2005 року у ВЦ “Просвіта” побачила світ книжка віршів Василя Старуна “Калігули”. Її випуском опікувався поет і перекладач Микола Мірошниченко, Василів земляк і побратим. Завдяки цьому виданню зійшлися з Миколою ближче. Якось він зізнався, що є в нього рукопис віршів Тараса Мельничука. Я попросив Миколу ознайомити мене з тим рукописом. Він приніс мені папку із віршами Тараса, написаними від руки. Я зняв ксерокопію, а оригінал повернув Миколі.
Минав час. Немає вже Миколи Мірошниченка, полинув за обрій до Тараса.
Якщо переглянути кожен списаний аркуш, ніде там не знайдеш ні дати, ні місця написання.
І кого про це запитати?
Допомогли друзі. Звернувся до Василя Рябого, а він — до свого тезки Старуна. А той згадав, що було це десь на початку літа 1973-го. Микола Мірошниченко жив тоді у Луганську, а в нього зупинився Тарас Мельничук. Скільки там був, не пригадує. Може, два тижні, може, три. Василь Старун був у їхньому товаристві. Тарас, розказує, любив усамітнюватися, мандрувати. І писав вірші. А потім залишав їх тим, у кого жив.
Отака цікава історія.
А рукопис той тягне на хорошу поетичну книжечку. Тільки видати її все немає змоги.
А ще пригадує Старун, що тоді вродили дуже смачні черешні. І всі троє — троє прекрасних українських поетів — ласували ними.
Перечитую Тарасові вірші, сповнені непідробним болем за Україну, філософськими роздумами, і знаходжу те, що близьке нашій сучасності.
Василь Клічак
***
В полумиску відпочива козак Мамай
З чужою молодицею,
бо біла хата
Скупалася в барвінку.
Світляки
До листя вухом туляться,
а вишня
Пасе на взгір’ї солов’я.
Волошка
Читає синьоокого Шевченка.
А дівчата
Росою трактор напувають.
Вранці ж
(Коли дівують бджоли у леваді
Й джмелі з очима карими
Заводять голубі свої мотори,
І трепетне Пшеничне Зерно
Іде з дитятком на руках) —
На світ звисають китиці дощу
Й козак Мамай, як і раніш,
В полумиску відпочива.
І все. І ви живі. І я живий.
І молодиця ще жива.
***
півні так закричали
аж вікно заболіло
трава кличе
коників і метеликів
світло рипить
а місяць стоїть навгороді
і на ньому соловейко
до соловейка обличчям
Україну кличе
***
за комір ялиці
стікають куниці
жайворонок озирнувся:
сонце снідає росою
полине
з очима гіркими
одірвана од серця земля
загнали мисливці
холод у балку
а дятел вухом
короїда чухає:
ай далебі не зрадю
на все добре порадю
***
ходи під вінець
у кожної зірки
малятко —
такий собі світунець
у верби
ніженьки щемлять
кінь молоду воду
цілує у вроду
добривечір каже
молодій воді коси
до вербиці в’яже
червоною косицею
ходи ходи молодицею
***
поливає криниця літо
до рути
поливає криниця тугу
щоб Україноньку не забути
а рута давно давно
зрубалася ізсушилася
а калина давно давно
завдовилася
***
зима сідає
на задні лапи
закривавлений слід
вхопився за сніг
грізно гарчить
яка велика
крижана бурулька –
світ!
***
трамвай лиже рейки
сонце розклало ватру
на хмарі
Б У Д У Т Ь С Т О Ж А Р И
дерева сперлись
на пташку
і стогнуть зірниці
стогнуть зірниці
зачепившись за глід
а камінь і криця
а камінь і криця
чавлять світ
***
сонце впіймало пташку
і з’їло
тим-то рот у нього
і досі в крові
а поруч сидить наречена
у білім вельоні
***
дорога спить
на кінськім копиті
сич дмухає на світляка
(боїться попектись)
а хробачок
перекинув цвинтар
через плече:
— пече!
апостоли
колишуть космонавтів:
люлі-люлі
хто з землі —
той землі
***
море сидить на камені
жує потопельників
і кораблі
весело їде верхи
на черепашці
дівчина чеше косу
водою
і долонею плеще
мокре світло по спині
Афродіта
більш не вийде із піни
***
простоволосе лоша
пильнує віз
сорочка знизує
білими плечима
мурашки пасуться
та іржуть
аж червоні
і хліб
як Київ Золотий
***
метелик
у червоних черевиках
чики-чики
пішов би я на музики
риба
закохалася в воду
по вуха
обручка у відпустці
а могла ж і довше
подівочити
***
в устах землі
комаха шарудить
ящірка на колінах
поливає кущ калини
сонце голіруч
ловить дощ
хмара латає струмок
вино стомилося
і голе спить
поруч метелика
в зім’ятих крилах
***
земля лісу
круторога у білому
скидається на соху
кам’яну фортецю
чорних кіз
із білою тишиною
коли хочеться гукнути
в середньовіччя:
Аго-го-го
старенька Азіє
дворога Європо
сюди
туди —
на Схід!
***
кремінь люльки
сухий як земля
погляд води —
прозорий
з табунами риб
відчуває
щось недобре
машини шастають —
недобре
земля ж стрибає
наче жаба
***
а на гілках плоди учора
під покрученими ящірками
де через Полтаву
пнуться гарбузи
та інші літаки
міста ж вертаються
в діброви
страждають промтоварні
магазини
ховаються гріхи
в кутки домашні
і телевізор приходить
з кислими посмішками
й таке утне
немов Нові Санжари
спілкуються люде
на стожари
Нотатки Чілі
церква вибухає
і показує громадське море
птахоферма виїхала
на штурм казарм
й гвинтівки
нам гукають навздогін
куди вас дідько несе
***
сонце клопоту
хвороби смерті
серед втікачів за кордон —
рис електроенергія
і експропріація
робота месників — червона
робота мессінга —
не оборона
а десь катують вже
месію
в’язницю місяць
і сік берези
свобода це жорстокість
на балконі
свого дому
***
залізний дріт
сталева кулька
рибальська сіть
пазуха люльки
— людина —
таблетка
ковтайте, дула пістолетів
свобода — як турист
очі відсутні
вийшло літо
і над дахами
висить вітчизна
***
руки освітлені
пострілами
одноногий натовп
стоїть на посту
роззявився сміх
забарва лине
вогнем троянд
***
уламки губ
плоди сердець
вино землі —
в твоєму лоні
колиска —
могутніша від крил
й життя жоржин
і всесвіт
в збройнім обладунку
підняв швиденько
ту блискітку
***
коні регочуться
дощ перейшов
на чвал
за стремена дощових краплин
хапаються шерехи слова
і ті хто вільний
дощ-скакун
тримайте за повіддя
і ноги розв’яжіть
своїм рабам і коням
хай випустять свій регіт
через ніздрі
***
я зустрічаю удома
двісті сімдесяте
сонце
а завтра зійде
271-е
***
офірне ягня
Ісус
я
а все-таки виходу
не було
***
залізними штибами
небо дибає
коридор
руки за спину
Кармелюче Устиме
прогулянки
камери
очима карими
карано
штиками
арештами
де ж то ми
де ж то ми
***
спить степ
спить Італія
сплять дівчата
а чужина — бездомна
бездонна
і в череві ворушаться
зародки рабів
