Як 23-річна львів’янка Марія Музичук стала чемпіонкою світу з шахів
Лариса МАРЧУК,
Львів
Дорогою страждань чи дисципліни?
Марійку батьки, тренери з шахів, уже у три роки віддали до спортивної школи. Малючка по кілька годин займалася за шаховою дошкою, тому її першими ляльками були пішаки.
У Стрию, де мешкає родина Наталі та Олега Музичуків, їх добре знають і поважають саме за велику турботу й піклування, які вони постійно приділяли своїм донькам.
— На мою думку, любити дітей — це вміти відчувати їхні інтереси, — сказала пані Наталя. — Важливо зацікавити дитину корисним заняттям для її розвитку. Але при тому дати можливість вільно обирати те, чого вона прагне. Тому, коли Марічка у три роки підходила до шахової дошки, де ми з її батьком Олегом аналізували партії, брала в руку й роздивлялась пішака, то одержувала нестандартну відповідь, котра викликала в неї наступне запитання. За кілька хвилин вона поверталась і знову зупинялась перед шаховою дошкою, брала фігуру і вже називала її. Марійка змалечку швидко все запам’ятовує. Завдяки такому жвавому спілкуванню я як тренер виробила свою методику навчання гри в шахи для дітей від 3 до 6 років.
Дитинство без ляльок,
зате — з головоломками
— Якими іграшками бавилися ваші доньки в дитинстві?
— Шахові фігури й були для них першими іграшками. Бо вони їх змалечку бачили. Ми часом купували дівчаткам дорогі ляльки, але вони не дуже ними цікавилися. Ляльки так і пролежали на подушках. Доньки бавились в ігри, що розвивали мислення. Це — конструктори, головоломки, мозаїки, — відповіла пані Наталя.
Мати пригадала: коли Марійка й Аня були маленькими, вона постійно вивчала літературу про виховання дітей. Адже тоді не було можливості швидко отримати необхідну інформацію. Треба було прочитати багато журналів, газет, книжок, аби знайти те, що потрібно і корисно знати педагогу і матері. На той час тренери з шахів Олег і Наталя Музичуки вже працювали у дитячій спортивній школі. Вони добре знали своїх вихованців, їхні характери, особливості поведінки. Коли ж молоді педагоги самі як тренери почали працювати з власними дітьми, то відчули, як зростає відповідальність.
— Адже діти беруть приклад зі своїх батьків, — зауважила пані Наталя. — У повсякденному житті, в побуті вони поводяться саме так, як мама і тато. Діти довіряють і поважають батьків, коли дорослі не обіцяють їм того, чого не зроблять. Обман, брехня недопустимі у вихованні. Ми в сім’ї будували стосунки з доньками на чесності й відвертості. Тому дівчата нам довіряли.
У першому класі — чемпіонка Європи
Марічка вже у п’ять років посіла третє місце на місцевому рівні, — пригадала пані Наталя. — А в 6 років, коли пішла до школи, не змаганнях у Польщі стала чемпіонкою Європи з шахів серед дітей. Дівчинка тоді вперше відчула стан спортивної перемоги. Бо змагатися, виявилося, — захопливий процес, який нагадує підняття дедалі вище сходами, з яких відкриваються нові, досі небачені краєвиди. До того ж шахи не заважали навчанню у школі; сестри Ганна і Марічка вчилися сумлінно, дуже добре. У школі завжди цікавилися їхніми спортивними успіхами. Директор Стрийської гімназії ім. Митрополита Андрея Шептицького, де навчалися сестри, Василь Король, сьогодні добре пам’ятає, які предмети найкраще вдавались Марічці. Вона легко опановувала точні науки. Проте серед улюблених була фізика й астрономія. В атестаті з цих предметів мала 11 балів, як і з біології, економіки, а ось із фізкультури — 12.
Стрийським педагогам сестри Музичук запам’яталися винятково дружними і сердечними стосунками.
