількох жіночих організацій, зокрема — Українського товариства жінок з вищою освітою, створеного у Львові 1924 року, головою якого була Олена Степанівна (Степанів) (1892—1963) — громадська і політична діячка, українська національна героїня, яка увійшла в історію як одна з перших у світі жінок, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера. 1914 року — командир жіночої чети (роти) Українських Січових Стрільців. Пізніше в 1918—1919 рр. брала активну участь в українсько-польській війні на боці Української Галицької армії. Обіймала високі державні посади у Державному секретаріаті закордонних справ (ЗУНР) і Міністерстві закордонних справ УНР.

Олена Степанів — доктор філософії, автор понад 70 наукових праць. В’язень російських (1915—1917 рр.) і радянських (1949—1956 рр.) таборів.

У березні—квітні 1914 року вона у приміщенні Львівської “Просвіти” прослухала курс для медичних сестер, де викладали медики: Озаркевич, Гасюк, Морачевська, Вахнянин та інші патріотично налаштовані українські лікарі.

Під час Першої cвітової війни Софія Окуневська певний час працювала в таборах для українських виселенців. Це був виклик уряду Австро-Угорщини, і цим вона поставила під загрозу свою кар’єру вченого-лікаря, але не зрадила своїм ідеалам. Після розпаду імперії Морачевська-Окуневська опинилась у скрутному становищі, жила у Львові, працюючи лікарем у “Народній лічниці” свого двоюрідного брата Євгена Озаркевича.

1919 року трагічно загинула донька Єва, яка була студенткою архітектури політехнічного навчального закладу у Цюріху. Як свідчить Ольга Кобилянська, дівчина “мала надзвичайний співацький талант”. Могла бути першою жінкою-архітектором серед українок. Батьки боляче переживали смерть дочки, Софія Окуневська навіть дещо відійшла від громадських справ. Але пізніше вона знайшла в собі сили повернутися до активної роботи і продовжити громадську діяльність. Стала членом Українського товариства жінок з вищою освітою, створеного у Львові, й заснувала гурток товариства у Перемишлі.

Несподівана смерть від перитоніту (запалення апендициту) 24 лютого 1926 року обриває життя видатної української діячки. Прах Софії Окуневської та її чоловіка, сина і дочки спочиває на Личаківському кладовищі у Львові.

“Вона була багатою і великою душею, в якій могло жити і процвітати все велике і прекрасне — почуття, наука і мистецтво, і ніщо не було в ній незначне, ніщо не було витиснуте іншим…”. Так сказав про свою рідну матір син Юрій. До цих слів приєднуємось і ми.

 

Замість післямови. Спогади Ольги Кобилянської про Софію Окуневську

Для висвітлення теми товариських стосунків Ольги Кобилянської та Софії Окуневської-Морачевської, а також окремих штрихів до літературної спадщини С. Окуневської, варто звернутися до спогадів, які залишила нам О. Кобилянська.

Спільно з сестрою Софії, Наталією Кобринською, вони в останні десятиліття ХІХ ст. активно пропагували питання рівноправності жінок у суспільстві. 1884 року за активної підтримки Наталії уперше в місті Станіславі (сучасний Івано-Франківськ) засновується українське жіноче товариство. Безпосередньо у Чернівцях “Товариство руських жінок на Буковині” було засновано у 1894 р. На установчих зборах Ольга Кобилянська виступила з доповіддю “Дещо про ідею жіночого руху”, в якій відстоювала права жінок і накреслила програму їхнього самоутвердження в тогочасному суспільстві. Активну роль у заснуванні товариства відіграли також Августина Кохановська, громадська діячка, художниця, і Євгенія Ярошинська — письменниця, педагог, етнограф, які у той час жили і працювали на Буковині. За допомогою І. Франка та Олени Пчілки видається перший український жіночий альманах “Перший вінок” (1887), у якому друкують свої праці Наталія Кобринська, Леся Українка, Олена Пчілка, Софія Окуневська, Олена Озаркевич та багато інших жінок-піонерів жіночого руху на Галичині й Буковині.

Альманах “Перший вінок” став знаковою подією в історії української культури, а в межах жіночої преси — не менш знаковою, ніж для художнього слова — “Кобзар” Т. Шевченка.

Щодо першого випуску альманаху чудово написала у вступі Наталія Кобринська: “Так лети ж, наш соколику, в широкий світ і заглянь всюди, де знайдеш нещасну жінку, журливу матір, забуту вдову, безнадійну дівчину, опущених сиріт! Загляни і там, де ніби радість і веселість, бо і там можеш на дні знайти сльози! Та хоч, може, не всюди приймуть тебе, а то ще й злим проженуть словом, то прийде час, що згадають колись про першого звістуна!”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment