Як нас обрізають

Петро АНТОНЕНКО

У нашому сьогоденні чимало дивовижного, що вже й не дивуєшся, лише мимоволі торопієш: ну хіба дорослі, серйозні, грамотні люди, громадяни держави в центрі Європи, ніби змовившись, грають дурня, не помічаючи очевидного, вдають, що все “так”, коли воно “не так”.

Дискутуйте, дискутуйте…

Від 1 травня ц. р. набули чинності нові тарифи на газ для населення. Вони зросли у 3,6 раза порівняно з попередніми. Поки що, бо невдовзі зростуть усемеро.

Чи це нормально? Замість того, щоб людям просто сказати, що це абсурд, нас втягують у якісь велемудрі політично-військово-економічно-стратегічні дебати довкола цих тарифів. Так само — щодо подорожчання вчетверо електроенергії. Так само — щодо тотального і невпинного підвищення цін на все.

Коли попередні підвищення становили 50 % порівняно з чинними тарифами, можна було ще про щось дискутувати. Коли — 600 %, тобто сумарно — 700 %

старого тарифу, про що дискутувати? Тим не менше, у пресі, на радіо і телеекранах люди ведуть ці балачки всерйоз. Про те, чого нема: тобто не про підвищення, а про абсурд, який не підлягає дискусіям. Але нас втягнуто в це, адже це “факти, які праві вже тому, що вони існують”.

 

Із бідних по нитці

Уперше за кілька років перебування на пенсії я отримав її (за квітень) урізану, зменшену аж на 350 гривень. Виявляється, потрапив під недавнє набуття чинності Закону про зменшення пенсії всім працюючим пенсіонерам (хто отримує більше 1424 грн) на 15 %. Цей закон ухвалений напередодні новоріччя Верховною Радою — сліпо, тупо, не читаючи, в пакеті тих законів-поборів, які ухвалювалися перед таким же “сліпим” ухваленням Державного бюджету на 2015 рік і саме для того, щоб виконувати цей бюджет. Тими законами внесено зміни, зокрема, і до Податкового кодексу, якими і введене оте обрізання пенсії працюючим.

Це нахабне пограбування людини. І це такий же очевидний абсурд, як і підвищення тарифу на газ усемеро. І тут також не слід втягуватися в безглузді дискусії. Особливо довкола головної мотивації: держава бідна, в бюджеті не вистачає коштів. Виникає наступне запитання: а чому держава бідна і чому в бюджеті нема коштів? Запитання, щодо якого теж можна не дискутувати, бо все зрозуміло й так.

Але без цих дискусій підкреслюю: це пограбування людей. Якщо в нас нема заборони законом працювати пенсіонерам, якщо людина виконує свою роботу, вона отримала свою зарплату? Однозначно. Якщо людина заробила пенсію всім трудовим життям, вона має її отримувати? Безперечно. Тому мотивація, що держава бідна і в бюджеті нема коштів, — “до ліхтаря”. Тут справа принципу, і цю мотивацію слід переадресувати уряду Яценюка.

Дехто скаже, що закони про побори ухвалював парламент і потім їх підписував Президент. Але подавав ці законопроекти уряд, і саме для обслуговування й на догоду такому уряду підписували ці закони голови парламенту і держави. То виходить, що кожен громадянин України, обібраний тими законами-поборами, має право подати до суду на громадян Яценюка, Гройсмана, Порошенка, чиї підписи стоять під цими законами. За порушення Конституції України. Насамперед статті 22, яка запевняє, що “конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Або порушення ось цього положення Конституції держави: “Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Конфіскація майна може бути застосована винятково за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом”.

Де рішення суду про конфіскацію в мене 350 гривень пенсії? Де такі рішення щодо тисяч працюючих пенсіонерів?

Є ще стаття 64 про недопустимість обмеження прав і свобод громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією. І далі в цій статті сказано, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, які в нас до того ж і відсутні, не можуть бути обмежені права і свободи, вказані аж у 18-ти статтях Конституції, зокрема й у згаданій 56-й.

 

“Наперсточники” відпочивають

За менш ніж 19 років від часу введення національної валюти — гривні вона знецінилася проти долара удванадцятеро! Вводили при курсі 2 гривні за долар, нині десь 24, а недавно зашкалювало й до 40.

Перший обвал, на курс у 5 гривень, тобто у 2 з половиною рази, стався 1998 року, коли був вселенський дефолт, зокрема в Росії і Україні. Це зрозуміло. Другий обвал відбувся не так давно, за правління Ющенка і Тимо­шенко: у півтора раза, до 8 гривень за долар. Це напівзрозуміло.

Третій обвал стався після Євромайдану, коли за рік гривня знецінилася утричі проти вже й так знеціненої. Це поза розумінням. Це третій абсурд нашого сьогодення. І те, що жоден представник влади, політикуму, партій, так званої громадськості навіть не взявся пояснити цей абсурд, по-своєму правильно. Абсурд поясненням не підлягає. Дискусії тут зайві. Абсурд існує тому, що це “факти, які праві вже тому, що вони існують”.

…Купую знайомим краплі для очей. У мініатюрній пляшечці — 5 грамів. Ціна — 350 гривень. Торік було 110 гривень. “А що Ви хочете, — сказали в аптеці. — Коли долар був 8 гривень, ціна була 110. Коли долар — понад 22 гривні, ціна 350. А в новій партії завезених щойно ліків ці краплі вже 470 гривень”.

Related posts

Leave a Comment