Іван КОБАЛЬЧИНСЬКИЙ
Закінчення.
Поч. у ч. 17, 18 за 2015 р.
США при формуванні своєї політики перезавантаження очікували від Росії допомоги у вирішені проблеми тероризму і затяжної громадянської війни в Афганістані та в суміжному Пакистані. Тоді постає запитання: якщо так, то чому Росія багато років шантажує Киргизію з вимогою ліквідувати військову базу в Манасі, яка фактично служить транзитним пунктом для перекидання військ і забезпечення операцій американців і НАТО у їхній боротьбі з талібами і терористичними угрупованнями, зокрема з Аль-Каїдою? Чи американці такі наївні, що не знають, що за кожним терактом упізнається обрис Кремля і його очільника?
Запам’ятаємо це і нагадаємо наступне. Існувала патріархальна країна Афганістан на чолі зі своїм монархом. Епізодично конфліктували між собою окремі регіональні феодали і вожді племен. Усе це нікого у світі особливо не турбувало. І раптом російсько-більшовицький шовінізм на чолі з напівмертвим політбюро ЦК КПРС вирішив “облагодєтєльствовать” цю країну. Почали будувати дороги військово-стратегічного призначення від кордонів СРСР углиб Афганістану, щось споруджувати й активно готувати переворот.
Усе прояснилося через багато років, після спровокованої Кремлем антимонархічної революції; появи там комуністичної партії — це в патріархальній, глибоко мусульманській країні(!), формування Кремлем уряду Афганістану на чолі з маріонеткою Бабраком Кармалем. Результат цієї авантюри відомий: 35 років антирадянської і громадянської війни; постання потужних терористичних структур; теракти і погрози по всьому світові від фанатиків-моджахедів. За усім цим зримо проглядався профіль терориста №1 — російського шовінізму, профіль ненависний для всього світу, аналогічний теперішньому путінському. Трагедія Афганістану сприяла тому, що Путін називає “найбільшою трагедією ХХ століття” — розвал СРСР. Одним із основних поштовхів до цього розвалу і була ганебна поразка імперії зла в Афганістані. Констатація цих загальновідомих фактів тільки підкреслює, що Росія готова була “допомагати” США, НАТО зі всією своєю КДБешною завзятістю — тільки такою, щоб вони там загрузли до кінця днів своїх! Слід зазначити, що весь комплекс трагічних подій у цьому регіоні, трагедія Всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку, незліченні теракти і громадянські війни в Африці, Азії значною мірою є прямим наслідком терористичної політики спочатку СРСР, а тепер Росії в цьому та інших регіонах. Навіть здоровий глузд говорить, що спаплюжена пика російського шовінізму в афганській війні вимагає для нього подвійної сатисфакції: максимально ослабити цей регіон із прицілом на майбутнє, з одного боку, а з другого — завдати всієї можливої шкоди країнам, які мають у ньому свої політичні та економічні інтереси, надавали свого часу допомогу моджахедам, що, значною мірою, і призвело СРСР до ганебної втечі з Афганістану. І хоч як це трагічно, сприяло виникненню цієї “онкологічної хвороби світу”, “метастази” якої у вигляді Аль-Каїди, Халіфатів (біжучий рядок на 5 каналі 29.09.2014: “МЗС Росії визнало, що її громадяни воюють у складі збройних угруповань т.зв. Ісламського Халіфату”?!), громадянських війн у арабсько-мусульманському світі, інших трагедій, схоже — не піддаються лікуванню, досягнувши України.
Усьому світовому співтовариству, особливо країнам, які сьогодні визначають тренд глобальної політики, очевидно, що Росія остаточно увійшла у фазу своєї традиційної політики російсько-більшовицьких імперських фантазій про світове домінування, сфери впливу, заперечення демократичних цінностей, “западнічєства”, “латінства”, рівноправності малих і “великих” народів. Маючи застарілу структуру економіки, мізерний національний валовий продукт порівняно із Західною Європою, США, Азією, країнами Південної Америки, починає розмахувати термоядерною булавою, як це показали коментарі до останньої зустрічі Путіна, Лукашенка і Назарбаєва на нараді оборонної структури СНД, з імітуванням запуску ядерної ракети. Робляться спроби диктувати свої вимоги не тільки країнам СНД, Балтії, а й Євросоюзові, США, провокувати конфлікти по всьому світові, гальмувати їх конструктивне розв’язання. Яскравий приклад — Сирія, урядові якої Росія, з одного боку, поставляє зброю, а з іншого, блокує ухвалення конструктивного рішення в Раді Безпеки ООН. Очевидно, що західний світ не палає бажанням прямого військового втручання в Сирію. Але одностайне рішення Ради Безпеки ООН про його можливість однозначно прискорило б припинення громадської війни в ній, зберегло б десятки тисяч життів там, де сьогодні загинуло вже понад двісті тисяч людей.
В одному з недавніх інтерв’ю міністр закордонних справ Росії Лавров стверджував, що сьогодні немає малих і великих країн і опосередковано натякнув про необхідність перегляду світового порядку, який був установлений після Другої світової війни. Якщо Лавров має на увазі країни на кшталт Північної Кореї, яка морить голодом своїх громадян заради ракетно-ядерного озброєння, і те, що таких країн може з’явитися з допомогою Росії багато, то світовим лідерам треба покінчити з політикою “за рибу гроші”: маленькі санкції, потім трохи більші, а можливо, будуть ще більші, які, врешті, вплинуть на політику Росії. Прикладом може служити інформація програми “Вікно в Америку”, що у випадку введення військ Росії в східні райони України, США скасують контракт (на закупівлю в Росії гелікоптерів), сума якого — 500 млн доларів. Запитується: США було мало Криму, Майдану Гідності, Донбасу, що вони продовжували згаданий та інші контракти? І що таке п’ятсот мільйонів для путінської Росії, яка перебуває в більшовицько-шовіністичному екстазі? Чи цікавили Гітлера, Сталіна, а тепер і Путіна, мільярди марок, рублів, сотні тонн золота, коли вони вирішили поділити світ, оволодіти Європою, або, як тепер Путін, — відновити омріяну ним “імперію зла”? Цих монстрів цікавить це як додаток, як засіб отримати тисячі, якщо не десятки тисяч танків, літаків, “градів”, мільйони клонованих убивць і совків для підкорення і пограбування всього і вся. При такій політиці треба їхати в Мюнхен і, як радників, викликати з того світу душі й тіні Делад’є й Чемберлена! Можливо, вони, “навчені” Гітлером, порадять європейським та й американським “реалполітикам”, чи треба купувати у Путіна гелікоптери і калаші, продавати йому Містралі, не давати, а може, навпаки, дати летальну зброю Україні?
Безумовно, треба переглядати підсумки Другої світової війни! Путін зі свого боку вже почав це робити. На його думку, в пакті Ріббентропа—Молотова нічого поганого не було. Не було прямого заохочення Гітлеру — почати цю війну, знищивши, разом зі Сталіним, Польщу, що і послужило її початком. Можливо Путіну віртуально треба було б торік 9 травня перенестися на спільний парад Гітлера—Сталіна 1939 року в Бресті, а не в Криму віддавати честь величезному портретові батька всіх народів. Для фюрера російського фашизму не було загибелі 55 млн людей (Германия: Факты. Франкфурт-на-Майне 1999 р.) зокрема в СРСР — 27 чи 30 млн: досі ніяк не можуть порахувати, а можливо, не хочуть. Оскільки “Сегодня еще воюют двенадцать миллионов четыреста тысяч солдат. Это официальные данные. Для них война еще не закончилась” (Телеканал “Інтер”, 26.05.2010 р., о 20:00). Можливо, Путіну, як це зробив Сталін 1943 р., теж забирати солдатські жетони, і в ці 27—30 мільйонів зарахувати псковських десантників, факт загибелі яких на Донбасі зробили державною таємницею Росії?
