Ольга КУШНІРУК,
кандидат мистецтвознавства
У травні минає 175 років від дня народження композитора-романтика Петра Чайковського, творця таких музично-театральних шедеврів, як балети “Лебедине озеро”, “Лускунчик”, “Спляча красуня”, опер “Євгеній Онєгін” та “Пікова дама”. Поєднаний з Україною родинними зв’язками, він багато разів бував на Черкащині, Поділлі, Сумщині, Полтавщині, написавши понад три десятки творів і надихаючись красою мальовничої природи й народних пісень.
Артисти Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва підготували своєрідний концерт-присвяту “Ночі Чайковського”, в якому прозвучали перлини оперної музики композитора.
Справжній знавець людських душ Петро Ілліч Чайковський (1840—1893) наділяв своїх героїв багатогранністю характеристик, тонко змальовував швидкоплинність перебігу їхніх емоційних станів, тож його персонажі постають людьми живими, вразливими, викликаючи у слухачів щире вболівання за їхні переживання, перипетії долі. Саме такою властивістю можна пояснити феномен популярності музики Чайковського ось уже понад півтораста років.
Неповторним внеском у пошанування написаного митцем, істинним проникненням у пафос його оперного доробку слід розглядати концертну програму “Ночі Чайковського” за участю солістів і симфонічного оркестру театру (режисер Лариса Моспан-Шульга, диригенти Сергій Голубничий, Євген Воронко, Назар Якобенчук).
Зі смаком дібрані арії, дуети і сцени з найвідоміших опер композитора підпорядковувалися стрункій драматургічній логіці. Тому все дійство, не розпадаючись на окремі концертні номери, сприймалось як динамічна цілісна композиція. У ролі прологу-викладу провідної ідеї прозвучала арія Греміна “Любви все возрасты покорны” з “Євгенія Онєгіна” (Олександр Харламов), налаштувавши слухачів на ліричний лад і занурення у світ почуттів. Дівочі передчуття багатобарвності кохання, подані Чайковським крізь скельце пасторально-ідилічного дуету Лізи та Поліни “Уж вечер” з “Пікової дами”, задушевно, “на одному подиху” виконали Вікторія Осадчук і Тетяна Странченко, давши усьому концерту поштовх високого виконавського тонусу, рельєфності градацій емоційної палітри, насолоди від чудової музики.
Обрані кілька номерів з опери “Євгеній Онєгін”, що продовжили програму, відтворювали основні колізії стосунків героїв. Сцена листа Татьяни (Ірина Ладіна) змальовувала перші нерішучі порухи внутрішньої рефлексії закоханої дівчини, її сором’язливість і водночас здатність до сильних поривань. Аріозо Онєгіна (Євген Малофеєв), де обранець потаємних мрій Татьяни руйнує найзаповітніші її бажання, несло настрій повчального менторства. Аріозо Ольги (Марія Буймістер) відображало наївну, безтурботну в юнацтві сестру Татьяни, котра ще не спізнала внутрішнього сум’яття від примх Амура. Врешті-решт, арія Ленського (напрочуд зворушливо, з виразною різноплановістю в інтерпретації Сергія Шаповала) демонструвала відчай нерозділеного почуття, інтуїтивне передбачення фатального рішення. Саме від цієї оперної сцени драматургічна напруга концерту зростала, засвідчуючи досягнення середньої, “розробкової” частини усієї конструкції театрального дійства.
Зачудування-стривоженість новими, незнаними почуттями виявила арія Іоланти з однойменної опери в переконливо експресивній манері Ольги Фомічової. Наступні три фрагменти з “Пікової дами” сформували кульмінаційне ядро дійства завдяки трагедійності сюжету опери, наголошеній виконавським оголенням підсвідомих імпульсів-бажань: арія Лізи (Вікторія Осадчук), аріозо Германа (Євген Шептекіта), сцена та пісенька Графині (Любов Канюка).
У режисерському задумі Л. Моспан-Шульги умовно третю частину концерту становили номери з опер “Мазепа”, “Чародійка”, “Іоланта”, що відбивають радість пломеніючого серця від розділеної любові, екстаз єднання закоханих, непідробне хвилювання в очікуванні приходу дорогої людини. Зокрема щастя подружньої любові Марії (Наталія Пелих) і Мазепи (Михайло Нагорний) через індивідуальне бачення юної дружини і чоловіка зрілого спрямувало увагу глядачів у сферу людських взаємин, що відбулися і мають майбутнє, взаємин, від яких відступає навіть невиліковна сліпота Іоланти (Ірина Ладіна).
Концерт-присвята “Ночі Чайковського” виявив не лише талановите режисерське рішення у формуванні його театралізованої концепції, а й ще раз нагадав про високий професійний рівень співаків — солістів театру, відображений у вокальній й акторській майстерності, їхнього розуміння складної для інтерпретації музики Чайковського.
“Я бажав би всіма силами душі, щоб музика моя поширювалася, щоб збільшувалася кількість людей, що люблять її і знаходять у ній розраду й опору”, — це найголовніше бажання П. Чайковського по-справжньому здійснилося на ювілейному концерті.