— Сестра сестрі завжди допомагали і разом досягали успіху, — пригадав директор спортивної школи “Старт” Мирослав Любас. — Вони щодня займалися шахами по 8—10 годин. Безтурботного дитинства у них не було. Займалися за чітким розкладом. Бо у великому спорті інакше неможливо досягнути результату.
Перемога спортсмена —
це перемога всієї держави
Успіх Марічки Музичук у російському Сочі, де вона стала чемпіонкою світу, приніс велику радість не лише українцям. Цю спортивну перемогу молодої української шахістки багато людей у світі асоціювали як знакову прикмету.
Родина Музичуків була запрошена на прийом до Президента України Петра Порошенка. Президент нагородив чемпіонку світу з шахів орденом “За заслуги”. Петро Порошенко сказав, що ця перемога Україні була необхідна, тим більше, що здобута у російському Сочі, де у фіналі Марія грала з російською шахісткою.
Марія зізналася журналістам, що про політику під час гри не думала. До того ж залишається у добрих, дружніх стосунках зі своєю суперницею Наталією Погоніною.
Львів та “Львів’янка року”
Урочисту зустріч влаштували львів’яни чемпіонці світу, коли вона прилетіла до рідного міста. На летовище подали спеціальний автобус, який прикрашали яскраві портрети Марійки Музичук. Цей святковий кортеж із сестрами Марією та Ганною проїхав через усе місто, дорогою його радісно вітали перехожі. Перед міською ратушею Марію зустрічав мер Львова з букетом квітів та численні вболівальники. Андрій Садовий запросив чемпіонку та її родину до мерії, де приймав як вельми шановних гостей, дякуючи Музичукам за виховання гідних доньок славного міста Лева. “Адже вони, — сказав мер, — у тяжкий для України час випробувань принесли перемогу, яка підносить дух нації…” До Дня міста, яке щороку святкують на початку травня, відбулася урочиста сесія, на якій депутати міськради проголосували за рішення присвоїти почесне звання “Львів’янка року” чемпіонці світу з шахів Марії Музичук.
Лише на рідній землі Марійка зрозуміла усю повноту свого успіху.
— Тепер я відчуваю, що стала чемпіонкою, — зізналася вона. — Про це мріяла з дитинства, відколи почала вигравати змагання. Не лише золота медаль і кубок переконують мене, що все це не сон. Щира зустріч у Львові ще раз підтвердила, що моя мрія збулася.
Десять секунд і плече сестри
Слід особливо відзначити наполегливість цієї дівчини, уміння зосередитися у вирішальний момент. Саме момент! Бо на цьому чемпіонаті світу кілька разів її перемога залежала від результатів додаткових партій, що граються за скороченим часом. А коли збігає й він, то на кожен хід залишається 10 секунд! Граючи у півфіналі з дуже сильною представницею Індії, Марія саме на цих останніх секундах звела унічию практично безнадійну партію. Наступну ж — просто виграла. Вольова перемога вивела Марію до фіналу, де вона вже досить спокійно обіграла росіянку Погоніну… А її старша сестра?
Аня Музичук після своєї поразки у чвертьфіналі залишилася з Марічкою.
— Аня допомагала не тільки у шахових питаннях. Вона для мене і тренер, і менеджер, вирішує усі важливі справи. А головне — старша сестра. Відчуття такої опіки дуже допомогло мені довершити справу успішно. До того ж я знала, що батьки стежили за подіями в “онлайні”, переживали, аналізували кожен хід. Ми постійно спілкувалися. Був контакт зі львівським гросмейстером Олександром Белявським, з яким ми готувалися до чемпіонату. Він підказував нові ідеї, радив, як діяти у складних ситуаціях. Я їм усім дуже вдячна, бо без солідної підготовки і моральної допомоги виграти неможливо.
— Ми хочемо підтримати хлопців, які захищають нашу державу. Серед них багато поранених. Ми сподіваємося, що наша увага допоможе їм, — каже Ганна Музичук.
Аня і Марічка Музичуки залишили автографи на трьох шахових дошках, які продадуть на благодійному аукціоні. За отримані кошти придбають медикаменти для поранених бійців.