Світове співтовариство, світова історична наука, мемуари багатьох відомих політичних і військових діячів давно свідчать, що німецький фашизм і російський більшовизм однаково винні у розв’язанні Другої світової війни. Невідомо тільки, хто кого більше провокував і підштовхував до цього. Насадження комуністичних маріонеток у Східній Німеччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині; блокада Західного Берліна 1948 року були фактичним продовженням цієї війни з боку СРСР. Російський шовінізм на чолі зі Сталіним намагався хоча б частково досягти тих цілей, які вони ставили перед собою наприкінці тридцятих—початку сорокових років XX століття. Фактичний геноцид важко покалічених “освободітєлєй Європи” в СРСР, нищення усіх мінімально мислячих у руслі національних інтересів у Прибалтиці, Західній Україні і Білорусі, Молдаві, голодомор 1946—1947 років у Бессарабії як метод примусової колективізації і як продовження геноциду 1932—33 років у більшій частині України, показали всьому світові, що фашистська суть російського більшовизму ні на йоту не змінилася. Можна тільки здогадуватися, яку долю готував усій Європі виродок Сталін, що 1952 року висунув пропозицію, “о воссоединении Германии до границ Одера-Нейсе и придания ей статуса нейтралитета” (цитується за довідником “Германия: Факты”). Наявність у Європі і на Заході політиків масштабу Конрада Аденауера не дозволила реалізувати чергову провокацію російського більшовизму. Ще одну спробу влізти в оборонно-цивілізаційну структуру Європи і світу — НАТО зробив “шальний Кузькін син” Микита Хрущов 1964 року. Цікаво, як теперішня політологія має тлумачити політику російського шовінізму шістдесятих років? З одного боку — ядерна зброя на Кубі; погроза Хрущова з биттям черевиком по столу на Генеральній Асамблеї ООН показати всьому світові “Кузькіну мать”, з іншого — спроба влізти в НАТО? Абсурд? Ні в якому разі! Типове продовження політика Сталіна і всіх попередніх імператорів із дестабілізації Європи і світу задля примарних цілей Росії панувати над світом. І в період таких збурень на чолі Росії, за злою волею диявола, завжди з’являються монстри людиноненависництва: Іван IV Лютий, Петро І, Ленін, Сталін, Путін. Але інколи, всупереч їхнім бажанням, як це було з Леніним, їхні спадкоємці перетворюють це абсолютне зло і фіктивні цілі в довгострокову системну політику терору, наслідком чого настає справжній цивілізаційний розлом. Воістину провидцем був Наполеон Бонапарт, коли пророкував, що поява на чолі російського бунту “Пугачова з університетською освітою” породить катаклізми, яких не знав світ. Тепер маємо такого…
Тепер можна вірити, що Горбачов щиро намагався “перестроить” “империю зла” і весь світ для збереження імперії “единой и неделимой”. Що останнє для Горбачова було головним, він продемонстрував останнім часом, активно підтримуючи фашистську політику Путіна, війну проти України, анексію Криму. Але, як стверджує багаторічний його зброєносець, наш земляк, колишній перший секретар ЦК ВЛКСМ В. Мироненко, сам Горбачов вважає, що СРСР можна було зберегти, якби ціна на нафту у вісімдесятих роках минулого століття була не вісім—десять доларів за барель, а хоча б — 30. Тобто пару, щоб “наш паровоз вперед летел” уже не було і що розпад СРСР був закономірним. Отже, і цей генсек, дещо освіченіший і з більш розвинутим інтелектом із усіх своїх попередників останніх років, теж хотів “побудувати комунізм”, щоправда, з елементами непу, невідомо тільки, до якого року.
Економічна політика Горбачова, вибух рухів за незалежність у союзних республіках, патологічна захланність державних і партійних бонз, що прагнуть юридично заволодіти всім і вся в економіці, банківській системі, інфраструктурі, якими вони де-факто і так уже володіли, зробили неможливим зберегти СРСР навіть у закамуфльованій формі, яку так наполегливо декларував і нав’язував Горбачов. Температуру кипіння в цьому пекельному казані підвищувала ще й непримиренна боротьба за владу між Горбачовим і Єльциним, який вважав, що він у Росії не перший, але й не другий. Слід підкреслити, що ця боротьба двох провідних російських діячів значною мірою дезорієнтувала російський шовінізм, зокрема КДБ, що дозволило подіям по розпаду СРСР розвиватися так, як це було на початку дев’яностих років XX століття. Тільки цим фактом можна пояснити той жалюгідний фарс, яким виявився ГКЧП на чолі з Г. Єнаєвим.
Та цей фарс не слід недооцінювати. Цим актом КДБешна мафія СРСР показала, що вона намагається якщо не долю “імперії зла”, то хоча б Росії, взяти під свій повний контроль будь-якою ціною. Купа гною, на яку Союз перетворився морально, ідеологічно, технологічно й економічно у сімдесяті—вісімдесяті роки XX століття, не дозволила досягти цього повною мірою в дев’яності. Але мета залишилася незмінною. Комуністична ідеологія в Росії швидко перетворюється на “моральний кодекс” “Бандітського Петербурга” (за відомим телесеріалом). Владні клани перетягують повноваження кожний на себе; олігархічні мільярди ростуть темпами, яких ще не знав світ, кількість мільярдерів у Москві наздоганяє Нью-Йорк. Кадри КДБ, які не бувають “бывшими”, активно шукають можливості для реваншу. Горбачов і Єльцин для них — “предатели”. З історії Росії вони добре знають, що навіть спроба дихнути демократією для Росії закінчується катастрофою. Не пориваючи остаточно
з комуністично-більшовицькою ідеологією, яка вже прямо не працює в умовах олігархічної охлократії, вони шукають більш ефективних засобів, оскільки зразків з епохи Леніна-Сталіна і Гітлера більш ніж достатньо!
Засоби мас-медіа час від часу коментують інформацію про розміри статків Путіна. При цьому наводять дані: від сорока мільярдів доларів до ста двадцяти і навіть двохсот. Тобто йдеться про суми, порівнянні з бюджетами багатьох країн. Але в цьому контексті головне в іншому: чи може самостійно розпоряджатися такими капіталами людина, яка, будучи президентом країни, вже майже чотири роки (ейфорія від виборів давно минула), “…с большим подъемом торжественно…” заявляє сотні КДБешних генералів, що “поставленное перед ним задание полностью выполнено”? Злочини, амбіції і плани цієї сотні міг би розшифрувати хіба що італієць Данте Аліг’єрі, змальовуючи пекло. Безумовно, величезні фінансові ресурси у Путіна є, якщо тільки він контролює гебешний “общак”, що сумнівно, оскільки Путін усе-таки ж не Янукович. Цей общак контролює КДБешна мафія, породженням якої є і сам Путін. Це ті ресурси, з допомогою яких корупція з Росії заполонила Європу, оплачуються шоумени на кшталт Кісєльова і іже з ним канали “Russia Тоday”, “Росія-24”, особи на кшталт президента Чехії Земана, прем’єра Угорщини Урбана — і тих грішників, яким нема ліку по цілому світові.
Р. S. Картинка з засідання верхньої палати Держдуми Росії: заднім числом легалізується терористична операція з уведення російських військ у Крим та на Південний Схід України. Живим виглядає хіба що Володимир Путін. Вся інша “правляча” камарилья справляє враження “мертвее всех мертвых” (якщо перефразувати рядки з відомої поеми Володимира Маяковського) фігурантів салону воскових фігур мадам Тюссо. Вираз обличчя Путіна чимось нагадує розстрільного капітана Матвєєва 1937 року (десь баченого у публікаціях преси) із Сандармоху в Карелії, на совісті якого більше 1100 особисто вбитих, зокрема значна частина інтелектуальної еліти України. На Путінові немає тільки об’юшеного кров’ю жертв дерматинового фартуха.
Якось в коментарях на українському телебаченні один із присутніх пристрасно дивувався і обурювався: як наша землячка Валентина Матвієнко (голова верховного збіговиська Держдуми Росії) активно підтримує терористичну вакханалію Путіна щодо України?! Хотілося запитати цих дискутантів і декого з учасників подій у Криму та на Сході України, які спочатку не зважувалися стріляти по путінській дикій орді (це ж братський народ!): Ви впевнені, що ця “палата”, як і російські найманці в Україні, ще живі люди?! Так, вони ходять, їдять, ще більше п’ють, але це мертв’яки. Це породження російсько-більшовицької шовіністичної ментальності з монгольською закваскою не підлягає ні перевихованню, ні оживленню. Їм може дати раду хіба що професор Преображенський із “Собачого серця” М. Булгакова.
