Тарас МЕЛЬНИЧУК: «І ви живі. І я живий»

2005 року у ВЦ “Просвіта” побачила світ книжка віршів Василя Старуна “Калігули”. Її випуском опікувався поет і перекладач Микола Мірошниченко, Василів земляк і побратим. Завдяки цьому виданню зійшлися з Миколою ближче. Якось він зізнався, що є в нього рукопис віршів Тараса Мельничука. Я попросив Миколу ознайомити мене з тим рукописом. Він приніс мені папку із віршами Тараса, написаними від руки. Я зняв ксерокопію, а оригінал повернув Миколі.

Минав час. Немає вже Миколи Мірошниченка, полинув за обрій до Тараса.

Якщо переглянути кожен списаний аркуш, ніде там не знайдеш ні дати, ні місця написання.

І кого про це запитати?

Допомогли друзі. Звернувся до Василя Рябого, а він — до свого тезки Старуна. А той згадав, що було це десь на початку літа 1973-го. Микола Мірошниченко жив тоді у Луганську, а в нього зупинився Тарас Мельничук. Скільки там був, не пригадує. Може, два тижні, може, три. Василь Старун був у їхньому товаристві. Тарас, розказує, любив усамітнюватися, мандрувати. І писав вірші. А потім залишав їх тим, у кого жив.

Отака цікава історія.

А рукопис той тягне на хорошу поетичну книжечку. Тільки видати її все немає змоги.

А ще пригадує Старун, що тоді вродили дуже смачні черешні. І всі троє — троє прекрасних українських поетів — ласували ними.

Перечитую Тарасові вірші, сповнені непідробним болем за Україну, філософськими роздумами, і знаходжу те, що близьке нашій сучасності.

Василь Клічак

***

В полумиску відпочива козак Мамай

З чужою молодицею,

бо біла хата

Скупалася в барвінку.

Світляки

До листя вухом туляться,

а вишня

Пасе на взгір’ї солов’я.

Волошка

Читає синьоокого Шевченка.

А дівчата

Росою трактор напувають.

Вранці ж

(Коли дівують бджоли у леваді

Й джмелі з очима карими

Заводять голубі свої мотори,

І трепетне Пшеничне Зерно

Іде з дитятком на руках) —

 

На світ звисають китиці дощу

Й козак Мамай, як і раніш,

В полумиску відпочива.

 

І все. І ви живі. І я живий.

І молодиця ще жива.

 

***

півні так закричали

аж вікно заболіло

трава кличе

коників і метеликів

світло рипить

а місяць стоїть навгороді

і на ньому соловейко

до соловейка обличчям

Україну кличе

 

***

за комір ялиці

стікають куниці

жайворонок озирнувся:

сонце снідає росою

 

полине

з очима гіркими

одірвана од серця земля

 

загнали мисливці

холод у балку

 

а дятел вухом

короїда чухає:

ай далебі не зрадю

на все добре порадю

 

***

ходи під вінець

у кожної зірки

малятко —

такий собі світунець

 

у верби

ніженьки щемлять

 

кінь молоду воду

цілує у вроду

добривечір каже

молодій воді коси

до вербиці в’яже

червоною косицею

ходи ходи молодицею

 

***

поливає криниця літо

до рути

 

поливає криниця тугу

щоб Україноньку не забути

 

а рута давно давно

зрубалася ізсушилася

 

а калина давно давно

завдовилася

 

 

***

зима сідає

на задні лапи

 

закривавлений слід

вхопився за сніг

грізно гарчить

 

яка велика

крижана бурулька –

світ!

 

***

трамвай лиже рейки

сонце розклало ватру

на хмарі

Б У Д У Т Ь С Т О Ж А Р И

 

дерева сперлись

на пташку

 

і стогнуть зірниці

стогнуть зірниці

зачепившись за глід

а камінь і криця

а камінь і криця

чавлять світ

 

***

сонце впіймало пташку

і з’їло

 

тим-то рот у нього

і досі в крові

 

а поруч сидить наречена

у білім вельоні

 

***

дорога спить

на кінськім копиті

 

сич дмухає на світляка

(боїться попектись)

 

а хробачок

перекинув цвинтар

через плече:

— пече!

апостоли

колишуть космонавтів:

люлі-люлі

хто з землі —

той землі

 

***

море сидить на камені

жує потопельників

і кораблі

 

весело їде верхи

на черепашці

 

дівчина чеше косу

водою

і долонею плеще

мокре світло по спині

Афродіта

більш не вийде із піни

 

***

простоволосе лоша

пильнує віз

 

сорочка знизує

білими плечима

 

мурашки пасуться

та іржуть

аж червоні

 

і хліб

як Київ Золотий

 

***

метелик

у червоних черевиках

чики-чики

пішов би я на музики

 

риба

закохалася в воду

по вуха

 

обручка у відпустці

 

а могла ж і довше

подівочити

 

***

в устах землі

комаха шарудить

 

ящірка на колінах

поливає кущ калини

 

сонце голіруч

ловить дощ

 

хмара латає струмок

 

вино стомилося

і голе спить

поруч метелика

в зім’ятих крилах

 

***

земля лісу

круторога у білому

скидається на соху

кам’яну фортецю

чорних кіз

із білою тишиною

коли хочеться гукнути

в середньовіччя:

Аго-го-го

старенька Азіє

дворога Європо

сюди

туди —

на Схід!

 

***

кремінь люльки

сухий як земля

 

погляд води —

прозорий

з табунами риб

відчуває

щось недобре

машини шастають —

недобре

 

земля ж стрибає

наче жаба

 

***

а на гілках плоди учора

під покрученими ящірками

де через Полтаву

пнуться гарбузи

та інші літаки

міста ж вертаються

в діброви

страждають промтоварні

магазини

ховаються гріхи

в кутки домашні

і телевізор приходить

з кислими посмішками

й таке утне

немов Нові Санжари

спілкуються люде

на стожари

 

Нотатки Чілі

церква вибухає

і показує громадське море

птахоферма виїхала

на штурм казарм

й гвинтівки

нам гукають навздогін

куди вас дідько несе

 

***

сонце клопоту

хвороби смерті

серед втікачів за кордон —

рис електроенергія

і експропріація

робота месників — червона

робота мессінга —

не оборона

а десь катують вже

месію

в’язницю місяць

і сік берези

свобода це жорстокість

на балконі

свого дому

 

***

залізний дріт

сталева кулька

рибальська сіть

пазуха люльки

— людина —

таблетка

ковтайте, дула пістолетів

свобода — як турист

очі відсутні

вийшло літо

 

і над дахами

висить вітчизна

 

***

руки освітлені

пострілами

 

одноногий натовп

стоїть на посту

 

роззявився сміх

 

забарва лине

вогнем троянд

***

уламки губ

плоди сердець

 

вино землі —

в твоєму лоні

 

колиска —

могутніша від крил

й життя жоржин

 

і всесвіт

в збройнім обладунку

підняв швиденько

ту блискітку

 

***

коні регочуться

дощ перейшов

на чвал

за стремена дощових краплин

хапаються шерехи слова

і ті хто вільний

дощ-скакун

тримайте за повіддя

і ноги розв’яжіть

своїм рабам і коням

 

хай випустять свій регіт

через ніздрі

 

***

я зустрічаю удома

двісті сімдесяте

сонце

а завтра зійде

271-е

 

 

***

офірне ягня

Ісус

я

а все-таки виходу

не було

 

***

залізними штибами

небо дибає

коридор

руки за спину

Кармелюче Устиме

прогулянки

камери

очима карими

карано

штиками

арештами

де ж то ми

де ж то ми

 

***

спить степ

спить Італія

сплять дівчата

 

а чужина — бездомна

бездонна

і в череві ворушаться

зародки рабів

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment